Український медичний клуб та його колекція

Матеріал із журналу "Антиквар" №120

Хто заклав підвалини вітчизняної системи охорони здоров’я? Чого може навчити сучасного лікаря старий медичний атлас? Навіщо збирати давні хірургічні інструменти та аптечний посуд? Що треба зробити, аби підняти престиж лікарської професії? Про це – у розповіді президента Українського медичного клубу, заслуженого працівника охорони здоров’я України, лікаря та колекціонера Івана Сороки.

Медицина є надзвичайно цікавим елементом для вивчення історії науки та культури взагалі. Медики завжди були передовим загоном суспільства, який займався не тільки своєю професійною діяльністю, а й був причетний до найважливіших культурно-історичних і політичних подій. Щодо історії української медицини, то вона дозволяє зрозуміти, наскільки помітну роль зіграли наші співвітчизники в побудові медичних теорій та їх практичному втіленні, у створенні світової системи охорони здоров’я. Згадаймо лише кілька імен: Максимович-Амбодик, Самойлович, Мухін, Пирогов, Мечников, Караваєв, Яновський, Образцов, Стражеско, Вороний, Заболотний, Богомолець, Філатов, Шалімов, Амосов… Цей список можна продовжувати й доповнювати, як і перелік досягнень, пов’язаних з українськими медиками. Це й нові напрямки у вивченні імунної системи, профілактиці та лікуванні інфекційних захворювань, і розробка та випробування перших у світі протихолерної та протичумної вбитих вакцин, перша прижиттєва діагностика гострого інфаркту міокарда і перша у світі пересадка нирки, перші бактеріологічні лабораторії та перші станції швидкої допомоги й жіночі консультації, надзвичайно важливі моменти, що стосуються морфології, поділу клітин, медичної кібернетики… Отже, тут є чим пишатися, про що говорити і що досліджувати, зокрема й у нашому Українському медичному клубі.

Щоб осягнути шлях вітчизняної медицини, ми вивчаємо особисті архіви та праці вчених, дивимось, як розвивалися різні структурні елементи медичних теорій, як удосконалювалося медичне обладнання, фармацевтичні препарати тощо. Особливий і дуже цікавий пласт становить спадщина лікарів-труентів, цебто медиків, що, крім основної діяльності, займалися композиторською, художньою чи літературною творчістю, як, наприклад, Степан Руданський, Антон Чехов або Михайло Булгаков.

Звісно, величезне значення для розуміння історії медицини та етапів її розвитку мають предмети матеріальної культури. І йдеться не тільки про старовинне аптечне начиння чи хірургічні інструменти, а й про дипломи, медалі, медичні відзнаки, що дають уявлення про фахову освіту та зміни в її системі, про значні події в житті медиків.

За більш ніж десять років існування наш Клуб зібрав чималу медичну колекцію, і це певною мірою є продовженням традиції, започаткованої лікарями попередніх поколінь. Варто нагадати, що завзятими колекціонерами та бібліофілами були Іван Павлович Лазаревич, Георгій Єрмолайович Рейн, Григорій Федорович Писемський, Феофіл Гаврилович Яновський, Микола Дмитрович Стражеско. До речі, зібранню акушера-гінеколога Івана Лазаревича, котре включало як живопис старих майстрів, так і твори його сучасників, було присвячено солідну книгу, видану на зламі XIX–XX століть.

На жаль, більшість згаданих колекцій розпорошено чи втрачено, але збереглися пов’язані з ними історії. Ходили, наприклад, чутки, що Стражеско однією з картин заплатив за свободу сина, відомого вченогохіміка, який залишився в окупованому німцями Києві й через це після визволення міста опинився під підозрою чи навіть під слідством.

Утім, деяким колекціям медиків, передусім книжковим, пощастило трохи більше. Одна з них належала відомому психіатрові, професору Університету Святого Володимира Івану Сікорському, батькові знаменитого авіаконструктора Ігоря Сікорського. Частина цього зібрання нині зберігається в Національній бібліотеці імені Вернадського, дещо — у Національній медичній бібліотеці України. Відшукали у фондах НБУВ і кілька десятків книг з колекції Георгія Рейна. Коли такі видання потрапляють до рук не просто істориків медицини, а практикуючих лікарів і дослідників, вони бачать, як поступово змінювалися тенденції в діагностиці хвороб, стратегія та методи їх лікування. А роздивляючись, скажімо, старі атласи, помічають, що медики дуже часто стикалися із запущеними випадками. Зараз ми прагнемо не допускати подібних речей.

Узагалі книги багато що відкривають. Усі, наприклад, знають і кажуть, що за радянських часів у нас діяла система охорони здоров’я Семашка, що базувалася на принципі державного фінансування. А насправді її треба називати системою Рейна-Семашка, бо саме Рейн кілька років очолював міжвідомчу комісію з перегляду лікарсько-санітарного законодавства і фактично був першим міністром охорони здоров’я Російської імперії. Ця людина безперечно заслуговує на пошану, і я дуже радий, що в Україні з’явилася монографія, присвячена цьому видатному лікареві та громадському діячеві. Видала її Національна медична бібліотека України, а я був залучений як науковий консультант і автор. Усі ми— члени Медичного клубу, співробітники Національного музею медицини, Національної наукової медичної бібліотеки і Бібліотеки імені Вернадського, кафедр історії медицини в системі вищої освіти, колекціонери — по крихтам збираємо матеріали про людей, без яких неможливо уявити розвиток не тільки української, а й світової медицини.

Ця інформація дуже цікава, важлива, потрібна, хоча, на жаль, не всі лікарі добре знають історію вітчизняної медицини чи навіть тих закладів і кафедр, де вони працюють. Але коли ми говоримо про те, що хочемо бути суб’єктами історичного процесу, то маємо все це знати і пам’ятати.

Літописні джерела та археологічні знахідки по всій території України — від Криму до Чернігівщини, від Львівщини до Донбасу — свідчать про високий рівень медицини на наших землях із найдавніших часів. Звісно, не всі верстви населення мали можливість отримати негайну та кваліфіковану допомогу, але ми знаємо, що членів княжих родин, військову верхівку чи духовенство лікували із застосуванням досконалого хірургічного інструменту. Добре було налагоджено медичну допомогу й у воєнних походах. За своєю ефективністю вона не поступалася медицині Давньої Греції, Риму, арабського світу. 

Слід завважити, що медицина — не тільки сума знань і володіння певними навичками, а й велика інтелектуальна робота, бо лікар має бути і науковцем, і практиком, і тонким психологом. Тож ми хочемо підняти престиж лікарської професії, нагадати про її значення для суспільства, про роль лікарів у житті людини та держави. Ми обговорюємо ці питання на засіданнях Клубу та згадуємо людей, яким зобов’язані і здобутками в медицині, і збереженням кращих традицій в системі охорони здоров’я.

Здавалося б, навіщо озиратися, якщо не вистачає часу навіть на ознайомлення з новітніми розробками? Але саме завдяки медикам минулого ми можемо йти вперед. Зараз, приміром, не треба пояснювати, що оперативні втручання проходять під місцевою чи загальною анестезією, хоча півтора століття тому це було рідкістю. А ефірний наркоз у бойових умовах уперше було застосовано якраз на території України Миколою Пироговим та його колегами під час російсько-турецької війни. Інший приклад: ще на початку ХХ століття від епідемій холери, віспи, чуми, туберкульозу, грипу помирали мільйони людей, а тепер від цих хвороб надійно захищають вакцини та профілактичні заходи… З кожним роком, з кожним днем ми бачимо, як технології змінюються на краще, але щоб зрозуміти це «краще», треба знати, як усе розвивалося. І таке розуміння значною мірою приходить через старі книги, малюнки, гравюри, атласи, архівні фотографії.

Знаменно, що перша фотографічна лабораторія в Києві з’явився в приміщенні Анатомічного театру на вулиці Фундуклеївській, а її засновником був професор анатомії Володимир Бец. Про що це говорить? Про те, що медики завжди були піонерамипершопрохідцями, що вони тягнулися до всього найновітнішого та найпрогресивнішого. Коли ви, скажімо, погортаєте старі медичні атласи, то неодмінно відзначите їх високу поліграфічну якість і майстерність художників, надзвичайно точних у відтворені внутрішніх органів, моментів операцій, ознак хвороб і патологій. Тобто медики користувалися кращими на той момент технологіями, щоб зробити справді якісні, інформативні, корисні для колег видання. Дуже багато медичних книг вважаються сьогодні зразками друкарського мистецтва, і чимало таких зразків можна побачити в корпоративній колекції Українського медичного клубу.

Наша колекція складається з дуже різних за часом створення та призначенням предметів матеріальної культури, що мають відношення до охорони здоров’я. Це книги, картини та гравюри із зображенням сцен лікування, усілякі медичні прилади та інструменти, живописні, графічні та скульптурні портрети видатних медиків, медичні дипломи, фотографії, архівні документи, сатиричні малюнки, листівки, поштові марки тощо. Усі ці матеріали нами ретельно опрацьовуються, а за результатами роботи видаються довідники, монографії, бібліографічні покажчики.

Зараз у цьому зібранні сотні предметів, багато з яких могли б прикрасити кращі музеї світу. І ми щиро вдячні всім, хто допомагає зробити його таким різноманітним і змістовним, відшукує самі предмети чи інформацію про них, виступає дарувальником або спонсором. А починалося все як приватна колекція. Перші книги для неї я придбав, коли ще був студентом Київського медичного інституту й паралельно працював старшим лаборантом та акушером в Інституті педіатрії, акушерства та гінекології. Однією з тих книг були «Протоколы заседаний акушерско-гинекологического общества в Киеве» за 1898 рік з автографом Георгія Рейна. Саме тоді я відкрив для себе цю несправедливо забуту людину, що підготувала законодавчі ініціативи для розвитку державної системи охорони здоров’я, поклала початок багатьом важливим напрямкам у медицині та управлінській діяльності, побудувала в нашому місті акушерську клініку та заснувала Київське наукове товариство акушерівгінекологів. Вельми змістовними виявилися нотатки Рейна про події початку ХХ століття: убивство Столипіна, Лютневу та Жовтневу революції, перші кроки Тимчасового уряду… Усе це важливо і для розуміння  історії взагалі, і для створення історичного портрета самого Рейна.

Ми маємо реконструювати минуле вітчизняної медицини, де залишається чимало білих плям, і віддати належне її сучасному періоду. Адже наші співвітчизники були в авангарді всіх напрямків теоретичної та практичної медицини. Ми маємо дуже серйозні здобутки в терапії, хірургії, анатомії, медичній кібернетиці тощо… Це знають фахівці, і так само вони певні, що держава має дбати про розвиток цієї галузі та її гідне фінансування. Утім, якщов багатьох країнах світу на медичну освіту, медичну науку та загалом на функціонування системи охорони здоров’я в середньому витрачається 5–10% валового внутрішнього продукту, то в Україні — менше 3%. На нашу думку, теперішню ситуацію може змінити на краще лікарське самоврядування. Щоб збагнути, як це може працювати, ми вивчаємо досвід інших держав і згадуємо лікарські товариства, що діяли на території України в минулому. Це також наші дослідження, які, сподіваємося, стануть основою для створення в країні ефективного лікарського самоврядування, закріпленого на законодавчому рівні.