Інтерв’ю з дослідником давніх графіті, доктором історичних наук В’ячеславом Корнієнком
На стінах Софії Київської збереглося багато написів та малюнків XI-XVIIІ століть. Тут є молитви і прокляття, записи історичних фактів і дитячі малюнки, автографи і розкаяння у гріхах…
В’ячеслав Корнієнко майже 20 років вивчає графіті Софії Київської. Понад 7500 зображень, які він опрацював, опубліковані у 12-томному виданні «Корпус графіті Софії Київської». А нещодавно українські дослідники разом зі шведськими науковцями створили новий проєкт — сайт із оцифрованими графіті Софії Київської.
В інтерв’ю «Антиквару» В’ячеслав Корнієнко розповів про те, як почав досліджувати Софійські графіті, як вивчає і розшифровує написи, хто залишав графіті на стінах собору, яку цінність мають ці написи для дослідників та багато іншого…
Авторка — Лариса Лавренюк.
Про початок досліджень
— Пане В’ячеславе, розкажіть, будь ласка, як ви зацікавилися графіті Софійського собору? З чого почалися ваші дослідження?
— Настінні написи цікавили мене давно, ще з студентських часів. Я вчився в Київському університеті ім. Тараса Шевченка, на історичному факультеті, і тоді вперше прочитав книгу Сергія Висоцького про графіті Софії Київської (видання 1976 року). Тоді ж допомагав науковцям у розкопках Варязьких печер у Лаврі і бачив там написи на стінах XVII сторіччя. Брав участь в експедиціях до Ольвії (античного міста-держави, нині — Миколаївська область, біля села Парутиного) і бачив там фрагменти старовинних амфор, на яких також були видряпані написи.
Усі ці написи захоплювали, але ні під час навчання, ні в перші роки роботи я не займався епіграфікою: не було нагоди і такої можливості.
У 2006 році, коли я прийшов працювати до Софії Київської, тут також ще не досліджували графіті. Здавалося, що трьох книг Сергія Висоцького на цю тему — достатньо, нічого нового в тих написах вже не знайти.
Але згодом до мене звернулася завідувачка наукового відділу Надія Нікітенко, запропонувала вивчити напис латиною на хорах собору. Дослідники припускали, що цей напис міг залишити Богдан Хмельницький — у ньому чітко читалося слово «Bohdan», добре читалася початкова літера «K» та закінчення прізвища «cki», і рік напису «1625» чи «1626». Я спробував розібрати цей напис за методикою Висоцького: сфотографувати, подивитися під різними кутами тощо. Не одразу усе виходило, але все-таки вдалося його прочитати і з’ясувати, що це автограф не Богдана Хмельницького, а Богдана Кадинського, польського шляхтича.
В Софії було багато інших схожих написів: написаних латиною або польською мовою приблизно у той самий час — у 1614, 1646, 1630 роках… Зазвичай у них було лише ім’я, прізвище людини і рік відвідування собору. У книгах Сергія Висоцького подібних графіті майже не було (лише близько 10-ти, наведених як приклад). І ми подумали, що було б непогано доповнити ці приклади, розібрати й інші написи XVI-XVII століття. Вочевидь, вони могли би бути цікавими для дослідників, які вивчають біографії відомих людей або й власну генеалогію, бо з цього періоду є більше документів, писемних пам’яток, і можна з’ясувати, хто саме залишив той чи інший напис 400 років тому.
Коли я вивчав графіті XVI-XVII століття, в поле зору потрапляли й інші написи — середньовічні, але також не вивчені і не опубліковані. Я почав детальніше вивчати літературу, яка стосувалася Софійських графіті, і побачив, що стосовно багатьох написів, які опублікував Сергій Висоцький, наступні дослідники вносили корективи, виправляли його прочитання. Інколи ці виправлення були слушними, іноді — ні (дослідник не помітив чогось, що зауважив Висоцький)… Врешті-решт ми вирішили, що варто повторно вивчити і опублікувати усі стародавні написи Софії (XI – початку XVIII століття).
Враховуючи кількість графіті, ми вирішили публікувати їх за архітектурними частинами — тобто обирати певний приділ, певну частину внутрішного простору храму, і публікувати усі графіті, які там є. Думали, що буде приблизно 2-3 тисячі графіті. Виявилося — набагато більше, 7,5 тисяч.
— Це вже усі написи, які є на стінах Софії?
— Ні, не зовсім. Ми вивчали графіті від підлоги до висоти 3 — 3,5 метрів. Але є графіті, написані вище, — скажімо, 5,5 метрів від підлоги. Скоріше за все, їх писали, коли в храмі стояло якесь риштування (проходив ремонт абощо). За нагоди, коли у нас проходять реставраційні роботи, ставиться риштування під купол, ми вивчаємо і такі ділянки. Але наразі не усі вони детально вивчені.
І є ще один цікавий момент: у тих частинах храму, де не збереглися давні фрески, ми можемо побачити відкриті елементи мурування стіни, і виявляється, на настінному розчині також є графіті (пташки, хрести, деякі написи). Очевидно, їх робили будівничі. Тобто в інших місцях, під фресками, також можуть бути графіті. Але поки що немає технічних засобів, щоб «заглянути» під фреску і подивитися — є там написи, чи немає.
Також у соборі є ділянки з живописом XVIII століття. І в деяких місцях, під цим живописом, ми бачимо рельєфи від графіті. Щоб дослідити ці графіті, треба або змити живопис (але це також дуже цінні пам’ятки і, звісно, ніхто їх не змиватиме), або знайти інший спосіб «зазирнути» під живопис. Можливо, згодом в Україні з’являться такі технології, які дозволять це зробити.
— А скільки графіті вивчив і опублікував свого часу Сергій Висоцький?
— 311. Але тоді був інший підхід: він не ставив перед собою мету опублікувати усі графіті, а лише найцікавіші, найкраще збережені.
Ми ж вирішили опублікувати усе, навіть якщо від тексту збереглося декілька літер, які ми не можемо розпізнати. Такі пошкоджені написи мають свою цінність: наприклад, в статистичних дослідженнях, коли за кількістю графіті можна з’ясувати, наскільки того чи іншого святого шанували наші предки (що більше графіті на поверхні фрески, то більше люди знали цього святого, частіше підходили до його зображення і залишали свої тексти). І, можливо, згодом з’являться нові технології, комп’ютерне моделювання, яке допоможе прочитати і ті написи, які майже стерлися.
Розшифрування графіті
— Як відбувається розшифрування?
— Спочатку я вивчаю поверхню стіни, встановлюю приблизні межі графіті. Далі фотографую його зі спеціальним боковим освітленням (це дозволяє максимально висвітлити рельєф стіни, побачити усі прорізи).
Потім роздруковую фото, прикріпляю його до планшету, беру ліхтарик, і знову йду до собору. Біля стіни підсвічую і ще раз детально вивчаю кожен проріз: відрізняю частини напису від випадкових пошкоджень і наводжу їх на фотографії.
В кабінеті кладу фото на скло з нижньою підсвіткою, зверху — чистий аркуш паперу. На папері наводжу «чисті» написи, без пошкоджень, зайвих літер тощо. Далі цю прорисовку сканую і з’єдную з фото. Після цього вже вивчаю текст або малюнок.
Є ділянки стіни, де на одне графіті накладається друге, а на ці два — третє, і вивчити їх доволі непросто. За прорізами видно, які написи створювалися раніше, а які пізніше. Тож щоб вивчити такі написи, я наводжу на фотографії червоним кольором верхні літери і елементи, які збереглися; зеленим кольором той напис, що під ним, а, скажімо, синім кольором — найперший, найстаріший напис. Далі сканую фото з кольоровими прокресленнями, прибираю на комп’ютері, наприклад, червоний і зелений шар, залишаю тільки синій. Ця методика роботи допомагає побачити і прочитати кожен напис.
Є місця, де написи більше зруйновані і прочитати їх складніше. Але іноді навіть за характером руйнувань можна визначити ту чи іншу літеру. Наприклад, якщо вибій руйнування має округлу форму, то, швидше за все, там була літера «О» або «Є» і т.д. За тими частинами, які збереглися, ми підставляємо ймовірні літери, і так можемо встановити усе слово…
Щодо самих текстів — є стандартні, нескладні написи (наприклад, «Господи, помози»), а є такі, які треба довго вивчати, шукати слова в словниках. Нерідко люди писали на стінах такі слова, які вживали тільки в певних регіонах. Скажімо, є напис мешканця Сіверсько-Чернігівського князівства, який вдалося розшифрувати лише завдяки тому, що лінгвісти вивчали народні говірки Полісся. Слова з напису були тільки в їхніх дослідженнях (і, виявляється, вони побутували аж до XIX-ХХ століття), ні в яких церковно-слов’янських текстах цих слів не було.
— Про що цей напис?
— Це прокляття Кузьмі, який вкрав м’ясо. Автор графіті бажає, щоб тому Кузьмі сплутало ноги. Вочевидь вкрали багато м’яса, і це когось дуже засмутило.
Хто і що писав на стінах Софії Київської
— Хто міг робити написи на стінах Софії?
— Церковний устав забороняв робити написи на стінах. Якби людину застали за цим заняттям, вона мала би отримати 20 ударів палицею на площі (як покарання). Але ми не знайшли жодної згадки про те, що когось покарали за напис. Натомість бачимо дуже багато написів і малюнків на стінах Софії. Можливо, заборона була формальною і насправді її не виконували.
Цю невідповідність часто пояснювали тим, що люди, які приходили на службу, уставу не читали і не знали, що писати у храмі на стінах заборонено. Служба в храмі була дуже довгою, тож коли ставало зовсім нудно, люди тихенько вирізали написи і малюнки. Але це пояснення не розкриває одного важливого нюансу: у вівтарі храму, куди мали доступ лише священники (які точно читали устав), також є дуже багато графіті.
Тому є й інша гіпотеза: що, можливо, за певну плату в монастирську казну людям дозволяли писати щось на стінах собору. Ми могли б прийняти цю версію, якби знайшли в джерелах хоч якесь побіжне її підтвердження. Але наразі і такого підтвердження немає.
Очевидно, графіті робили тоді, коли не було служби в храмі, а люди мали доступ до приміщення. Це, передусім, священники, монахи, послушники, різні церковні служки, учні софіївської школи. Але і хтось із звичайних вірян міг залишитися в церкві після служби і щось нашкрябати на фресці.
Чому люди так хотіли писати на стінах собору? Думаю, це пов’язано із вірою в сакральність слова, написаного в храмі на стіні. Людина, яка вишкрябувала напис, вірила в те, що ця молитва — вічна (чи принаймні багаторічна), і допомагатиме, поки стоїть стіна, на якій вона видряпана (як на цьому світі, поки людина жива, так і на тому світі, коли людина помре).
Але якщо у людей є можливість десь щось нашкрябати (чи за гроші, чи безкоштовно), то вони не обмежуватимуться молитвами. Тому на стінах Софії досить цікава палітра написів і малюнків, хоча переважають все-таки молитви.
— Які з Софійських графіті для вас — найцікавіші?
— Складно відповісти, бо кожен напис і кожен малюнок, який розбираєш, — найцікавіший у той момент, ти відкриваєш щось нове.
Коли заглиблюєшся у ці написи, намагаєшся уявити історію людей, які їх залишали. І часто впадає в око, що за тисячу років люди мало змінилися: ми вчиняємо такі самі дії, відчуваємо схожі емоції, навіть так само намагаємося виправити помилки.
Яскравий приклад — графіті з молитвою «Господи, поможи рабу своєму Костянтину і збав від усякої біди». Очевидно, коли цей Костянтин завершив напис, то побачив, що пропустив дуже важливе слово — не написав, що він грішний. Мабуть, це його дуже засмутило і, щоб виправити ситуацію, він зробив так, як ми зробили би це сьогодні — дописав потрібне слово зверху. Але через те, що вже зіпсував красиву форму напису (люди намагалися дотримуватися певних естетичних правил — щоб напис теоретично вписувався в трикутник, щоб рядки були приблизно однакової довжини тощо), розхвилювався, і в слові «грішному» знову зробив помилку: пропустив «но», і вийшло «грішму». Тож «но» він дописав ще вище.
Графіті Софії унікальні саме тим, що допомагають нам краще зрозуміти людей, які жили чи бували в Києві багато століть тому.
Скажімо, у дияконнику є дитячий напис — лічилка, якій 900 років: «Ані ані, мані мані, пука кріва, полкі кікі»… Мабуть, це просто вигадані звуки, які щось імітують (щось на кшталт «еники-беники»). Але напис цікавий і унікальний вже тим, що жоден літописець не записував би подібні тексти.
Цікаві також тексти, в яких бачимо українські слова. Скажімо, є вислів «Нікітіну дружину» — виявляється, у XII столітті вже казали «дружина» у значенні жінка.
В одному місці на стіні є малюнок «руки Іоанна Дамаскіна» (або «Іоанна Богословца», як писали в деяких рукописах). Це — запис календарного змісту, своєрідний інструмент для розрахунку Великодня. Він умовно має форму людської руки, але з пальцями однакової довжини. «Пальці» розділені між собою вертикальними рисками і поділені на фаланги горизонтальними. У кожній «фаланзі» вписана певна цифра, і за допомогою цього розраховували дату Великодня, яка є пересувною. Малюнок «руки Іоанна Дамаскіна» на стіні Софії свідчить про те, що такий інструментарій у нас застосовували з XII століття, а не з XIV-XV, як вважали раніше (в рукописах він з’являється саме з цього періоду). Єдине, що саме тим графіті, яке збереглося на стіні собору, навряд чи користувалися, бо його автор помилився, і в двох місцях вписав не ті числа.
Є також багато графіті, написаних за певною «формулою». Це написи ХІ-ХV століття — «писав такий-то». З XVI століття ця формула трохи змінюється і виглядає як «року такого-то був тут такий-то». Іноді люди не вважали за потрібне писати всю формулу, і вишкрябували тільки своє ім’я. Або своє ім’я писали під чужою молитвою, приєднуючись до неї. Дуже яскравий приклад такого графіті — не в Софії, а у церкві Спаса на Берестові: це графіті з молитвою «Господи, спаси і помилуй рабів твоїх» і два імена — такого-то і такого. Згодом поруч хтось дописав — «і нас», та декілька додаткових імен. Але схожі написи ми спостерігаємо і у Софії Київській: наприклад, молитва «Спаси, Господи, раба свого такого-то» і поруч — різні імена…
— Якими мовами здебільшого написані графіті?
— Тепер цю мову називають церковнослов’янською української редакції. Тобто це — літературна писемна мова, яка була поширена на великих теренах: від Балкан до Новгорода, але в кожному регіоні мала свої особливості, бо місцеві переписувачі вписували щось від себе.
Особливості української редакції добре помітні не тільки за окремими словами, а й на рівні фонетики, орфографії. Наприклад, наші переписувачі писали не «грєшному», а «грішному» і т.д. Такі вкраплення, по суті, є помилками переписувачів, але вони свідчать про те, що розмовною мовою на наших теренах була українська. З часом подібних «вкраплень» ставало все більше і більше, і в XIV столітті староукраїнська мова фактично розчинила в собі церковнослов’янську.
Крім таких написів, на стінах собору є графіті, виконані грецькою, латинською, польською, німецькою, чеською, англійською і вірменською мовою. Але в більшості написів, звичайно, — церковнослов’янська української редакції. Ну, і є малюнки. Вони поза мовою, ми не можемо сказати носії яких мов їх створювали.
— Чи часто зустрічаються графіті в інших соборах — в Україні і за кордоном?
— Так, практично в усіх старовинних храмах є подібні написи: в Києві, в Чернігові, у Львові, в Галичі, в Острі… Це доволі стандартна практика. Такі написи є в храмах у західній Європі, в Греції. І такі написи притаманні не тільки християнській культурі. Я бачив написи і на мусульманських пам’ятках, видряпані арабською мовою.
Це, мабуть, така загальна риса людей — залишати на спорудах якісь пам’ятні написи, скрізь, де це можна зробити.
Про цінність Софійських графіті для дослідників
— Яку інформацію можуть містити графіті для істориків, дослідників?
— Це залежить від уміння істориків користуватися тою інформацією, яку містять різні типи джерел.
Самі графіті можуть мати різнопланову інформацію. В текстах можуть бути згадки про події, яких не зафіксували літописи. Наприклад, це знаменитий напис про укладання миру на Жиляні між Святополком, Володимиром та Олегом у кінці ХІ століття. Про таке перемир’я між князями ніяке інше джерело не згадує, лише в Софії є відповідний напис.
Або, наприклад, напис про поставлення першого митрополита-русина Іларіона на митрополію в Києві. Літопис згадує тільки, що ця подія відбулася у 1051 році. А завдяки графіті ми можемо точно сказати, що це було 12 лютого 1051 року, у вівторок, в перший тиждень великого посту. Спираючись на такі точні деталі та враховуючи тодішні правила богослужіння, ми можемо умовно реконструювати, як могла проходити ця подія.
Графіті були важливими для встановлення іконографії Софіївського собору. В Софії є близько 500 однофігурних фрескових образів святих, а супровідних написів біля цих образів збереглося менше 30-ти. Частину образів можна визначити за іконографією, але величезну кількість святих за іконографією чітко не встановиш. Тож завдяки тому, що на стінах видряпували написи-звернення до цих святих, писали їхні імена, ми змогли ідентифікувати близько 200 зображень святих.
Це створює нові загадки для істориків, бо інколи на фресках пишуть імена святих, яких немає в сучасних святцях. Деякі з них залишилися у грецькій, Елладській церкві, а деяких ми ще не виявили у жодних святцях. Наприклад, у нас є образ святої мучениці Харлампії: ми ніде більше не зустрічаємо імені цієї святої, а на самій фресці є аж три графіті, в яких називають її ім’я. Тобто це не помилка автора, це той супровідний текст, який був при фресці, і який люди повторювали у своїх написах. Можливо, з часом, за сукупністю різних джерел, ми зможемо ще щось встановити, знайти більше інформації.
Загалом, графіті розширюють наші знання про події різних часів: про економічні, культурні, дипломатичні зв’язки. Графіті важливі навіть для сучасної дипломатії. Скажімо, коли у нас на екскурсії був Емманюель Макрон, президент Франції, він з цікавістю розглядав архітектуру, мозаїки, фрески і спитав: «Чи бачила цей собор наша королева Анна Київська?». Йому відповіли, що не просто бачила, а навіть на стіні зберігся її підпис. Емманюель Макрон був вражений цим, сказав, що треба колись приїхати в Київ надовше, щоб більше усього побачити, відчути ту атмосферу, в якій зростала майбутня королева Франції.
— Що написано у цьому графіті?
— Лише її ім’я. Це графіті того типу, коли люди писали не повний текст молитви, не «писала Анна», а лише своє ім’я.
Те, що це напис саме князівни Анни, майбутьньої королеви, ми можемо сказати з упевненістю 95%. Адже ми можемо визначити з якого часу цей напис, порівняти напис з на стіні з підписом Анни Ярославни на інших документах, де написано «Ана Ръина» (тобто «королева Анна») — побачити, як саме виконані літери «А» та «Н», які кути між елементами літер, яка відстань між літерами тощо. І ще один важливий фактор — місце для графіті: в центральній наві, на фресці із зображенням святого Пантелеймона. Відомо, що цього святого особливо шанували у родині Ярослава Мудрого.
— Ви згадували, що за кількістю графіті на фресках можна визначити, яких святих найбільше шанували люди у давнину.
— Так. Загалом, це той «набір» найбільш відомих святих, яких і досі ми добре знаємо — святий Миколай, святий Пантелеймон, цілителі Кузьма і Дем’ян, святий Онуфрій…
— Нещодавно в Софії оголосили про новий проєкт — окремий сайт, на якому будуть опубліковані Софійські графіті. Що саме буде на цьому сайті? І яка, загалом, мета цього проєкту?
— Цей проєкт ми започаткували разом із шведськими науковцями з Ґетеборзького університету. Головна його мета — вберегти від війни такий унікальний вид пам’яток як графіті. Ми скануємо їх, створюємо 3Д-моделі, щоб навіть за найгірших обставин збереглися точні фотографічні копії для дослідників.
Усі ці написи і малюнки вже зафіксовані та опубліковані у 12-томному виданні «Корпус графіті Софії Київської». Але паперове видання не таке доступне для усіх дослідників, як сайт в інтернеті. Платформа відкриє доступ до пам’яток Софії для дослідників з усіх континентів. І вся інформація на сайті буде двомовною — українською та англійською.
Крім того, на сайті працюватиме зручна система пошуку. Скажімо, досліднику потрібні лише молитви в графіті; або хтось хоче подивитися, скільки у храмі є графіті із зображенням голубів; або комусь цікаво, скільки є графіті на зображеннях хрестів і як це корелюється з кількістю графіті на фресках з образами святих, — для цього досліднику не треба переглядати усі 7500 зображень, а можна одразу знайти, скажімо, 10 потрібних. Тобто ця база даних відкриває різноманітні можливості пошуку і полегшує роботу дослідників.
Ми хочемо зробити платформу «живою», відкритою, щоб туди можна було вносити якісь доповнення або деталі, які з’явилися після повторного вивчення.
Наразі сайт ще тестується, не усі функції доступні. Але вже можна побачити, що він зроблений у вигляді бродилки: можна зайти в собор, у певний приділ, вибрати стіну, подивитися, які там є написи… Через систему пошуку можна буде вибирати ті чи інші графіті і також дивитися, де саме вони розташовані у соборі.
Ще давно — до повномасштабної війни і до пандемії, десь у 2018 році — ми з колегами обговорювали ідею створити електронну базу епіграфічних пам’яток з усієї України: від Античності до XVII-XVIII століття. Адже це дуже цінний настінний архів, який розкриває багато цікавих моментів, яких ми не бачимо, не знаємо через те, що більшість інших джерел (паперових, або у бересті) не збереглися. Якби історики могли працювати з базою таких історичних джерел, це значно розширило б їхні можливості. Матеріал і для такої бази є, треба лише знайти фінансові можливості і фахівців, щоб усю цю інформацію зберегти в електронному вигляді, упорядкувати…
До речі, зі шведськими науковцями ми продовжуємо співпрацю. Маємо ще один, трохи інший, грант: на основі досвіду наших співробітників, які займалися оцифруванням графіті Софії Київської, та на основі досвіду шведських колег плануємо зробити курс для українських дослідників по оцифруванню. Ми хочемо навчити людей працювати з цим, і згодом при Софії відкрити центр цифровізації, в якому люди могли б проходити стажування і далі працювати за своїми напрямками, у своїх музеях, заповідниках тощо. Ми переконалися, що є велика потреба у створенні цифрових копій документів, пам’яток тощо. І потрібні люди, які знають, уміють це робити. Тож освітній курс, розрахований на 2 роки, працюватиме саме у цьому напрямку. Курс має стартувати цього року, найближчим часом презентуємо його початок.