НОВИЙ ВИПУСК ЖУРНАЛУ “АНТИКВАР” №123 ПРИСВЯЧЕНИЙ МУЗЕЮ СУЧАСНОГО МИСТЕЦТВА ОДЕСИ
У квітні 2008 року відкрився Музей сучасного мистецтва Одеси (МСМО). Цей проєкт мав багато цілей, зокрема, згадати імена несправедливо забутих митців та відкрити нових одеських художників, відродити меценатство та поступово перетворювати місто на потужний культурний центр, – місто музеїв.
У свіжому номері “Антиквара” №123 розмістилось п’ять розгорнутих інтерв’ю — з меценатом і засновником музею Вадимом Мороховським, з директором МСМО Семеном Кантором, зі зберігачем фондів Любов’ю Заєвою, з куратором трьох Одеських бієнале Михайлом Рашковецьким та з куратором виставок і музейних подій Андрієм Сігунцовим. Крім цього, у випуску можна знайти докладні розповіді про найцікавіші експонати та події музею, проєкти і напрямки культурного життя Одеси з другої половини ХХ століття до сьогодні.
“Щоб місто жило, розвивалося, в ньому обов’язково мають відбуватися культурні події”, — переконаний голова правління банку “Восток”, меценат і засновник Музею сучасного мистецтва Одеси Вадим Мороховський. В інтерв’ю для “Антиквара” він розповів про те, чому вирішив відкрити подібний музей в Одесі; що вважає своїми обов’язками як власника музею, а які рішення довіряє команді співробітників; про комунікацію з державними музеями та роботу з медіа; відвідуваність музею і власну колекцію творів мистецтва.
Директор музею — це, насамперед, адміністратор. Семен Кантор зізнається, що 13 років тому, коли починав працювати директором музею і створювати МСМО “з нуля”, мало розбирався в музейній справі. Навіть такі звичні терміни як “куратор” чи “концепція” розумів по-іншому, ніж тепер. Втім, досвід роботи в науково-дослідному інституті, звичка до системності, інтуїція, довіра до професіоналів допомогла знайти правильні принципи побудови музею, організувати його роботу. Семен Кантор розповів про те, як починав свою роботу музей; про людей, які допомогли в його становленні; про формування колекції і культурні події, що відбуваються на базі музею.
В фонді Музею сучасного мистецтва Одеси зберігаються картини, графіка, фотографії, відео, документація перформансів — усе те, що свідчить про сучасне мистецтво Одеси. Все про експонати: їхню історію та походження знає головний зберігач фондів Любов Заєва. До роботи в музеї вона займалася формуванням колекції Михайла Кнобеля, з якої, до слова, і почалася історія МСМО.
Для успішної роботи музею важливі не лише експонати, а й організація культурних подій. Мистецтвознавець та куратор трьох Одеських бієнале сучасного мистецтва (у 2013, 2015 і 2017 роках) Михайло Рашковецький розповів, як мистецькі події демонструють “зріз” культурного життя міста, дають йому поштовх, зацікавлюють людей культурними процесами. А також — про власний досвід організації бієнале, вибір тем, творів та співпрацю з МСМО.
Куратор МСМО — Андрій Сігунцов — розповів про проєкти, які йому вже вдалося реалізувати в музеї і ті, з якими працює тепер; про взаємодію візуального мистецтва, музики і літератури та про популяризацію нових видів мистецтва, які поки що не дуже відомі в Україні.
В кінці 1970-х років, коли Одеса ще була за “залізною завісою”, молодь шукала захоплення, які були би поза межами офіційної ідеології і “правильної” поведінки. Для частини людей таким захопленням стало сучасне мистецтво. Так виник одеський рух АПТАРТ і багато мистецьких творів, пристосованих до квартирних виставок. Хоч молоді митці вважали своє мистецтво ігровим, не переобтяженим філософією, а задум для них був важливішим за реалізацію, — їхні твори стали втіленням найсучасніших мистецьких тенденцій в Україні на той час. Про акції, перформанси, виставки, твори одеських АПТАРТівців та переслідування митців владою розповів мистецтвознавець Гліб Вишеславський.
В іншій статті цього автора йдеться про особливості неофіційного мистецтва Одеси 1950-90 років. В СРСР офіційно визнавався лише один творчий метод — соцреалізм, усі інші стилі мистецтва влада пригноблювала. Автор розповідає про культурні осередки Одеси в кінці 1970-х на початку 1980-х років, де люди збиралися, щоб подивитися західні альбоми, послухати джаз чи поговорити про мистецтво. А ще — про виставки, мистецькі пошуки та різноманітні ціннісні орієнтири митців.
Як в ХХ столітті, так і тепер, молодим художникам потрібна “територія мистецтва” — місце, де немає наставників і є живий творчий процес: виставки, дискусії, експерименти. У 2014 році на базі МСМО відкрилося подібне місце, – галерея “Артерія”. Згодом на базі галереї організували експериментальний центр “Музеон”. Про те, як створювався простір, про його можливості, виставки і культурні події, які тут відбуваються, – розповів його куратор Володимир Чигринець.
Часто художники входять в історію як представники певних напрямів, мистецьких груп, стилів. Та є й “одинокі скелі”, не схожі на інших. Одеський художник Олег Соколов — один із таких митців. Його картини тісно переплетені з віршами і музикою, все життя він вивчав мистецтво, експериментував і кожної вільної хвилини створював щось нове. Про життя і твори Олега Соколова розповів колекціонер Євгеній Деменок.
Ще одна неординарна особистість Одеси — колекціонер Михайло Кнобель. Він не був художником, не зростав у мистецькому середовищі. Коли купив першу картину для своєї колекції, приніс її додому в ящику з інструментами (бо заробляв на життя ремонтом телевізорів). Обсяг його арт-інтересів обмежувався мистецтвом одеських художників другої половини ХХ століття. Втім, з часом Михайлу Кнобелю вдалося зібрати дві взірцеві колекції творів, що стали ядром Музею сучасного мистецтва Одеси. Про особистість колекціонера, його захоплення – в матеріалі мистецтвознавця Олега Сидора-Гібелинди.
Інша стаття цього автора присвячена картинам майстрів Срібної доби з колекції Вадима Мороховського. Йдеться про 21 художника: усі вони народилися, жили, працювали чи навчалися в Одесі. Частина цих митців переїхала на захід, там вони стали відомими — це Соня Делоне-Терк, Борис Анісфельд, Сандро Фазіні, Петро Нілус, Давид Вітгоф та інші. Хтось залишився жити і працювати на батьківщині — як Борис Косарєв чи Микола Павлюк. Та твори усіх цих авторів — перлинки в історії українського мистецтва.
У цьому номері (№123): Музей сучасного мистецтва Одеси журнал “Антиквар” продовжив традицію видавати випуски з вкладеним аркушем авторської друкованої графіки. У 150 примірниках (50 журналів та 100 примірників у форматі спецвидання) є аркуш з роботою Ігоря Гусєва із серії «SAVE AS», усі вони пронумеровані та підписані автором.