Вулиця Інститутська – точка повернення бумерангу історії

“Антиквар” не вперше звертає увагу читачів на сумнівні проекти київської забудови, які під прикриттям шляхетних гасел загрожують остаточним руйнуванням історичного ландшафту міста. Цього разу йдеться про проект меморіалу героїв Небесної сотні, реалізація якого знищить історичний вигляд вулиці Інститутської та спотворить меморіальний сенс Алеї Небесної сотні. Родичі загиблих і київська організація Національної спілки архітекторів України вимагають громадського обговорення.

Вулиця Інститутська, прилеглі до неї ділянки Хрещатика і Майдану, перехрестя Інститутської з Ольгинською, Банковою та Садовою, Європейська площа та вулиця Грушевського – це унікальний меморіально-історичний ареал, свідок знакових подій в житті Києва та незалежної України. Слід лише тактовно і виразно унаочнити ці факти.

З 1917-го року Інститутська, головна вулиця аристократичних Липок, на якій розташовувались генерал-губернаторська резиденції та навчальний заклад для юних шляхтянок, стає місцем, яке в свідомості киян асоціюється з відстоюванням громадянської свободи та державності України, а також з драматичними й трагічними подіями, якими воно супроводжувалося.

Киевский Париж 1918 - аэрофото нем.2

Київский Париж, 1918 – нiмецьке аeрофото

У лютому-березні 1917-го вулиця була свідком мирних демонстрацій, пов`язаних з падінням монархії. На початку лютого 1918 тяжка артилерія більшовиків під командуванням Муравйова обстрілює центр Києва з лівого берега. Головний орієнтир для обстрілів Печерська, Липок та Хрещатика – найвищий в місті «будинок Гінзбурга» на розі Ольгинської та Інститутської. Знищено та пошкоджено близько 2000 будинків, зокрема і дім генерал-губернатора на розі Інститутської та Шовковичної. Кількість жертв тих бомбардувань досі точно невідома. З 12 лютого до початку березня 1918-го більшовики знищили близько 5-7% населення міста (від 10 до 15 тисяч осіб). Один з трьох відділів ВЧК у Києві, де катували та знищували городян, знаходився на Садовій, поблизу її перетину з Інститутською. За свідченням дружини Василя Кричевського, вже в день вторгнення більшовиків на тротуарах Хрещатика та Інститутької лежало безліч трупів киян, вбитих «червоними».

З 5 лютого до 30 серпня 1919 року в Києві знову панували більшовики. Про масштаби терору свідчить наявність у Києві 16 різних підрозділів ЧК. Вдалося достеменно встановити прізвища 4800 розстріляних, усього ж кількість громадян, що загинули у Києві при більшовиках цього разу, становила 12054 особи. Тільки у ніч з 27 на 28 серпня “червоні” стратили практично всіх, хто на той момент перебував у тюрмах ЧК, в тому числі й на вул. Садовій, 5 та на Єкатеринінській (Липській), поруч з Інститутською.Nokia 081

У 1934 – 1941 рр. катівня НКВС знаходилася вже на самій Інститутській, в будівлі колишнього Інституту шляхетних дівчат. Тут було замордовано тисячі киян, яких таємно ховали в Биківні та на Лук’янівському цвинтарі (кількість жертв досі втаємничена, публічна інформація відсутня).

24 вересня 1941 року було підірвано вже згадуваний нами «будинок Гінзбурга». Цей унікальний 12-поверховий хмарочос на момент спорудження (1910-12) вважався найвищим (67,5 м.) житловим будинком Російської імперії.

29 вересня 1941 року по вул. Інститутській київські євреї з Печерська та Липок востаннє йшли місту, прямуючи до Бабиного Яру.

Киев-1944 Думская пл. - казнь 007

Cтрата націстів, Думська площа, Київ,1946

Протягом останніх 30 років перетин вул. Інститутської та Майдану Незалежності був центром громадського опору українців — від “голодування на граніті” в жовтні 1990-го до руху “Україна без Кучми” 2000-2001 рр., “Помаранчевої революції” 2004 р. та “Революції гідності” 2013-14 рр.

Майдан листопада 2013 – березня 2014 рр. став унікальним уособленням суспільної народної волі, орієнтованої не на конкретні політичні особистості, авторитети або партії, а на захист загальних цивілізаційних пріоритетів народу Незалежної України. На жаль, герої заплатили за це найвищу ціну – життя. Отже необхідність увічнення пам’яті загиблих та трагічних подій, свідком яких протягом останніх ста років була Інститутська, не викликає жодного сумніву – слід лише знайти прийнятну форму її здійснення.

Трагічні в історії нації події, злочини одних і героїзм інших неможливо приховати. Якщо ж хтось намагається це зробити, то рано чи пізно спрацьовує «ефект історичного бумерангу» – емоційний викид свідомості учасників, жертв та безпосередніх свідків таких подій в ноосферу завжди повертається, стає чинником подій наступних. Замовчування трагічних подій радянського часу, що мали місце на Інститутській, обернулося протестами 1990-го, 2000-2001, 2004 і 2013-2014, які вибухнули в цій же точці.

Чи треба нагадувати, що на споруді Міжнародного концертно-виставкового центру «Жовтневий палац» відсутній жодний натяк на те, що в ньому в 1934-1941 рр. було закатовано та страчено щонайменше 12-14 тисяч жертв більшовицько-сталінської диктатури? Чого ми чекаємо…

Георгій Духовичний, архітектор

Институтская -Крещатик 1945

Інститутська – Хрещатик, 1945