Юрій Савчук,
куратор виставки, історик, фахівець з геральдики та вексилології, співавтор проєкту великого Державного Герба України
Матеріал із журналу «Антиквар» №119
Таку назву має виставковий проєкт, що відкрився 25 листопада в Національному художньому музеї України. Уперше в практиці музею він розгортатиметься в офлайн та онлайн‑форматах. Проєкт присвячено столітній традиції великого державного герба України, історичні витоки якого сягають Визвольних змагань 1917–1921 років.
Розміщення виставки у двох великих залах підкреслює структуру експозиції, що має в основі два ядра. Ідеться про головні елементи великого державного герба і традицію його побутування в Україні.
Історичні витоки представлено раритетами, які виразно ілюструють державну гербову спадщину від давнини до сучасності. Серед них — історичні герби України, що в різний час уже виконували роль державних і національних символів. Це, зокрема, Тризуб — знак Княжої Держави Володимира Великого, золотий лев — герб Галицько‑Волинської держави (Королівства Руси) — головний геральдичний символ західноукраїнських земель, котрі на зламі XIX–XX століть відігравали роль одного з центрів відродження національного та державного життя, а також козак з мушкетом — герб Війська Запорозького (XVI–XVIII ст.), усвідомлений за козацької доби як державний та національний («Герб Нації»).
Традицію побутування великого герба України розкрито у двох аспектах — історичному та мистецькому. Історичний тісно пов’язаний з державотворчим процесом. До певної міри можемо говорити про абсолютну синхронність подій: відродження держави та створення її великого герба.
Перші підготовчі начерки державної символіки, зокрема великого герба, стали провісниками проголошення 7 (20) листопада 1917 року Української Народної Республіки. Їх автором був Георгій Нарбут, а самі роботи зберігаються нині в колекції НХМУ. Між державними символами і музеєм існує ще один символічний зв’язок: Нарбут виконав свої начерки у зв’язку з засіданням підготовчої комісії з опрацювання герба України, що відбулося 2 (15) листопада 1917 року в київському клубі «Родина». Головував на ньому Михайло Грушевський, а обов’язки секретаря виконував тодішній директор музею Микола Біляшівський, котрий власноруч підписав обидва рисунки: «Герб України. Г. Нарбут. 5/ХІ/1917».
Проєкт великого державного герба компонувався з восьмикутного щита, розділеного на чотири поля із зображенням історичних гербів: Києва (лук або самостріл), Галичини (лев, що спинається на скелю), Війська Запорозького (козак з мушкетом) та, імовірно, Сіверщини (міський мур). У центрі містився щиток з Тризубом, який з обох боків підтримували щитотримачі — український селянин і робітник зі знаряддями праці (згодом Нарбут використав цей прорис робітника, проєктуючи стогривневу банкноту). Намет утворювали акантові волюти. Отже, вже найперший проєкт декларував ідею об’єднання історичних гербів і представлених ними регіонів України.
Проголошення незалежності України 9 (22) січня 1918 року дало новий поштовх творенню великого державного герба. До його появи був причетний інший корифей українського мистецтва — Василь Кричевський. Він виконав великий та малий державні герби УНР, малюнки яких того ж року академік М. Грушевський опублікував у своїй «Ілюстрованій історії України». Так у вітчизняній традиції з’явився й поширився термін «великий державний герб України».
22 березня Центральна Рада схвалила запропоновані В. Кричевським зображення, після чого в досить стислий термін — упродовж місяця — було виготовлено велику та малу державні печатки. Сьогодні обидва раритети, що стали головними державними символами нашої першої незалежності, можна побачити на виставці.
За ескізом Василя Кричевського було виготовлено також велику печатку Української Держави часів гетьмана Павла Скоропадського. Вона була ідентична великій печатці УНР за розмірами та оздобою, але відмінна за легендою (написом), що містила назву нового державного утворення — «Українська Держава». Тобто в певному сенсі непримиренних політичних опонентів — УНР та Українську Державу — об’єднала геральдична традиція державних символів, виконаних за ескізом Кричевського.
Ще одна печатка Української Держави, дещо менших розмірів, призначалася для сургучу. На сьогодні виявлено три її відтиски — у Болгарії, США та Туреччині. Саме такою печаткою були скріплені ратифікаційні грамоти Павла Скоропадського щодо Берестейського мирного договору. Примітно, що відтиски знайдено через 100 років після підписання Україною першого зовнішньополітичного правового документа, який став також першим свідченням її міжнародного визнання. Матрицю цієї печатки вперше представлено для публічного огляду.
Розроблені Кричевським великий та малий герби УНР набули поширення, однак це не вберегло їх від нищівної критики опонентів — авторитетних знавців геральдики Георгія Нарбута й Вадима Модзалевського. Невдовзі Нарбут запропонував свій варіант державного герба, оригінальний малюнок якого зберігається в Національному художньому музеї України.
Досі вважалося, що процес оновлення державних символів у період Гетьманату перервався на стадії проєктування, але останні сенсаційні знахідки дозволяють скорегувати наші уявлення щодо цього. Зокрема, розроблений Нарбутом державний герб України широко використовувався при друці грошей: його, наприклад, можна бачити на банкнотах 25, 100 та 1000 карбованців (остання є взірцем дизайну Григорія Золотова). Утім, найбільш промовистим доказом функціонування нової символіки стало виготовлення печатки Державного секретарства за ескізом Нарбута. І вкотре історичні та геральдичні паралелі проходять через будинок з левами, адже саме тут, у фондах НХМУ, зберігається ескіз печатки Державного секретарства, і саме на виставці його буде вперше за сторіччя поєднано з оригінальною матрицею печатки, гравійованою за Нарбутовим зразком.
Внутрішня політична боротьба призвела наприкінці 1918 року до чергових змін: відновлено республіканський устрій, до влади прийшла Директорія. Цей період національного та державного відродження увінчався однією з найбільш історично знакових подій — Злукою УНР та ЗУНР. Відтоді єдина соборна й демократична Україна — не тільки привабливе та омріяне національне гасло, а й невід’ємна сутність і необхідна умова державного існування, національної самоідентифікації та вища мета державницьких устремлінь.
Новий виток історичної спіралі висуває на порядок денний нові геральдичні завдання. Тож за день до урочистого проголошення Злуки УНР і ЗУНР, 21 січня 1919 року, Комісія у справах вироблення проєкту герба УНР у складі П. Дорошенка (голова), академіка О. Левицького, Г. Нарбута, Г. Павлуцького, П. Зайцева, М. Біляшівського та В. Модзалевського дійшла певних висновків, що відображено в протоколі:
а) Визначити, що в даний час, коли відбулося злучення ЗУНР з Республікою Східною, необхідно зафіксувати цей момент у відповідному злученні у гербі Соборної України гербових емблем обох республік. Такий герб буде ясним і зрозумілим для широких верств українського народу, крім того, його буде зручно скомпонувати, бо елементи, які треба використовувати для цього, не викликають ніякого сумніву. Це козак з рушницею для Східної України і лев для України Західної.
б) Вважаючи на те, що обидві частини Соборної України повстали з одного джерела — Київської Русі, визнати потрібним вмістити у гербі знак св. Володимира.
Однак уже за два тижні — на початку лютого 1919 року — українська влада змушена була залишити Київ. Поразка у Визвольних змаганнях призвела до втрати української державності, і питання розробки великого державного герба на довгі роки перестало бути актуальним.
Повернулися до нього наприкінці 1930‑х, коли відомий геральдик Микола Битинський виконав у Празі на замовлення уряду УНР в екзилі проєкти нових державних відзнак. Це сталося 1939 року, у 20‑ту річницю проголошення акту Злуки, коли етнічні землі українців укотре опинилися в складі кількох сусідніх держав. Тож звернення до теми державних інсигній було невипадковим. За цих умов саме соборність українських земель стала лейтмотивом у роботах М. Битинського. Сімнадцять розкішних кольорових великоформатних аркушів він прикрасив спільним титулом та об’єднав у збірці під назвою «Державні відзнаки України». Частина зображень побачила світ у Празі 1940 року, але їх ніколи не було оприлюднено повністю. Воєнна круговерть, що охопила світ у середині ХХ століття, перенесла одну з найвідоміших праць митця за океан — до США. Останні десятиліття ця збірка малюнків, виконаних тушшю та аквареллю, зберігається в Українському Музеї та Бібліотеці у Стемфорді.
І все‑таки, попри політичні втрати й поразки, логіка історичних подій впевнено торувала шлях у державне майбуття України. З відновленням незалежності питання створення великого державної герба порушувалося чотири рази: 1991 року (ініціативно в контексті конкурсу на державний герб України), 1996‑го, 2008‑го та 2020‑го, коли було проведено конкурси на кращий ескіз великого державного герба. Експозиція надає можливість ознайомитися з кращими проєктами, автори яких прагнули втілити ідеї соборності українських земель, неперервності герботворчої традиції, та довести, що герб — це не тільки звід певних геральдичних норм і правил, а передусім мистецький твір — привабливий, пізнаваний і засвоєний суспільством.
Виділімо декілька моментів, пов’язаних з конкурсами попередніх років.
1991
Гостра політична боротьба, що точилася навколо питання національної символіки на початку утвердження незалежності, мала наслідком ухвалення 19 лютого 1992 року Верховною Радою України Постанови з таким формулюванням: «Затвердити тризуб як малий герб України, вважаючи його елементом великого герба України».
1996
Питання великого державного герба потрапило до переліку найбільш проблемних, які намагалися вирішити «конституційної ночі». Компроміс було знайдено о 06:15 ранку. Депутат із Запоріжжя запропонував зазначити в тексті Конституції, що обов’язковим елементом великого державного герба є козак з мушкетом — герб Війська Запорозького.
11 червня 1997 року рішенням Державної комісії з підготовки та проведення конкурсу ескіз Великого Державного Герба України авторської групи в складі О. Івахненка, В. Мітченка, М. Дмитрієнко та Ю. Савчука було визнано таким, що «відповідає статті 20 Конституції України, умовам конкурсу і концепції створення великого Державного Герба України, розробленої Інститутом історії України Національної академії наук України».
2008–2009
Переможцем конкурсу знову став вищезгаданий колектив, до якого приєднався народний художник України, видатний графік Сергій Якутович, виконавши нову художню редакцію Великого Державного Герба України. У 2009 році цей проєкт було затверджено Урядом України.
2020
Цього року переможцем оголошено проєкт Олексія Кохана, який брав участь у попередніх конкурсах.
Загалом на виставці представлено близько 60 експонатів, значна частка яких не була відома не тільки широкій публіці, а й науковцям. Серед них уже згадані «Державні відзнаки України» Миколи Битинського з Українського Музею та Бібліотеки у Стемфорді, які вперше за 80 років експонуються в повному обсязі.
На особливу увагу заслуговують також унікальні сфрагістичні пам’ятки з колекції Музею Шереметьєвих. Наприклад, гербові печатки українських гетьманів Богдана Хмельницького та Івана Скоропадського (остання ніколи раніше не демонструвалася). Так само вперше будуть представлені печатка Української Держави, виготовлена за ескізом Василя Кричевського, і печатка Державного секретарства авторства Георгія Нарбута. Обидві є окрасою українського мистецтва, безперечними носіями національної ідентичності та культурного коду нації.
Загалом виставковий проєкт, здійснений зусиллями трьох співорганізаторів — Національного художнього музею України, Музею Шереметьєвих і Фонду «Україна — ХХІ століття» Богдана Губського, об’єднав 12 установ з України та США. Наша країна представлена Національним музеєм у Львові імені Андрея Шептицького, Львівським історичним музеєм, Чернігівським обласним історичним музеєм імені В. В. Тарновського, Музеєм історії міста Києва, Музеєм Шереметьєвих, Національним художнім музеєм України, Центральним державним архівом вищих органів влади та управління України, Центральним державним історичним архівом у м. Києві, Галузевим державним архівом Служби безпеки України. Крім того, свої матеріали надали Національна бібліотека України ім. В. І. Вернадського, Дирекція художніх виставок України та приватні колекціонери: Олександр Алфьоров, Василь Яблонський, Алекс Непрель. Міжнародним партнером проєкту виступив Український Музей та Бібліотека у Стемфорді (США). Тож маю високу честь і приємний обов’язок куратора подякувати всім, хто допоміг у надзвичайно стислий період у форс‑мажорних обставинах реалізувати цей проєкт. Щиро дякую також Алексу Непрелю, Світлані Мельник та Олені Петровій за допомогу в оформленні митних процедур у США, страхуванні американських експонатів, оперативну комунікацію та переклад з англійської. Художню концепцію експозиції розробив дизайнер Володимир Таран, якого я вважаю співавтором виставки і якому теж щиро вдячний.