Вініл як стиль життя

Музикант та діджей Олександр Тумко – людина, що змогла зробити вінілові платівки своїм основним прибутком. Він співзасновник однієї з найбільших крамниць вінілових платівок в Києві «Vinyloteka», що розташовується на вулиці Дегтярівській, 21. Про захоплення, яке стало професією, – наводимо витримки із бесіди з Олександром Тумком.

Почнімо з Вашого дитинства. Яка музика Вас оточувала та, як вона вплинула на Вашу особистість? Чим зараз займаєтесь?

Моє дитинство припало на радянські часи, тому з музикою все було важко. Зараз є YouTube, можна купити платівку. Раніше ж дістати музику, купити платівку було нереально. Все почалося з року: Led Zeppelin, Black Sabbath, Metallica, Iron Maiden. Вже в 90-ті роки слухав різний фанк-метал, типу Red Hot Chili Peppers, Limp Bizkit, Rage Against the Machine, хіп-хоп музику, а також Portishead та Massive Attack.

З чого почався Ваш шлях захоплення вінілом? 

Шлях захоплення був дуже банальний. Я ходив до друга, у якого були платівки та програвач. Так, потроху зацікавився і став купляти самостійно. Все почалося як хоббі. Музика – взагалі моє хоббі по життю, – я з дитинства у різних гуртах граю, а вініл з’явився сам по собі.

Яка у Вас освіта? Чи Ви маєте музичний бекграунд?

Так, я вчився у Харківському інституті культури (зараз – Харківська державна академія культури, – прим. С.Б.) за фахом ударних інструментів. За дипломом, я – керівник оркестру естрадних інструментів. (Втім, цим захоплення музикою не обмежувалось), я до 2013-го року грав на ударних у гурті «Гастролери»[1].

Що спонукало Вас до створення крамниці «Vinyloteka»?

По-перше, «Vinyloteka» – це не тільки я. Це ще Антон Логоша та Володимир Радлинський. Ми втрьох орендували приміщення для іншої нашої роботи, а вініл там поступово почав накопичуватися, тож 2014-го року ми відкрили Вінілотеку. На той момент, окрім нас, у Києві була лише Дискультура – найперший в Києві магазин платівок. Вінілотека була таким собі клубом поціновувачів вінілу, який переріс у крамницю, бо треба було гроші заробляти, які на той самий вініл і витрачались. В той час я дня не пам’ятаю, щоб я не купляв платівки. Це була справжня залежність! Шукав скрізь: на OLX, на ринках, – усюди.

Як Ви оцінюєте ситуацію з вінілом в Україні? Чи  прибуткова ця справа? Чи є нині в Україні вініл важливою частиною музичного життя та музичної “тусовки”, як зберігач муз. інформації? Зараз є Spotify, Apple Music, тощо. Що, на Вашу думку, дозволяє вінілові не тільки не втрачати позиції, а й набирати популярність?

Справи з вінілом в Україні такі самі, як і в усьому світі. Популярність постійно зростає. Суджу з того, що, особисто в нас постійно з’являються нові клієнти. Втім, не можу сказати, що в багатьох з них це захоплення – надовго. Звісно, більшість – це справжні фанати як звуку, так і самої естетики вінілу. Проте, є також і люди, для яких вініл, в першу чергу, є атрибутом моди, епохи Instagram, коли можна викласти з платівками фотографію. Я особисто вважаю, що вініл – це про фетиш. Так кажу, бо для того, щоб дійсно відчути різницю у якості звуку, треба мати відповідну апаратуру, ціна якої починається від 5000$. Небагато людей, особливо в Україні, можуть витратити такі кошти, щоб слухати платівки, які в середньому, якщо вони нові, коштують від 500 до 1000 гривень.

Щодо прибутковості, – ні, не прибуткова. Щоб ця справа стала такою, треба знайти якусь колекцію з першими виданнями відомих платівок. Інакше – в цій галузі не розбагатієш.

Ви самі з Харкова. Як давно Ви переїхали у Київ? Чи це пов’язано із вашою діяльністю, пов’язаною із музичною комерцією?

Я переїхав у 2005-му році. Переїзд був пов’язаний із моєю участю у складі гурту «Гастролери», а саме, записом альбому та концертною діяльністю. А з продажем вінілу та діджеїнгом переїзд не пов’язаний.

Проте, зараз вся моя діяльність зосереджена на платівках. Якщо говорити про докарантинний час, то я виступав у клубах та на фестивалях. Така в мене діяльність: продаю вініли і кручу їх. І все, більше я нічим не займаюся, – тільки цим я заробляю на життя.

Як, на Вашу думку, можна сприяти зростанню популярності вінілу у таких містах, як Харків, Запоріжжя чи Кропивницький? Звісно, це задоволення потребує коштів, втім, може, Ви бачите варіанти, як все це зробити доступнішим?

В Харкові, чув, вже є магазини. А сприяти треба за допомогою інтернету, Intagram. Треба робити ярмарки, як у Києві, – Vinyl Music Fair, Кураж Базар тому яскраві приклади. Але, все залежить від достатку людей, тому це має більше шансів у містах, як Харків, Київ, Дніпро.

За Вашими спостереженнями, хто більше купляє вініл? Кому це зараз в Україні більш доступно та потрібно?

90 відсотків покупців – це молоді люди, від 18 до 30 років, які, звісно, можуть це собі дозволити.

І останнє питання, котрого бояться всі меломани і я, в тому ж числі: без яких п’яти музичних альбомів Ви не уявляєте свого життя (і, якщо не секрет, чому)?

На це питання дати відповідь не можу. Дуже складно щось виділити. Я все слухаю. Але, як би це не звучало, зараз в мене є речі набагато важливіші за альбоми, за вініл, за музику. Так, я з цього заробляю, але найважливіше в моєму житті – це моя сім’я, моя дитина та моя дружина. А вініл – це «фан». Це «по фану».

Спілкувався Сергій Балабуха, студент кафедри культурології Національної музичної академії України імені П.І. Чайковського

Фото: Sasha Tumko Vinyl Collector

[1] Відео кліпів гурту та живих виступів можна знайти в YouTube за наступними посиланнями:

[https://www.youtube.com/watch?v=1pvLvyg078E];

[https://www.youtube.com/watch?v=1FNRj6-YaI8].