Дар’я Добріян,
кандидат історичних наук
Матеріал із журналу “Антиквар” № 116
Вивчення творчості будь-якого українського художника неодмінно приведе дослідника до Центрального державного архіву-музею літератури i мистецтва України. І навіть якщо там немає особового фонду митця, обов’язково знайдуться дотичні матеріали, що доповнять тему важливими подробицями, підкажуть нові імена й нові напрямки пошуків. Упевнитися в цьому можна на прикладі атрибуції одного з творів Олександра Мурашка (1875–1919), про існування якого донедавна було відомо тільки з письмових джерел.
Про те, що влітку 1914 року О. Мурашко написав картину «Вечір», ми дізналися зі спогадів дружини художника: «А[лександр] А[лександрович] довольно долго не начинал работу. Но потом, в средине июня, начал сразу две вещи: „Прачку“ и „Вечер“, — пише Маргарита Августівна. — Помню эти чудные, ясные тихие вечера, когда мы взбирались с ним на гору, где я позировала для „Вечера“…» 1.
Із двох згаданих картин дослідникам відома лише «Праля» (з колекції Національного художнього музею України), що належить до кращих зразків творчості митця і входить до золотого фонду вітчизняного та європейського мистецтва. Побачивши її (уже не вперше) на одній з виставок, відомий російський живописець і приятель Мурашка Михайло Нестеров написав авторові полотна: «Был на выставке „Союза“. От Ваших вещей то же впечатление, что и в Киеве: „Вечер“ цельнее во всех отношениях „Прачки“. <…> От тех не многих, с кем пришлось говорить о Вас, слышал похвалы Вам» 2.
І спогади Маргарити Мурашко, і професійне судження Нестерова (який іноді не соромився й покритикувати свого молодшого колегу 3) неабияк нас зацікавили. Та проблема полягала у тому, що з неатрибутованих полотен О. Мурашка, котрі збереглися в оригіналах і репродукціях 4, жодне не відповідало назві «Вечір».
Намагаючись встановити, як виглядала картина, ми звернулися до її виставкової історії. Відомо, що два твори, написані влітку 1914‑го, Мурашко демонстрував на XII виставці Союзу російських художників (СРХ) — спочатку в Москві (26 грудня 1914 — 2 лютого 1915), а згодом у Петрограді (14 лютого — 29 березня 1915) 5, де їх бачив М. Нестеров. Однак ні численні знімки експозиційних залів СРХ із фонду секретаря об’єднання В’ячеслава Бичкова 6, ні рецензії критиків, ні зображення в ілюстрованих додатках тогочасних газет не наблизили нас до ідентифікації «Вечора». Даремними були й спроби відшукати його в матеріалах восьмої виставки київських художників-«бахтінців», де полотно експонувалося 1916 року під назвою «К вечеру» 7.
У списках творів О. Мурашка, складених його удовою невдовзі після загибелі митця, крім відомих нам «Пралі», «Селянської родини», портрета художниці Катерини Євгенівни Іваницької та декількох графічних портретів, 1914 роком датовано дві роботи з назвою «На горі» — картина та етюд 8. Дата створення, а також слова Маргарити Августівни про чудові вечори, коли вона разом з чоловіком піднімалася на гору, щоб позувати для його нової композиції, дають підстави твердити, що йдеться про один і той самий твір. Переконує в цьому і текст одного з перших дослідників творчості О. Мурашка, художника й мистецтвознавця Юхима Михайліва, де фактично повторюється розповідь Маргарити Мурашко, але замість картини «Вечір» названо картину «На горі»: «Наступного 1914 року весною, відпустивши студійців на літні вакації, Мурашко їде на Полтавщину, під Лубні, на хутір Лучки, до художниці Є. Іваницької. Якось довго не працювалось тут. <…> Але раптом у нього визріло дві теми, і він почав їх в один день разом. Ранішні години він віддавав „Прачці“ — композиції жовто-оранжевих кольорів з сліпуче яскравими смугами червневого сонця на воді в балії, на білизні й на самій прачці, а ввечері малював дружину — „На горі“» 9. Ототожнює ці зображення і знавець творчості О. Мурашка, художник Микола Бурачек 10. Принагідно зазначмо, що родина Крюгерів, з якої походила Маргарита Мурашко, була знайома з Катериною Іваницькою і раніше. Про це, зокрема, свідчать дві поштові картки, надіслані Августом Крюгером донькам Катерині та Єлизаветі (рідним сестрам Маргарити), котрі відпочивали у Іваницьких улітку 1907‑го 11.
У списках Маргарити Мурашко також вказано, що «На горі» є власністю киянина Дехтярьова, про якого, на жаль, ми знаємо вкрай мало. Відомо, що Микола Дехтярьов (Дегтярьов) був колекціонером, мав давні приятельські стосунки з колегою Мурашка по Українській Академії мистецтва, художником Абрамом Маневичем, що підтверджують листи до останнього 12; у жовтні 1918‑го був обраний членом Товариства діячів пластичного мистецтва 13. На початку 1917 року Мурашко написав портрет Дехтярьова, який згодом потрапив до колекції київського лікаря-фтизіатра Антона Івановича Собкевича, у 1947‑му був переданий до Київського державного музею українського мистецтва, а звідти — до Севастопольського художнього музею імені М. П. Крошицького.
Цей портрет добре видно на одній з восьми фотографій, що зберігаються в Архіві-музеї літератури i мистецтва України поряд з іншими документами А. Собкевича у складі фонду № 1256 14. До цієї ж колекції входить лист Маргарити Мурашко від 10 липня 1935 року, яким вона засвідчує автентичність шести придбаних у неї картин 15. Загалом у власності колекціонера було більше 20 творів Мурашка 16, зокрема дві частини триптиха «У сутінках», картина «Сонячні плями», портрети Фріди Меєрсон, Людмили Ковалевської-Рик, а також Катерини Іваницької, у маєтку якої і був написаний «Вечір». До речі, повне ім’я власника картини — Миколи Степановича Дехтярьова — ми дізналися з картотеки Собкевича, куди він вносив дані про твори своєї колекції. Крім того, на картці було зазначено, що «Портрет Дехтярьова» придбано 1935 року за 150 крб у Маргарити Мурашко.
Полотно, олія. 81×62,5. Севастопольський художній музей
імені М.П. Крошицького
Оскільки «Вечір» ніколи не входив до зібрання А. Собкевича, здавалося б, цей напрямок пошуку вичерпано. Утім, невдовзі авторові цих рядків пощастило познайомитися з Іриною Георгіївною Халявкою, онукою колекціонера. Серед десятків показаних нею довоєнних знімків — квартири Собкевичів і кількох окремих творів — був один, що врешті-решт дозволив ідентифікувати «зникле» полотно. Ідеться про чорно-білу фотографію із зображенням жінки на тлі пейзажу. В її постаті пізнається Маргарита Мурашко, до того ж на картині є пес, якого, схоже, ми вже бачили на полотні 1909 року «На терасі». На звороті паперового аркуша, до якого було прикріплено знімок, містився напис: «Мурашко О. О. Фото від Ніни Мелітонівни Болотової».
У тому, що це справді робота Олександра Мурашка, ми переконалися трохи згодом, коли побачили її серед інших картин митця на знімку 1917 року, зробленому на виставці перших професорів Української Академії мистецтва. Але з’ясувати, під якою назвою вона експонувалася, через відсутність каталога не змогли.
Що ж до Ніни Болотової, то вона, як згадував київський художник-шістдесятник Вілен Барський, працювала разом з чоловіком, Михайлом Григоровичем Болотовим, у фотолабораторії Інституту рентгенології; обидва захоплювалися архітектурою старого Києва 17. Відомо, що 1962 року, вже після смерті Михайла Григоровича, його фотоетюди — своєрідні портрети споруд — з успіхом демонструвалися у Київському музеї російського мистецтва та Будинку архітектора в Москві. Про першу виставку зворушливо написав близький друг Болотових, письменник Віктор Некрасов 18.
Є в біографії Ніни Болотової ще один важливий для нас факт. Річ у тім, що в 1920‑х роках вона навчалась у Першій художньо-індустріальній профшколі в Юхима Михайліва, який вже тоді ретельно вивчав творчість О. Мурашка, готував статтю про нього, спираючись на спогади удови митця та надані нею матеріали 19. Отже, можна припустити, що фотографія «Вечора» походила з архіву Маргарити Мурашко, а до Ніни Болотової потрапила від її вчителя. Також цілком імовірно, що автором знімка була сама Ніна Мелітонівна або її чоловік. Те, що вони займалися фотофіксацією художніх творів, потверджують слова Юрія П’ядика — зятя Антона Собкевича, батька Ірини Халявки та дослідника творчості Юхима Михайліва. У книзі про митця він пише, що скляні фотопластини з оригіналів його робіт отримав саме від Ніни Болотової 20.
Утім, походження цієї світлини не таке вже й важливе. Головне, що завдяки їй вдалося ліквідувати ще одну білу пляму в життєписі уславленого українського митця. Залишається тільки сподіватися, що колись знайдеться й оригінал «Вечора» — чудової картини, що створювалася тихими червневими вечорами 1914‑го, за кілька тижнів до початку Першої світової війни…
Примітки:
1 «Эти десять лет большого, глубокого счастья…»: Спогади Маргарити Мурашко / Авт. ст. та ком. Дар’я Добріян; укл. Віталій Ткачук. К.: ArtHuss, 2016. С. 19.
2 Документально-архівний фонд Національного художнього музею України (ДАФ НХМУ), ф. 12 (Фонд Олександра Мурашка), од. зб. 33, арк. 1 зв.
3 Членова Л. Михайло Нестеров і Олександр Мурашко. Образотворче мистецтво. 1982. № 5. С. 16–18.
4 Див.: Добріян Д. Крок за кроком. Атрибуція маловідомих портретів О. Мурашка. Антиквар. 2020. № 1 (115). С. 74–81.
5 Каталог XII выставки картин Союза русских художников. Москва, 1914–1915. Москва: Товарищество типографии А. И. Мамонтова, [1914]. С. 12; Каталог XII выставки картин Союза русских художников. Петроград, 1915. [Петроград]: Тип. Т-ва «Екатеринг. Печатное Дело», [1915]. С. 13.
6 Російський державний архів літератури і мистецтва (Москва), ф. 2066 (Бичков В’ячеслав Павлович), оп. 1, од. зб. 240, 24 арк; од. зб. 241, 23 арк.
7 Каталог VIII-й выставки картин Киевских художников. [Киев]: Тип. 1‑й Киевск. Арт. Печ. Дела. Трехсвят. 5, 1916. С. 8.
8 ДАФ НХМУ, ф. 12, од. зб. 105, арк. 7.
9 Михайлів Ю. Майстер фарби й кольориту. Життя й революція. 1929. № 10. С. 151.
10 Абліцов В. Ностальгія. Львів: Світ, 2003. С. 148.
11 Архівна колекція музею «Духовні скарби України».
12 ДАФ НХМУ, ф. 28 (Фонд Абрама Маневича), од. зб. 74–78.
13 [Б. п.]. Збори діячів пластичного мистецтва. Відродження. 1918. Ч. 163. 19 (6) жовтня. С. 6.
14 Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України (ЦДАМЛМ України), ф. 1256 (Документи українських колекціонерів — збирачів творів літератури і мистецтва. Колекція), оп. 12, спр. 8, арк. 3.
15 Там само, спр. 2, арк. 1.
16 Докладніше про це: Добриян Д. Из собраний киевлян… Антиквар. 2016. № 5–6 (96). С. 102–109.
17 Вилен Исакович Барский отвечает на анкету К. К. Кузьминского. Антология новейшей русской поэзии у Голубой лагуны: в 5 т. Т. 3Б. Ньютонвилл, 1986. С. 235–270. URL: https://kkk-bluelagoon.ru/tom3b/barskiy.htm
18 Некрасов В. Фотографія? Ні, мистецтво!.. Радянська культура. 1962. № 26 (754). 1 квітня. С. 4. URL: http://nekrassov-viktor.com/Books/Nekrasov-Fotografia-Net-Iskusstvo.aspx
19 Михайлів Ю. Майстер фарби й кольориту. С. 138–154.
20 П’ядик Ю. Юхим Михайлів: Життя і творчість. К.: Мистецтво, 2004. С. 147, 152–153, 157, 161–163, 165.
Автор висловлює щиру подяку Ірині Халявці та Ользі Сагайдак за допомогу в ході роботи над матеріалом.