В Україні триває адаптивний карантин, проте культурне життя столиці потроху оживає й пристосовується до реалій сьогодення, які вже стали new normal.
Так, саме рефлексією на тему карантину та ізоляції є виставка «Сто днів самотності» – спільний проект Port.agency і журналу Vogue Ukraine. Виставка розташувалася в локаціях коворкінгу Kooperativ, органічно вписавшись у робочий простір: офіси, переговорні кімнати та зону кафе.
Тут представили свої роботи українські художники, дизайнери та фотографи Маша Рева, Дар’я Кольцова, Люся Іванова, Євген Примаченко, Женя Лісняк, Антон Логов, Іван Грабко, Віктор Бакін, Віталій Янковий, Ігор Єфимов, дует Krolikowski Art, Ольга Федорова, Марія Куліковська. За словами кураторки «Сто днів самотності» Каті Тейлор «проєкт присвячений людині, яка залишилася наодинці з собою, своїми страхами й мріями, розчаруваннями та очікуваннями. Через особисті історії авторів виставка розповідає про ізоляцію і роздуми щодо нової реальності».
Роботи для виставки створювалися не тільки в Україні, але й там, де локдаун застав митців. В цілому проект вийшов різножанровим, адже його учасники використовували різні техніки та матеріали. Так, серед інших є роботи, що були створені за допомогою ксероксу, акварелі на папері для судмедекспертизи, капелюх з пальмової кори, знайденої на мексиканському узбережжі.
«Сто днів самотності» триватиме 31 серпня 2020 року.
У просторі Kooperativ можна побачити нову виставку Олексія Золотарьова «Роза вітрів. Документ», що теж є проектом Port.agency. Інсталяція знаходиться на даху будівлі, з якого відкриваються види на історичний Київ.
Сьогодні тема монументів на хвилі зносу пам’ятників радянської доби та громадських протестів у США є надзвичайно актуальною. Монумент є фіксацією епохи та її орієнтирів – і цей аспект вже певний час знаходиться у фокусі творчості Олексія Золотарьова.
«Роза вітрів. Документ», присвячену сучасному місту й радянським монументам, можна побачити до 20 вересня 2020 року.
У Щербенко Арт Центрі представили проект «Невидима праця». Основою виставки є відеозапис перфомансу мисткині Марії Прошковської, який доповнює інсталяція з об’єктами-п’яльцями та аудіо. Над ним Марія почала працювати в 2019 році в Карпатах. Саме там вона втілювала перфоманс: вишивала український весільний рушник невидимими нитками, тим самим окреслюючи щоденну жіночу працю.
У локації Щербенко Арт Центру експонується також інсталяція з домотканої тканини та каміння. Як коментує сама Марія: «Полотно тут як доля, яку жінка (не) сама собі створює, ніби пише своє майбутнє. Подібно до вишивки весільного рушника вкладає в роботу мрії і душу та демонструє охочому до упередженого оцінювання соціуму свої здібності та свою готовність іти на такі пожертви». Каміння ж – той тягар та відповідальність, які обмежують розвиток жінки.
Доповнюється виставка аудіо файлом, що містить матеріали сучасної композиторки Катерини Гринвул та міф дослідниці Устини Стефанчук, який читає Марія Прошковська.
Проект можна побачити до 05 вересня 2020 року.
У The Naked Room нещодавно була представлена виставка Аліни Копиці PLAY. PAUSE. STOP, що включала в себе простирадла з вишитими коміксами та вишиті мереживні серветки, на яких художниця відобразила власний сексуальний досвід, спостереження, роздуми на тему гендеру. Доповнювались вишивки відео-фільмом, своєрідною «сексуальною абеткою».
Зараз же у просторі The Naked Room можна побачити нову виставку фото-робіт Саші Маслова «Пані української залізниці». Документальний фото проект митця продовжує його інтерес до професійних, часом змаргіналізованих ком’юніті.
«Пані української залізниці» Саша Маслов знімав в Україні, хоч і не живе тут більше п’ятнадцяти років. У цьому проекті фотограф прагнув передати не тільки образ жінки-регулювальниці, але й політичний та соціальний контексти. Так, в епоху Ілона Маска українська залізниця є символом чогось застарілого та непрестижного, де жінки все ще вручну відкривають шлагбауми. Але завдяки уважному погляду Саші Маслова ці героїні постають перед нами в іншому світлі.
Виставка «Пані української залізниці» триватиме до 06 вересня 2020 року.
У просторі PinchukArtCentre зараз представлена виставка 20-ти номінантів 6-го конкурсу на здобуття Премії серед молодих художників до 35 років.
Основними темами робіт митців є критика застарілих моделей влади, відображення світовідчуття людини, яка живе в епоху інформаційних технологій, фейків і пост-правди, та шанування гендерної різноманітності.
Багато учасників конкурсу для своїх робіт вибрали форму відео. Так, серед інших тут можна побачити проект Аліни Соколової, що розглядає різні види невидимої праці. У живописній композиції та відео-перформансах Аліна піднімає питання праці художника, який часто працює не за спеціальністю. А от герої на відео мисткині АнтіГонни «Безкінечна історія хвороби. Київські порно-жахи, частина перша. СБІЙКА» – ключові фігури київського андеграунду, що протестують проти усталених норм. Таким чином АнтіГонна прагне розповісти про колективні травми суспільства.
На виставці представлений також і погляд на наше майбутнє, у якому людство зникло з планети, й тепер тут панують гриби та бактерії. Саме такою скульптурною композицією в образі керамічних колон, які заселяють бактерії є робота «Сон П’єра Мічелі або пам’ятник перемоги сапротрофів» Ксенії Гнилицької. Можна зазначити, що в епоху пандемії Covid-19 робота набула нових змістів.
Відвідати виставку конкурсантів та, можливо, відкрити для себе нові імена можна до 3 січня 2021 року.
Текст: Богдана Орлеанова