Сергій Якунін – легенда українського ленд-арту, – учасник проєкту «МІТЄЦ. Реабілітаційний простір», про особливості ленд-арт напрямку, освіту та колекціонування.
Сергію, що в нашій країні є точкою відліку появи ленд-арту?
Напевно, експерименти Федора Тетянича. Він один з перших, наприкінці 1970-х років звернувся до цього напрямку. І все ж активно українські художники звернулися до ленд-арту в кінці 1980-х. Почали з’являтися ленд-арт симпозіуми завдяки послідовній роботі Олександра Бабака, Олександра Бородая, Володимира Бахтова, Ганни Гідори, Олексія Литвиненка, Петра Бевзи, Олексія Малих, Андрія Блудова, Валерія Шкарупи, Віталія Сердюкова.
Не могли б ви охарактеризувати мистецтво ленд-арту?
Виник ленд-арт як художній протест проти штучності, пластмасової естетики і комерціалізації мистецтва.
Але перш за все – це робота з простором, з ідеєю, символом, з властивостями природних матеріалів, звуками середовища. Це все в цілому і визначає прийоми формоутворення художнього повідомлення. Це робота, яка не спирається на будь-які види образотворчого мистецтва, а тільки на досвід художника, пропонуючи йому свободу вибору матеріалів у вирішенні своєї ідеї.
Чим на вашу думку, в кінці 80-х ленд-арт зацікавив художників?
З одного боку – необхідність звернути увагу на загальний стан екології, на відношення музеїв і галерей зі своїми регламентами до роботи художника і презентації її глядачеві. З іншого – це знайомство з іншим простором, можливість збалансувати себе в природному середовищі, відстежити свій внутрішній стан, можливість поекспериментувати з властивостями природних матеріалів, сформулювати ідею, і звичайно те, що на цю подію збираються дивовижні сподвижники.
Можу говорити про свій досвід. З одного боку я, «заутюжений» соцреалізмом серед монументів і портретів героїв, шукав нові матеріали для розкриття різних смислів, простору, світла і тіні, тимчасових відчуттів, проміжків між падаючими краплями, роботи зі зникаючим структурами. / Фото / А підштовхнула до цього, як не дивно, відсутність художніх матеріалів.
Це сталося в Седневі у «Будинку творчості Спілки художників». Коли я вперше потрапив туди (1989 рік) дім творчості був забезпечений розмаїттям фарб, полотен, паперу, глини, всілякими можливостями для роботи в кераміці, графіці, живописі. До 1992-го матеріали вичерпалися, я вийшов з лопатою на замерзлу, запорошену снігом річку Снов і почав малювати від берега до берега, не замислюючись «навіщо і кому». При цьому отримав неймовірне задоволення від процесу. Це було входження в іншу область творчості і величезна радість відкриття. Це дійство позначили тоді як ленд-арт, пізніше визначали як енвайронмент, зараз як site-specific art.
В якій площині працювали в кінці 80-х ленд-артисти?
У той час прийшли художники з різних сфер мистецтва: графіки, живописці, скульптори, музиканти. Для нас це була нова форма вираження. Художники прорвалися крізь полотна, відійшли від образотворчої площини, почали працювати як в театрі в середині трьохмірного простору.
Сьогодні в середовищі молодих художників інтерес до ленд-арту активізується. З чим це пов’язано?
Ймовірно з тих же причин – стан екосистеми, соціальні проблеми, відносини в мистецьких колах, втеча від штовханини міста… Робота в природних умовах прибирає всі проблеми вже на другий день симпозіуму. Потрапляєш в середовище однодумців різних поколінь, ідей, поглядів, реалізуєш найнеймовірніші проекти.
Чи виникла в ленд-арті традиція за роки його існування в Україні, на якій молоде покоління може вчитися?
Традиція є, але немає системності. Художник Микола Поліський дав сьогодні таку характеристику: «Зараз на Заході ленд-арт за рідкісним винятком виродився в дизайн – суто прикладне утилітарно-функціональне заняття. А ми зосереджені на художніх узагальненнях. Зараз, щоб продовжувати займатися власне ленд-артом, потрібно мати якусь внутрішню мотивацію».
Щоб дати результат потрібно інституціоналізувати процес, вводити факультети в навчальні заклади, де пропонується щоденне занурення в предмет, обмінюватися викладачами, студентами. Зустріч раз на рік на симпозіумі безумовно дає сильний поштовх у розвитку ідей і накопиченні досвіду, проте це потрібно практикувати якомога частіше.
Скільки ленд-арт симпозіумів є в Україні і на що вони спрямовані?
Перші, а згодом щорічні ленд-арт фестивалі виникли в 1990-ті. Це «Весняний вітер» (Київ, 1996, ініційовано Андрієм Блудовим, Віталієм Сердюковим), «Простір покордоння» (с. Могриця Сумського району, 1997, ініційовано Анною Гідори і Валерієм Шкарупою), пізніше виник «Міфогенез» (Вінниця, ініційовано Олександром Никитюком), «Хортиця» (Запоріжжя, ініційовано Юрієм Баранніком), «Fortmissia” (с.Поповічі, ініційовано Маркіяном Іващишиним), «Шешори» (с. Шешори Івано-Франківської області, ініційовано – Тетяною Мальковою, Ольгою Михайлюк) та інші. Відмінності цих ленд-арт симпозіумів пов’язані в основному з своєрідностю певного місця, часу року, організації та акцентів – етнографічне та музичне наповнення.
Раніше в мистецькому середовищі ленд-арт багатьма не сприймався як мистецтво. Сьогодні ситуація змінилася?
Мабуть, міняється. Ще недавно треба було давати пояснення кураторам та мистецтвознавцям на тему мистецтва ленд-арту, тепер вони самі починають запрошувати нас до участі у проєктах. Єдиною проблемою залишається тема, як внести ленд-арт в приміщення виставкового залу, адже більшість галеристів не готові до кардинальних змін їх галерейного простору і підтримки некомерційних проектів.
Чи є у ленд-арт об’єктів колекційна привабливість?
Це вишуканий продукт і не кожному колекціонерові під силу розібратися в нюансах ленд-арту, не всі готові оцінити особливості роботи, яка, раптом, в природному середовищі зникає. Наприклад, тане лід, дим, швидко руйнуються створені об’єкти на піску або воді, короткий момент, коли в певній точці зустрічаються своєчасний промінь сонця. Тут треба мати загострені почуття дослідника і внутрішній спокій, здатність споглядати, не поспішати. Тут необхідно твоє зацікавлення, присутність і внутрішня увага. Можна багато раз проходити повз один і той же ж об’єкт і, раптом, в якийсь момент завмерти в захваті від побаченого.
Але проблема з колекціонуванням залишається відкритою. Хтось вже акуратно фінансує ленд-арт події, але поки що лише деякі протягом багатьох років активно беруть участь в просуванні цього мистецтва, видають буклети і каталоги. Деякі колекціонери жваво цікавляться самі, фіксують, що відбувається.
Наприклад, Євгенія і Сергій Шудри вже багато років підтримують ленд-арт симпозіум «Простір покордоння». В останні роки до цього процесу підключилася Стелла Беньямінова. Нещодавно вона профінансувала альбом «Sergei Yakunin Sculpture and Site-specific Art», над яким я працював п’ять років. Тетяна і Борис Гриньови створили свій ленд-арт симпозіум, Олег Красносельський підтримував симпозіум «Хортиця». Я знаю, що на ленд-арт звернув увагу Ігор Кривецький. Так що процес йде.
Де крім симпозіумів ленд-арт об’єкти можуть стати функціональними?
Зазвичай пересічний глядач часто нашу роботу сприймає як ландшафтне мистецтво. У моєму розумінні ландшафтне мистецтво і ленд-арт знаходяться в різних площинах. Зараз існує розшарування. Ландшафтне мистецтво – це прикладне мистецтво, в ленд-арті мова йде про зовсім інші категорії. Єдиний зразок, де обидва «арти» знайшли гарне поєднання – це концепція японського саду, де все підпорядковано ідеї, усе ґрунтується на основі спостереження за природою, релігії і філософії.
Які особливі дисципліни в школі ленд-арту повинні викладатися?
Якщо раптом таке трапиться, тут вже необхідно пройти основи композиції, каліграфії, кольорознавства, вивчення філософії, історії мистецтв, інсталяцію та перформанс з курсом акторської майстерності, вільне відвідування малюнку, живопису, скульптури, необхідно отримати самі звичайні ремісничі навички, навчитися працювати з різними інструментами, матеріалам, з різними їх станами – димом, папером, водою, льодом, деревом, каменем, піском, металом. І обов’язково потрібен курс фотографії і відео, а також запрошені фахівці цієї справи з України та світу.
Учасники проекту «МІТЄЦЬ. Реабілітаційний простір» були натхненні вашим майстер-класом. Як ви вважаєте, чим ленд-арт може допомогти людині в реабілітації?
Як і будь-який вид мистецтва ленд-арт дає можливість роботи з внутрішніми питаннями. Крім того в лендарті, працюючи з природними матеріалами, прислухаючись до природних вібрацій, так званих «білих шумів», на властивості яких вказав відомий геолог Богдан Пилипишин, можна лікувати людей.
Текст: Аліна Шевчук
Фото: надані проєктом «МІТЄЦЬ. Реабілітаційний простір»
Опис проєкту:
АРТ-ТЕРАПІЯ ВЕТЕРАНІВ АТО / ООС ТА КОЛИШНІХ В’ЯЗНІВ «ДНР / ЛНР» за підтримки «Українського культурного фонду».
«МІТЄЦ. РЕАБІЛІТАЦІЙНИЙ ПРОСТІР” — інноваційна програма мистецько-психотерапевтичної реабілітації ветеранів АТО / ООС та колишніх в’язнів «ДНР / ЛНР». Над втіленням його у життя працюють команди двох громадських організацій — «МІТЄЦ» та «Львівський психоаналітичний інститут ментального здоров’я».
Впродовж 9 місяців учасники програми беруть участь у 8 майстер-класах із різних видів мистецтва: графіки, живопису, фотографії, кераміки, колажу, ленд-арту, саунд-арту та перформативного танцю. Майстер-класи проводять провідні українські митці: Олексій Аполлонов, Валерій Мілосердов, Сергій Якунін, Олександр Миловзоров, Катерина Свіргуненко, Альона Мамай, Богдан Мороз та ін. Фінальним акордом проєкту стане створення арт-буку та розробка методики психотерапевтами.
Під час майстер-класів з учасниками програми працюють фахові психотерапевти, психоаналітики. А професійні художники — Сергій Захаров (колишній в’язень «ДНР») та Дмитро Коломойцев (ветеран АТО) ведуть художні щоденники та фіксують арт-терапевтичний процес.