Станіслав Виспянський — геній уяви…

Наталія Рудика,

кандидат історичних наук

Матеріал з журналу “Антиквар” №115

Універсальний художник з небаченою уявою, письменник, графік, дизайнер. Можна було б довго доповнювати цей перелік. Станіслав Виспянський (1869–1907) постійно присутній в польській культурі, є її невід’ємною складовою: його п’єси — частина канону шкільних лектур, а без його картин жодна галерея польського мистецтва XIX століття не буде повною. Людина, що мала багато талантів і жоден з них не закопала в землю, вперта, послідовна. Один із тих, хто не звикає до буденної реальності, а хоче її змінити, прикрасити будь-якою ціною.

«…Z własnych cierpień chcę sobie złożyć bukiet i mieć złudzenie że jest ze świeżych kwiatów» 1. 

(«…Хочу скласти собі букет із власних страждань і уявляти, що він зі свіжих квітів».)

38 років короткого життя — 38 років боротьби. Від досить складного дитинства до смерті від сифілісу. До останніх днів Виспянський творив. Коли не мав більше сили в руках, просив прив’язувати йому дошки до плечей, а до дощок — інструменти для малювання. Коли вже не міг малювати, диктував літературні твори.

Якщо помістити феномен Станіслава Виспянського на осі часу й з хронологічною докладністю подати дату народження, шкільні роки, подорожі, період творчого розвитку, хвороби, а зрештою і саму смерть, то стає очевидним, що весь його художній доробок умістився менш ніж у десять років. Це так мало і разом з тим так багато! Мало, коли говорити про часовий проміжок, багато — у художньо-естетичному та культурному значенні. Уроки Яна Матейка, заняття в паризькій Академії Колароссі, ознайомлення з кращими музейними колекціями й відвідування виставок дозволили Виспянському опанувати основи класичного мистецтва, відкрити для себе творчість митців-сучасників і знайти власний стиль, який важко сплутати зі стилем будь-якого іншого художника.

Роботи Станіслава Виспянського є одним із ключів до вивчення польської культури, розуміння «польської душі», «духу Кракова» — міста, що без вагань можна назвати містом художника. Але, безперечно, його геній виходить за межі Польщі, тому, на нашу думку, такий незвиклий, рідний і дорогий серцю кожного поляка світ Виспянського буде цікавим і для українців. Та й самі поляки змогли набагато біль­ше дізнатися про свого знаменитого співвітчизника завдяки циклу виставок, що відбулися у Кракові про­тягом 2017–2019 років 2.

«By zacząć sztukę, stworzyć dzieło, potrzeba męki, trudu, pasji, bólu, skarg, żalu, smętku, lęku, grozy, litości» 3. 

(«Щоб займатися мистецтвом, створювати щось, потрібні мука, праця, пристрасть, біль, скарги, жаль, смуток, страх, жах, милосердя».)

Відкривала проєкт виставка «Виспянський» («Wyspiański»), на якій було представлено близько 500 творів із колекції та депозитів Національного музею в Кракові (Muzeum Narodowe w Krakowie). Вона стала однією з найбільших монографічних виставок С. Виспянського в історії польського музейництва та однією з найбільших експозицій в історії Національного музею в Кракові. А крім того — певною підготовкою, «вступом» до майбутньої галереї митця, що має відкритися в перебудованому головному кор­пусі цього музею (Gmach Główny).

Виставку, що тривала з 28 листопада 2017 року до 20 січня 2019 року, було приурочено відразу до трьох важливих подій: 110‑ї річниці від дня смерті С. Виспянського (28.11.2017), 150‑річчя від дня його народження (15.01.2019) та 100‑річчя незалежності Польщі (11.11.2018). Тематично вона складалася з семи розділів. Кожен з них мав назву — цитований вислів самого митця — та розкривав якусь окрему й неповторну грань його творчості. А для урізноманітнення експозиції в ній тричі з’являлися об’єкти з інших колекцій.

Своєрідним продовженням цієї виставки стала експозиція «Виспянський. Невідомий» («Wyspiański. Nieznany»; 15.01.2019–5.05. 2019), присвячена роботі художника в галузі книжкової графіки. Тут були представлені перші видання п’єс Виспянського та ін­ших творів, до яких він виконав обкладинки. Важливою складовою експозиції стало також власне книжкове зібрання митця, придбане музеєм у його вдови Теодори 1910 року. Ця колекція свідчила про літературні вподобання Виспянського й допомогла зрозуміти, як співвідносилися в його творчості «сло­во» та «образ».

На третій виставці — «Виспянський. Післяслово» («Wyspiański. Posłowie»; 17.05.2019–6.10.2019) — демонструвалися твори художника з приватних колекцій. На четвертій — «Виспянський. Скарби зі Львова» («Wyspiański. Skarby ze Lwowa»; 11.11.2019–1.03.2020) — малюнки та картини зі Львівської на­ціональної галереї мистецтв ім. Б. Возницького, де зберігається величезне зібрання польського мистецтва й зокрема четверта за обсягом колекція робіт Станіслава Виспянського (чотири пастельні портрети, а також 64 ескізи та етюди в різних техніках). До речі, перша творча мандрівка митця влітку 1887‑го була саме до Львова, де народився його батько, скульптор Францішек Виспянський (1836–1901), а згодом він описував свої враження від міста в листі до друга-художника Юзефа Мехоффера 4. Про зв’язки Виспянського зі Львовом свідчили й експонати першої виставки — нереалізовані проєкти вітражів для катедрального костьолу Успіння Діви Марії, або Латинського собору («Полонія» та «Львівська обітниця Яна Казимира»). Здається, виставка «Виспянський. Скарби зі Львова» могла б стати своєрідним містком з України до Польщі, до Кракова, який наближає нас до творчості такого важливого для польської культури митця, як Станіслав Виспянський.

«Jak się żenić, to się żenić!» 5 («Якщо женитись, то женитись!»)

У своєму власному баченні світу й людей Виспянський намагався поєднати традиції з сучасністю, історичні факти — із щоденним життям, зі спостереженням природи, що відбилося і в його образотворчому, і в літературному спадку. Варто зазначити, що прижиттєві видання п’єс митця завжди мали обкладинку чи титульний аркуш зі своєрідним екслібрисом, розроблені ним самим. Зазвичай на них були квіти: кожна окремо — унікальна, але всі разом вони утворювали чітко структурований букет, точніше вінок, який мав не тільки естетичне, але також ідейне значення, пов’язане з самим твором. Тож не дивно, що на виставках було представлено перші видання книг Виспянського й подано цитати з його рапсодій, трагедій та драм. Зокрема, з п’єси «Весілля», після прем’єри якої 16 березня 1901 року на сцені Краківського міського театру критики та спільнота назвали Виспянського четвертим пророком польського народу поряд з Адамом Міцкевичем, Юліушем Словацьким, Зиґмунтом Красінським.

Твір описує реальну подію, свідком та учасником якої став Виспянський. Ідеться про весілля поета Луціана Риделя з селянкою Ядвігою Міколайчикувною, що відбулося 20 листопада 1900 року в селі Броновіце неподалік від Кракова. Адам Хмєль, так само як і Ридель, близький товариш Виспянського, згадував: «Через кілька днів запитав у нього, як пройшло весілля Риделя? На це він мені нічого не відповів, а по хвилинній задумі сказав: „Може щось напишу“» 6. Так народився шедевр польської драматургії ХХ століття…

Цікаво, що і сам С. Виспянський одружився з простою дівчиною — Теодорою Теофілою Питко, ко­тра походила з села Конари поблизу Тарнова. Митець усиновив її хлопчика, Теодора Тадеуша, а згодом у них народилося ще троє дітей — Геленка, Мечислав і Станіслав. Цей шлюб не був сприйнятий ні родиною митця, ні найближчим оточенням. Одним з небагатьох, хто розумів Виспянського, був його приятель Ян Бартошинський. У своїх спогадах він писав: «Одруження Виспянського оцінюю інакше, ніж весь так званий Краків. Смак мав сво­єрідний. Одного разу на Плантах він звернув мою увагу на дівчину: „Дивись, яка гарна“. Здалася мені бридкою. <…> Під час їхнього шлюбу я помітив — і хочу підкреслити — велику зміну в його характері на користь. Ніби якимсь променем розблиснула його душа. Веселість — ясність — тепло…» 7

Сам Виспянський був досить тверезий у своїх ви­словлюваннях щодо Теодори. Ми не знайдемо в його листах пристрасних любовних зізнань; є лише згадки про дитячі хвороби, а також іронічні натяки на її винахідливість і здоровий глузд… Здається, художник просто сприймав Теодору такою, якою вона була, з її характером, красою, з усіма її недоліками та вадами. Або ж бачив у ній те знамените «щось», що зачаровує та приваблює.

Портрети Теодори були представлені на першій виставці «Виспянський» поряд з автопортретами художника та зображеннями їхніх дітей. У дитячих портретах уважне спостереження та реалістичне відтворення зовнішності поєднано з тонким поетичним настроєм, у них нема й натяку на солодкуватість. Маленькі моделі художника задумливі; здається, вони блукають у хмарах, а у своїх снах мандру­ють чарівними країнами.

«U stóp Wawelu miał ojciec pracownię…» 8

(«Біля підніжжя Вавеля в мого батька була майстерня…»)

Станіслав Виспянський народився та помер у Кракові. Його поховали в костьолі на Скалці, де спочивають видатні діячі польської культури та науки. І це також свідчить, наскільки важливим був Виспянський для Польщі. У рідному місті художника про нього нагадують багато місць — і не тільки ті, де він колись мешкав. Одним з таких є костьол францисканців. Величезне зібрання пастелей, кальок і картонів з візерунками, утвореними маленькими дірочками (за їх допомогою зображення переносилося на стіну), дозволяє відкрити багатство задумів митця та спосіб їх втілення. Основним мотивом для декорації стали примхливо вигнуті квіти — лілії, маки, незабудки, кульбаби, соняшники, настурції, троянди, майстерно поєднані з чітким геометричним орнаментом, що підкреслює архітектуру будівлі. Над поліхромними розписами Виспянський працював від травня до листопада 1895 року. Однак його новаторська манера стала причиною того, що художникові не дозволили завершити роботу. Утім, на щастя, він усе одно зробив немало, тож ми можемо милуватися його творами всередині костьолу і сьогодні.

У багатьох виникає питання: чим були рослини для митця? Образотворчим мотивом, ефектною оздобою — тільки й того? Насправді ж, у них заховано значно більше, ніж естетичність і декоративність. Ці квіти уособлюють цінності та історію, вони є для автора своєрідною квінтесенцією життя, свободи та краси, і навіть більше — польськості. Рослини — це також автопортрет самого художника, гармонійно вплетений у структуру його робіт. Варто завважити, що цей фрагмент експозиції був надзвичайно цікавим ще й тому, що вперше надавав можливість побачити всі картони для вітражів вікон пресбітерію та нави костьолу.

Краківська тема звучала й на першій виставці, де демонструвалися величезні картони з зображеннями короля Казимира III Великого, Святого Станіслава (Щепановського), Генрика II Побожного для Вавель­ської катедри та проєкти вітражів для вікон Маріацького костьолу. Крім того, до експозиції ввійшли роботи художника, пов’язані з реставрацією пам’яток Кракова: змалювання зі стін костьолу Cвятого Хреста й проєкти реконструкції вітражів у кружганках мо­настиря домініканців.

Не полишав Виспянський і роботи над станковими творами. Зокрема, ним виконано безліч портретів (найчастіше в техніці пастелі), які вражають композиційною довершеністю, витонченістю кольорової гами, а головне — умінням передати характер моделі, її психологічний стан. Кожен з них цікавий по‑своєму, а всі разом вони творять «колективний портрет» краків’ян XIX–XX століть.

Розповідаючи про Виспянського, неможливо не згадати про Париж, адже саме там він сформувався як поет і драматург. Столицю Франції митець відвідував тричі і, незважаючи на певні негаразди, ці поїздки стали для нього надзвичайно плідними. Виспянський багато часу проводив у театрі, жив ним, надихався. У 1894 році через брак грошей покинув омріяне місто й більше ніколи туди не повернувся. Але, хоч би як сумував він за Парижем, точкою відліку в думках Виспянського та центром міфічної реальності, що існувала в його драмах, завжди залишався Вавель.

Невдовзі після повернення з Парижа він написав пейзаж «Ранок над Замком» (одна з небагатьох олійних картин художника, котрий після кількох отруєнь олійними фарбами почав працювати пастеллю). Сам замок ледь помітний, але його недоступність, туманна таємниця і ваблять глядача. Цьому сприяє й композиційне рішення з перспективою дерев, що скеровують погляд углиб картинного простору. Дуже «легке», світле зображення створює особливий настрій спокою та нос­тальгії, що ніби ллються з полотна й роблять це місце нереальним. Здається, тут оживає історія, і можна уявити, як поховані на Вавелі королі прогулюються перед нами на картині просто зараз, на зорі, коли Планти ще тихі й безлюдні…

P. S.  З плакату до лекції Станіслава Пшибишевського «Містика і Метерлінк» і драми Моріса Метерлінка «Всередині» крізь віконну шибу дивиться дівчинка, погляд якої зачаровує. Можливо, вона прийшла зі світу Метерлінка, щоб зазирнути на виставки, присвячені Виспянському, і запросити всіх нас поринути у неймовірний світ його мистецтва, відкрити для себе красу кожного окремого його твору — чи то малюнка, чи вітража або акварелі, архітектурного проєкту, книжко­вої обкладинки чи п’єси…

Примітки

1 Listy Stanisława Wyspiańskiego do Lucjana Rydla , cz. 1, Listy i Notatnik z podróży, oprac. L.  Płoszewski, M.  Rydlowa, Kraków 1979, s. 219, pisownia oryginalna.

Тут і далі переклад з польської автора статті.

2 Усі експозиції єднав освітній простір з календарем життя і творчості митця. Крім того, кожну виставку доповнював вичерпний каталог, побудова якого ві – дображала її структуру (дві останні — один каталог): Wyspiański. Katalog wystawy dzieł ze zbiorów Muzeum Narodowego w Krakowie, red.: Danuta Godyn, Magdalena Laskowska, Kraków, 2017; Wyspiański. Nieznany. Katalog wystawy, red.: Łukasz Gaweł, Magdalena La – skowska, Kraków, 2019; Wyspiański. Posłowie. Katalog wystawy w Muzeum Narodowym w Krakowei, red.: Magdalena Laskowska, Łucja Skoczeń-Rąpała, Kraków, 2019.

3 Stanisław Wyspiański, Wyzwolenie , Kra – ków, 1903, s. 188.

4 List Stanisława Wyspiańskiego do Józefa Mehoffera , Paryż, 2–3 października 1892, w: Listy Stanisława Wyspiańskiego do Józefa Mehoffera, 1994, s. 68.

5 S. Wyspiański, Wesele, Kraków 1901, s. 6–7.

6 Adam Chmiel, Wspomnienia sprzed 25 lat , w: Gazeta Literacka, s. 2.

7 Jan Bartosiński, Wspomnienia o Stani – sławie Wyspiańskim , w: Wyspiański w oczach współczesnych, t. 1, Kraków, 1971, s. 255–278.

8 S. Wyspiański, Wybór poezji, opr. A. Łempicka, Kraków 1987, s. 16.