У червні 1914-го…

Дар’я Добріян,
кандидат історичних наук

Матеріал із журналу “Антиквар” № 116

Вивчення творчості будь-якого українського художника неодмінно приведе дослідника до Центрального державного архіву-музею літератури i мистецтва України. І навіть якщо там немає особового фонду митця, обов’язково знайдуться дотичні матеріали, що доповнять тему важливими подробицями, підкажуть нові імена й нові напрямки пошуків. Упевнитися в цьому можна на прикладі атрибуції одного з творів Олександра Мурашка (1875–1919), про існування якого донедавна було відомо тільки з письмових джерел.

Про те, що влітку 1914 року О. Мурашко написав картину «Вечір», ми дізналися зі спогадів дружини художника: «А[лександр] А[лександрович] довольно долго не начинал работу. Но потом, в средине июня, начал сразу две вещи: „Прачку“ и „Вечер“, — пише Маргарита Августівна. — Помню эти чудные, ясные тихие вечера, когда мы взбирались с ним на гору, где я позировала для „Вечера“…» 1.

Із двох згаданих картин дослідникам відома лише «Праля» (з колекції Національного художньо­го музею України), що належить до кращих зразків творчості митця і входить до золотого фонду вітчиз­няного та європейського мистецтва. Побачивши її (уже не вперше) на одній з виставок, відомий росій­ський живописець і приятель Мурашка Михайло Нестеров написав авторові полотна: «Был на выставке „Союза“. От Ваших вещей то же впечатление, что и в Киеве: „Вечер“ цельнее во всех отношениях „Прачки“. <…> От тех не многих, с кем пришлось говорить о Вас, слышал похвалы Вам» 2.

І спогади Маргарити Мурашко, і професійне су­дження Нестерова (який іноді не соромився й по­критикувати свого молодшого колегу 3) неабияк нас зацікавили. Та проблема полягала у тому, що з неатрибутованих полотен О. Мурашка, котрі збереглися в оригіналах і репродукціях 4, жодне не відповідало назві «Вечір».

Намагаючись встановити, як виглядала карти­на, ми звернулися до її виставкової історії. Відомо, що два твори, написані влітку 1914‑го, Мурашко демонстрував на XII виставці Союзу російських художників (СРХ) — спочатку в Москві (26 грудня 1914 — 2 лютого 1915), а згодом у Петрограді (14 лю­того — 29 березня 1915) 5, де їх бачив М. Нестеров. Однак ні численні знімки експозиційних залів СРХ із фонду секретаря об’єднання В’ячеслава Бичкова 6, ні рецензії критиків, ні зображення в ілюстрованих додатках тогочасних газет не наблизили нас до ідентифікації «Вечора». Даремними були й спроби від­шукати його в матеріалах восьмої виставки київських художників-«бахтінців», де полотно експонувалося 1916 року під назвою «К вечеру» 7.

Твори О. Мурашка в каталозі XII виставки Союзу російських художників. 1914
Список творів О. Мурашка за 1914 рік. Документально-архівний фонд Національного художнього музею України (ДАФ НХМУ), ф. 12 (Фонд Олександра Мурашка), од. зб. 105, арк. 7

У списках творів О. Мурашка, складених його удовою невдовзі після загибелі митця, крім відомих нам «Пралі», «Селянської родини», портрета худож­ниці Катерини Євгенівни Іваницької та декількох графічних портретів, 1914 роком датовано дві роботи з назвою «На горі» — картина та етюд 8. Дата створен­ня, а також слова Маргарити Августівни про чудові вечори, коли вона разом з чоловіком піднімалася на гору, щоб позувати для його нової композиції, да­ють підстави твердити, що йдеться про один і той самий твір. Переконує в цьому і текст одного з пер­ших дослідників творчості О. Мурашка, художника й мистецтвознавця Юхима Ми­хайліва, де фактично повторюєть­ся розповідь Маргарити Мурашко, але замість картини «Вечір» на­звано картину «На горі»: «Наступ­ного 1914 року весною, відпустивши студійців на літні вакації, Мурашко їде на Полтавщину, під Лубні, на ху­тір Лучки, до художниці Є. Іваниць­кої. Якось довго не працювалось тут. <…> Але раптом у нього визріло дві теми, і він почав їх в один день разом. Ранішні години він віддавав „Прач­ці“ — композиції жовто-оранжевих кольорів з сліпуче яскравими смуга­ми червневого сонця на воді в балії, на білизні й на самій прачці, а вве­чері малював дружину — „На горі“» 9. Ототожнює ці зображення і знавець творчості О. Мурашка, художник Микола Бурачек 10. Принагідно зазначмо, що родина Крюгерів, з якої походила Маргарита Му­рашко, була знайома з Катериною Іваницькою і раніше. Про це, зо­крема, свідчать дві поштові карт­ки, надіслані Августом Крюгером донькам Катерині та Єлизаветі (рідним сестрам Маргарити), котрі відпочивали у Іваницьких улітку 1907‑го 11.

У списках Маргарити Мураш­ко також вказано, що «На горі» є власністю киянина Дехтярьо­ва, про якого, на жаль, ми знаємо вкрай мало. Відомо, що Микола Дехтярьов (Дегтярьов) був колек­ціонером, мав давні приятель­ські стосунки з колегою Мурашка по Українській Академії мистецтва, художником Абрамом Маневичем, що підтверджують листи до останнього 12; у жовтні 1918‑го був обраний членом Товариства діячів плас­тичного мистецтва 13. На початку 1917 року Мурашко написав портрет Дехтярьова, який згодом потрапив до колекції київського лікаря-фтизіатра Антона Іва­новича Собкевича, у 1947‑му був переданий до Ки­ївського державного музею українського мистецтва, а звідти до Севастопольського художнього музею імені М. П. Крошицького.

Цей портрет добре видно на одній з восьми фо­тографій, що зберігаються в Архіві-музеї літератури i мистецтва України поряд з іншими документами А. Собкевича у складі фонду № 1256 14. До цієї ж ко­лекції входить лист Маргарити Мурашко від 10 лип­ня 1935 року, яким вона засвідчує автентичність шести придбаних у неї картин 15. Загалом у власності колекціонера було більше 20 творів Мурашка 16, зо­крема дві частини триптиха «У сутінках», картина «Сонячні плями», портрети Фріди Меєрсон, Людми­ли Ковалевської-Рик, а також Катерини Іваницької, у маєтку якої і був написаний «Вечір». До речі, повне ім’я власника картини Миколи Степановича Дехтярьова ми дізналися з картотеки Собкевича, куди він вносив дані про твори своєї колекції. Крім того, на картці було зазначено, що «Портрет Дехтя­рьова» придбано 1935 року за 150 крб у Маргарити Мурашко.

О. Мурашко. Портрет Миколи Дехтярьова (Дегтярьова).
Полотно, олія. 81×62,5. Севастопольський художній музей
імені М.П. Крошицького
Портрет Миколи Дехтярьова в інтер’єрі квартири Антона Собкевича. ЦДАМЛМ України, ф. 1256 (Документи українських колекціонерів — збирачів творів літератури і мистецтва. Колекція), оп. 12, спр. 8, арк. 3

Оскільки «Вечір» ніколи не входив до зібрання А. Собкевича, здавалося б, цей напрямок пошуку вичерпано. Утім, невдовзі авторові цих рядків по­щастило познайомитися з Іриною Георгіївною Ха­лявкою, онукою колекціонера. Серед десятків пока­заних нею довоєнних знімків квартири Собкевичів і кількох окремих творів був один, що врешті-решт дозволив ідентифікувати «зникле» полотно. Ідеться про чорно-білу фотографію із зображенням жінки на тлі пейзажу. В її постаті пізнається Маргарита Мурашко, до того ж на картині є пес, якого, схоже, ми вже бачили на полотні 1909 року «На терасі». На зво­роті паперового аркуша, до якого було прикріплено знімок, містився напис: «Мурашко О. О. Фото від Ніни Мелітонівни Болотової».

У тому, що це справді робота Олександра Мураш­ка, ми переконалися трохи згодом, коли побачили її серед інших картин митця на знімку 1917 року, зробленому на виставці перших професорів Україн­ської Академії мистецтва. Але з’ясувати, під якою на­звою вона експонувалася, через відсутність каталога не змогли.

Що ж до Ніни Болотової, то вона, як згадував київський художник-шістдесятник Вілен Барський, працювала разом з чоловіком, Михайлом Григо­ровичем Болотовим, у фотолабораторії Інституту рентгенології; обидва захоплювалися архітектурою старого Києва 17. Відомо, що 1962 року, вже після смерті Михайла Григоровича, його фотоетюди сво­єрідні портрети споруд з успіхом демонструвалися у Київському музеї російського мистецтва та Будинку архітектора в Москві. Про першу виставку зворуш­ливо написав близький друг Болотових, письменник Віктор Некрасов 18.

Фотографія картини О. Мурашка «Вечір» («На горі»). 1914. Місцезнаходження твору невідоме. Світлина з колекції Ірини Халявки (Київ)

Є в біографії Ніни Болотової ще один важливий для нас факт. Річ у тім, що в 1920‑х роках вона навча­лась у Першій художньо-індустріальній профшколі в Юхима Михайліва, який вже тоді ретельно вивчав творчість О. Мурашка, готував статтю про нього, спи­раючись на спогади удови митця та надані нею ма­теріали 19. Отже, можна припустити, що фотографія «Вечора» походила з архіву Маргарити Мурашко, а до Ніни Болотової потрапила від її вчителя. Також цілком імовірно, що автором знімка була сама Ніна Мелітонівна або її чоловік. Те, що вони займалися фотофіксацією художніх творів, потверджують слова Юрія П’ядика зятя Антона Собкевича, батька Ірини Халявки та дослідника творчості Юхима Михайліва. У книзі про митця він пише, що скляні фотоплас­тини з оригіналів його робіт отримав саме від Ніни Болотової 20.

Утім, походження цієї світлини не таке вже й важливе. Головне, що завдяки їй вдалося ліквіду­вати ще одну білу пляму в життєписі уславленого українського митця. Залишається тільки сподіватися, що колись знайдеться й оригінал «Вечора» чудової картини, що створювалася тихими червневими ве­чорами 1914‑го, за кілька тижнів до початку Першої світової війни…

Примітки:

1 «Эти десять лет большого, глубокого счастья…»: Спо­гади Маргарити Мурашко / Авт. ст. та ком. Дар’я Добріян; укл. Віталій Ткачук. К.: ArtHuss, 2016. С. 19.

2 Документально-архівний фонд Національного худож­нього музею України (ДАФ НХМУ), ф. 12 (Фонд Олександра Мурашка), од. зб. 33, арк. 1 зв.

3 Членова Л. Михайло Нестеров і Олександр Мурашко. Образотворче мистецтво. 1982. № 5. С. 16–18.

4 Див.: Добріян Д. Крок за кроком. Атрибуція мало­відомих портретів О. Мурашка. Антиквар. 2020. № 1 (115). С. 74–81.

5 Каталог XII выставки картин Союза русских художни­ков. Москва, 1914–1915. Москва: Товарищество типографии А. И. Мамонтова, [1914]. С. 12; Каталог XII выставки картин Союза русских художников. Петроград, 1915. [Петроград]: Тип. Т-ва «Екатеринг. Печатное Дело», [1915]. С. 13.

6 Російський державний архів літератури і мистецтва (Москва), ф. 2066 (Бичков В’ячеслав Павлович), оп. 1, од. зб. 240, 24 арк; од. зб. 241, 23 арк.

7 Каталог VIII-й выставки картин Киевских художни­ков. [Киев]: Тип. 1‑й Киевск. Арт. Печ. Дела. Трехсвят. 5, 1916. С. 8.

8 ДАФ НХМУ, ф. 12, од. зб. 105, арк. 7.

9 Михайлів Ю. Майстер фарби й кольориту. Життя й революція. 1929. № 10. С. 151.

10 Абліцов В. Ностальгія. Львів: Світ, 2003. С. 148.

11 Архівна колекція музею «Духовні скарби України».

12 ДАФ НХМУ, ф. 28 (Фонд Абрама Маневича), од. зб. 74–78.

13 [Б. п.]. Збори діячів пластичного мистецтва. Відро­дження. 1918. Ч. 163. 19 (6) жовтня. С. 6.

14 Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України (ЦДАМЛМ України), ф. 1256 (Докумен­ти українських колекціонерів збирачів творів літератури і мистецтва. Колекція), оп. 12, спр. 8, арк. 3.

15 Там само, спр. 2, арк. 1.

16 Докладніше про це: Добриян Д. Из собраний киевлян… Антиквар. 2016. № 5–6 (96). С. 102–109.

17 Вилен Исакович Барский отвечает на анкету К. К. Кузьминского. Антология новейшей русской поэзии у Го­лубой лагуны: в 5 т. Т. 3Б. Ньютонвилл, 1986. С. 235–270. URL: https://kkk-bluelagoon.ru/tom3b/barskiy.htm

18 Некрасов В. Фотографія? Ні, мистецтво!.. Радянська культура. 1962. № 26 (754). 1 квітня. С. 4. URL: http://nekrassov-viktor.com/Books/Nekrasov-Fotografia-Net-Iskusstvo.aspx

19 Михайлів Ю. Майстер фарби й кольориту. С. 138–154.

20 П’ядик Ю. Юхим Михайлів: Життя і творчість. К.: Мистецтво, 2004. С. 147, 152–153, 157, 161–163, 165.

Репродукція картини О. Мурашка «На терасі. Портрет Маргарити Мурашко». 1909. Місцезнаходження твору невідоме. ДАФ НХМУ, ф. 12, од. зб. 153

Автор висловлює щиру подяку Ірині Халявці та Ользі Сагайдак за допомогу в ході роботи над матеріалом.