Рімалдас Вікшрайтіс “Погляд зсередини”

Томас Пабедінскас

Матеріал із журналу «Антиквар» №118

Рімалдас Вікшрайтіс займає особливе місце у світі литовської фотографії. Його роботам не властиві ані традиції литовського фотографічного мистецтва, ані домінантні тенденції сучасної фотографії. Залишаючись осторонь усталених напрямів, автор відтворює реалістичні й водночас максимально індивідуалізовані образи сільського життя Литви 1990‑х, які є значущими не лише у сенсі мистецтва фотографії, але й також у загальному культурно‑соціальному контексті сьогодення.

У своїх роботах він розповідає історії людей з литовського села, зображення якого має давні традиції у фотомистецтві нашої країни. Етнографічні теми вкоренилися в роботах литовських митців уже в міжвоєнний період і набули нової художньої якості, коли у 1960‑х роках поєдналися з тенденціями гуманістичної фотографії. Але у своїй творчості Вікшрайтіс скоріше відштовхується від давніх традицій, ніж спирається на них. Риси, які впродовж довгого часу визначали індивідуальність школи литовської фотграфії, не є характерними для його робіт. Майстер не створює психологічні портрети й не змальовує природний плин сільського життя. Люди, яких він фотографує, свідомо відтворюють перед об’єктивом найгротескніші ситуації свого повсякдення. Більше того, на його знімках такі дійства не приховані за «художньою» візуальною формою.

Р. Вікшрайтіс. Із серії «Гримаси втомленого села». 1998
Р. Вікшрайтіс. Із серії «Гримаси втомленого села». 1998

Начебто об’єктивний, притаманний сучасним фотографам погляд на людей також не применшує зв’язку з реальністю, зображеною в роботах литовського автора. Вікшрайтіс — не просто відсторонений спостерігач (риса, яка часто асоціюється із сучасними митцями), але також учасник ситуацій, які він фіксує. На його фотографіях — сільська спільнота, частиною котрої є він сам, тож недосяжний для чужинців погляд зсередини вирізняє Рімалдаса Вікшрайтіса з‑поміж інших авторів. І хоча в його роботах багато іронії, вони дозволяють радше відчути реалії занепаду сільського життя, а не судити людей, які так живуть.

Не ховаючись за експресивною формою фотомистецтва або холодною концептуальністю сучасної фотографії, Вікшрайтіс документує виконані в його присутності ролі, майже позбавлені людської гідності. Передусім вражає той факт, що більшість тих, хто позує фотографу, неправильно сприймає свою особисту ситуацію. І хоча завдяки мистецтву фотографії ми вже звикли до різних образів страждань людей, які добровільно демонструють перед об’єктивом власне падіння, його роботи все ще шокують. Вони не тільки висвітлюють соціальні питання, але також змушують переосмислити ключові категорії людяності.

Р. Вікшрайтіс. Із серії «Гримаси втомленого села». 1998
Р. Вікшрайтіс. Із серії «Гримаси втомленого села». 1998

Одверта мова фотографій Рімалдаса Вікшрайтіса є зрозумілою і важливою не лише для литовського глядача. Зображуючи місцеве сільське життя, він створив роботи, що в 2009 році здобули визнання на великому європейському фестивалі Rencontres d’Arles. Тоді Вікшрайтіс отримав нагороду Discovery Award, на яку його висунув відомий британський фотограф Мартін Парр. Обидва автори відкриті для навколишнього світу й готові висвітлювати трагікомічні аспекти нашого життя; різниця полягає в тому, що один митець робить це у глобалізованому світі, тоді як інший — у невеликому провінційному селищі.