На каналі UKRAINE THE BEST вийшло інтерв’ю Юрія Комелькова з головною редакторкою журналу «Антиквар» та директоркою видавничого дому «Антиквар» Ганною Шерман. Основні тези розмови — у цьому матеріалі.
Про журнал «Антиквар»
Журнал «Антиквар» виходить з 2006 року, вже 17 років. Це — професійне видання, тому перш за все ми орієнтуємося на професійну аудиторію: обираємо відповідні теми, рівень заглиблення в них і широту охоплення.
Водночас ми маємо й популяризаторську місію, тож подаємо матеріали у науково-популярному стилі — яскраво, зрозумілою мовою, щоб кожен читач знаходив щось цікаве для себе.
Багато років ми працюємо на умовах самофінансування. Для кожного числа, кожного випуску журналу шукаємо тему разом з бюджетом. Тобто кожне число періодичного видання — це самодостатній видавничий проєкт. І фінансові, і організаційні умови створюємо безпосередньо для цього номера.
Коли ми знаходимо тему, партнерів, то часто лідер (або топ-менеджер) проєкту-партнера стає нашим запрошеним редактором. Ми надаємо можливість пропонувати теми, героїв, тексти. Але разом з тим, як редакція, гарантуємо якісне подання текстів. Це — повноцінна взаємодія, творча співпраця. Тому кожне число «Антиквару» унікальне за своїм наповненням.
Спочатку «Антиквар» був журналом про колекціонування, але згодом ми розширили коло тем. Сьогодні це — культурологічний проєкт. У нас є теми, що стосуються колекціонування, сучасного мистецтва, є монографічні номери, присвячені творчості одного митця тощо.
Про роботу під час повномасштабної війни
Після повномасштабного вторгнення на певний час, майже на 4 місяці, ми призупинили вихід друкованого журналу. Перейшли тоді до роботи у відео-форматі. У нас з’явилася рубрика «Час і натхнення» — це були розмови в Zoom, які ми публікували на каналі Youtube.
Сьогодні будь-який журналістський, видавничий проєкт документує час. Це — найголовніша наша місія, те, що ми можемо робити. Та навіть якщо не надавати глобального значення нашому продукту, робота під час війни — важлива для кожного з нас, це можливість підтримувати один одного, підтримувати колег.
Про «Антиквар» №125
«Антиквар» №125 був першим номером 2022 року. Він вийшов з друку 20 лютого. Ми завезли наклад до редакції, але не встигли розповсюдити його до повномасштабної війни.
Цей номер — дуже символічний. Він присвячений 100-річчю Української народної республіки. На матеріалі періодичних видань того часу, на політичних карикатурах 1917-21 років він дуже яскраво, виразно показує, що переживала Україна у той час.
Ми добре пам’ятаємо ту атмосферу, яка була в нашій країні перед початком повномасштабного вторгнення. Тож ми готували випуск журналу, намагалися аналізувати те, що відбувається у наш час, і бачили у сьогоденні віддзеркалення подій 100-річної давнини.
Про «Антиквар» №127
Ідея випустити журнал про сучасного митця, Анатолія Криволапа, з’явилася ще до повномасштабної війни. Та повернулися ми до цієї теми наприкінці травня 2022 року, коли у Києві зменшилася загроза, коли українська армія вигнала російські війська з Київської області.
«Антиквар» №127 — про творчий шлях успішного сучасного митця, водночас він показує ті процеси, які відбувалися в художньому житті нашої країни впродовж років, розповідає про виставки, про певні кураторські тенденції.
Номер про Анатолія Криволапа має і лімітований наклад журналу. Він нічим не відрізняється від звичайного, тільки містить вкладку з колекційною графікою Анатолія Криволапа. Ми випустили 150 лімітованих примірників. Усі вони пронумеровані і мають підпис художника.
Про «Антиквар» №129
«Антиквар» №129 — дуже важливе для нас число. Його тема — захист культурної спадщини під час війни. Думаю, що це історичний номер.
Тут є декілька текстів, присвячених ізраїльському досвіду збереження культурної спадщини і меморіалізації воєнної тематики. А далі — інтерв’ю, репортажі, розповіді українських музейників, реставраторів, митців про їхній досвід.
Є розповідь про Чернігівський музей, Музей Ханенків, реставраційний центр. Також є інтерв’ю з директоркою Херсонського художнього музею Аліною Даценко, яка розповідає про те, що відбувалося напередодні окупації у місті і які жахливі наслідки принесла окупація музею. Є матеріал про невеличкі музеї Маріуполя і Мелітополя, які постраждали. Є тексти про приватні колекції, в яких самі колекціонери розповідають про те, як вони убезпечували і евакуйовували свої колекції.
Також є розповідь Юрія Савчука, директора Музею війни, про музеєфікацію цієї війни і виставкову роботу. Перший виставковий проєкт у них відкрився вже на початку травня 2022 року і до нього увійшли артефакти, зібрані співробітниками музею в експедиціях у щойно звільнених містах — Бучі, Ірпені тощо. Музейники фактично ішли за нашим військом, були одними з перших, хто заходив на звільнені території. Крім того, мене вражає художнє звучання цих проєктів. Це не просто документування, не просто фактологічний підхід до матеріалу, а художнє експозиційне рішення, яке справді захоплює.
Про «Антиквар» №130
«Антиквар» №130 — це номер, присвячений життю і творчій спадщині керамістки Ольги Рапай-Маркіш. Наш журнал — частина великого проєкту «Некрихка сила крихкості». Монументальні керамічні панно Ольги Рапай з інтер’єрів готелю «Братислава» багато років вважали втраченими. Випадково ці роботи знайшли на якомусь складі. Вони лежали там багато років, запилені, потрощені. Люди, які знайшли їх, здогадалися, що роботи можуть мати мистецьку цінність. Колекціонери викупили ці панно, зробили велике дослідження і власним коштом відреставрували їх.
Задовго до виходу цього номера «Антиквару» у нас була публікація про три панно Ольги Рапай у приміщенні театру Лесі Українки. Це було, мабуть, у 2016 році: ми готували номер, присвячений українській кераміці. У ньому був дуже широкий зріз різних напрямків — від Трипілля до сучасних майстрів. І в матеріалі про Ольгу Рапай, про її монументальні панно, згадувалося, що її роботи були в театрі Лесі Українки, але вони «зашиті» гіпсокартоном. Щоб уточнити цю інформацію, я зателефонувала до літературної частини театру і спитала про панно. Мені сказали, що панно Ольги Рапай дійсно є в театрі, але вони не зашиті гіпсокартоном, а просто знаходяться в акторському фойє, у закулісній частині. У той самий день ми поїхали до театру, побачили ці панно, сфотографували їх.
В «Антикварі» №130 ми продовжили цю історію. До випуску журналу ми підготували три лімітовані наклади з колекційними марками і конвертами. Серед них є марки і конверт з зображенням панно з театру Лесі Українки. Також у театрі Лесі Українки ми провели презентацію журналу.
Про «Антиквар» №131
«Антиквар» №131 — наш найсвіжіший номер журналу на сьогодні — присвячений 950-річчю від закладення, початку будівництва Успенського собору Києво-Печерської лаври. Меценатами цього числа стали благодійний фонд «Українська лавра» та громадська організація «Офіс на Банковій». А запрошений редактор номера — в.о. генерального директора заповідника «Києво-Печерська лавра» Максим Остапенко.
Наша культура — мистецькі твори, культурні об’єкти — фактично є й уособленням нашої державності. Успенський собор Києво-Печерської лаври — одна з наших реліквій, один із символів державності. І його вік — 950 років — справді вражає.
Про наступний номер «Антиквару»
Наступний номер «Антиквару» буде присвячений ще одному сучасному художнику — Володимиру Микиті, народному художнику України, майстру закарпатської художньої школи. Запрошена редакторка — його донька, мистецтвознавиця Олена Юрченко-Микита. У цьому випадку ми співпрацюємо з родиною і з самим майстром, який буде героєм журналу.
Володимир Микита — художник з величезним життєвим досвідом. Він народився в Закарпатті у 1931 році і пережив п’ять державних утворень, не змінюючи свого місця проживання. Наразі ми плануємо, що більшість текстів у номері — це будуть розповіді, монологи самого Володимира Микити. Адже його досвід, його погляд — людський і мистецький — дуже цікавий.
У цьому номері у нас буде окремий нарис про історію Закарпаття, про його геополітичний феномен.
Особливість нашого видання у тому, що обираючи певну тему, ми маємо можливість заглибитися і розглянути усі її напрямки: певний історичний період, певні явища і процеси в українській культурі, мистецтві, суспільстві. Тож досліджуючи мистецтво і колекціонування, розглядаючи державні та приватні колекції, творчість окремих митців, ми досліджуємо й історію української державності загалом.