Матеріал із журналу «Антиквар» №133
«Що, крім грошей, необхідно для довгострокового ділового партнерства?» Таке запитання ми поставили президентові Торгово-промислової палати України, одному з ініціаторів створення Українсько-узбецької ділової ради Геннадію Чижикову.
У статті для нашого журналу Геннадій Чижиков розповів, чому розвиток культури важливий для економіки країни; чим цікава культура Узбекистану для українців; та як люди в Узбекистані сприймають Україну і українців.
Про зв’язки економіки і культури
Теми, що висвітлює ваш журнал, і зокрема «самаркандський» номер, здаються мені дуже цікавими та актуальними. Особливо зараз, коли так важливо доносити правду про нашу історію, культуру, стосунки з іншими народами. Здавалося б, для людей бізнесу все це існує десь на другому плані, але насправді це не так. Як керівник Торгово-промислової палати України я добре знаю, наскільки тісно пов’язані всі процеси.
Коли зробити екскурс в історію, то не важко переконатися, що саме бізнес відкривав людям світ, закладаючи основи майбутніх культурних контактів. Певно, тому я не дуже здивувався, коли ви звернулися до мене по коментар.
Хоча, чесно кажучи, я гадав, що «Антиквар» присвячено винятково предметам старовини. Виявилося — ні. Я би порівняв його з журналом «Наше наследие», який із величезним задоволенням читав і перечитував у роки перебудови, бо знаходив там новий погляд на знайомі речі та події. А ще більше — на незнайомі, які замовчувалися в радянські роки. Я відчував потребу в таких матеріалах — тим паче, що свого часу закінчив художню школу й навіть щось колекціонував. А тепер я дуже радий, що відкрив для себе не менш глибокий і змістовний «Антиквар», присвячений українському мистецтву.
Але повернімося до бізнесу. Найчастіше саме з нього все й починалося, а вже потім до торгівлі приєднувалися інші сфери людської діяльності, і все це перепліталося. Так було в Середньовіччі, так загалом відбувається і зараз. Утім, я своїм бізнесменам завжди повторюю одну важливу річ: ви ніколи не інвестуватимете в країну, з якою вас нічого не пов’язує, де ви не знайшли відгуку своєму серцю. Отже, треба шукати те, що вас справді «зачепить».
Ось приклад. Один японський бізнесмен ще вісім років тому сказав: «Ви унікальні: ви ж розташовані поруч із Туреччиною!» Мене це здивувало, але я зрозумів, що в кожного своє сприйняття і це сприйняття впливає на стратегію партнерських відносин. Або інша його фраза: «Ви, мабуть, остання країна у світі, де є натуральна їжа». Для них це має величезне значення, хоча ми, навпаки, весь час намагаємося перейти від натурального до масового, «хімічного».
Казав він і про розвиток туризму в Україні. Я зауважив, що нам важко конкурувати в цьому плані з Італією чи Іспанією. Але він не погодився: «Ви — інші. Ваша культура геть не схожа на культуру сусідніх європейських країн і на азійську теж. Вас цікаво вивчати. Вас цікаво розуміти». Тобто йшлося про «культурологічний код», який необхідно знайти для успішного ведення бізнесу. Треба бачити «унікальність» кожної країни, її відмінності, проте так само важливо бачити спільне — те, що нас зближує. Бо гроші об’єднують людей, але ненадовго, а коли є щось важливіше — це починає працювати.
Я щойно повернувся зі службової поїздки до Японії. Дуже хотів, щоб на заходах нашої бізнес-місії були присутні українці, що змалечку живуть у цій країні та вільно володіють японською — як, наприклад, діти нашого торгового представника. Ідеться про двох юнаків, котрі ведуть свій YouTube-канал, і він набирає мільйони переглядів! Японці чують рідну мову з правильними інтонаціями, їм цікавий предмет розмови, але перед ними — українці. А головне, що ці молоді люди не просто розмовляють з ними однією мовою, а мислять знайомими їм категоріями, отже, знають той самий «культурний код», про який я кажу. Такі речі надзвичайно важливі для взаєморозуміння.
Про культурний інтерес українців до Узбекистану
Чому я здалеку підходжу до Узбекистану? Тому що в цьому випадку теж існувало сприйняття через певні шаблони. І нам потрібно було вийти за межі цих шаблонів, щоб створити щось дієве та життєздатне. Основну функцію Українсько-узбецької ділової ради ми вбачали в тому, щоб допомогти підприємцям обох країн знайти партнерів, налагодити пряме спілкування, дати новий імпульс розвитку бізнесу. Але водночас ми чудово розуміли, що до суто ділових стосунків потрібно «прив’язати» дещо більше, засноване на інтересі до самої країни, її традицій, звичаїв, мистецтва. Іншими словами — культурологічний момент.
І тут дуже важлива історія взаємин наших народів, зокрема період, якому присвячено «самаркандський» номер журналу, та й не тільки він. Я часто запитую себе: що змушувало українців, які в різні часи з різних причин потрапляли до Узбекистану, залишатися там назавжди? Що їх утримувало? Імовірно, спочатку могла зачарувати екзотика: «Оце так-так! Я ніколи подібного не бачив!» Але захоплення зазвичай минає, і рано чи пізно починає тягнути додому. Значить, було щось іще — більш важливе, глибинне, значуще…
Я, приміром, завжди з величезним інтересом читав про Тамерлана й завжди хотів побувати на його могилі в Самарканді. І коли в травні 2021 року це сталося, зазнав непередаваного відчуття — навіть не хвилювання, а трепету, напевно. Звісно, згадалася історія про розкриття його гробниці 20 червня 1941 року і «прокляття Тимура», що начебто збулося… Такі речі справляють незабутнє враження… Плюс дивовижні пам’ятки архітектури, які ми бачили в Ташкенті, Самарканді та Бухарі, і, звичайно, люди — такі відкриті й гостинні.
Про економічну співпрацю з Узбекистаном
Коли наша делегація полишала Узбекистан, усі говорили про одне й те саме — бажання повернутися. Можна сказати, що ми заново відкрили для себе вже знайому формулу: «Без культури немає бізнесу». Можливо, хтось наведе приклади, коли спрацьовував суто грошовий інтерес, але я абсолютно певен, що бізнес без культури — це завжди недалекоглядно й неперспективно.
Ми розуміємо значення Узбекистану як країни з цікавою історією та багатющою культурною спадщиною — країни, яка може і має стати важливим стратегічним партнером України. Наші співвітчизники, що жили й працювали тут у минулому, залишили по собі дуже теплі згадки. І зараз, незважаючи на війну, Україна асоціюється в Узбекистані з достатком, дружелюбністю, сприймається як один із лідерів в IT-сфері, агропромисловому секторі…
Тут, скажімо, традиційно вважають, що вершкове масло з України — найкраще. Деякі молочні компанії навіть називають свою продукцію на український манір, щоб легше було продати. І так само нас вважають лідерами в рослинництві, металургійній промисловості, машинобудуванні, упровадженні нових технологій. Такий імідж зумовив участь понад 200 узбецьких компаній у першому українсько-узбецькому форумі, проведеному Діловою радою в травні 2021 року. Це був справді великий успіх, який переконав і узбецьку, і українську сторону в правильності наших дій.
Я певен, що зв’язки між двома нашими країнами, які розвивалися протягом століть, заклали міцний фундамент для подальших взаємовигідних відносин — і економічних, і культурних. Але зараз нам, звісно, потрібно вирішити головне питання — перемогти у війні!
Матеріал проілюстровано фотографіями, зробленими в дні проведення Узбецько-українського бізнес-форуму. Травень 2021 року