про виставку Future Generation Art Prize
З 4 жовтня 2024 року до 19 січня 2025 року в ПінчукАртЦентрі проходить виставка номінантів 7-ї премії Future Generation Art Prize. В експозиції представили роботи 21 художника — митців, що увійшли до шорт-листа цьогорічної премії.
В роботах, представлених на виставці, митці досліджують питання історичних травм: внаслідок тривалих воєн, колоніального тиску тощо. Про роботу переможиці цьогорічної премії, про твори українських мисткинь, які потрапили до шорт-листа, та про виставку загалом читайте у цьому матеріалі.
Авторка — Таміла Калитенко, студентка магістерської програми «історія мистецтв» КНУ ім. Тараса Шевченка.
Про премію Future Generation Art Prize 2024
Нещодавно у Києві оголосили переможців Future Generation Art Prize 2024 (міжнародної премії в галузі сучасного мистецтва, заснованої фондом Віктора Пінчука). Головну премію отримала художниця Ашфіка Рахман із Бангладеш. Подія стала знаковою, адже присудження премії та організація виставки номінантів із шорт-листа відбулися вперше від початку повномасштабного вторгнення росії в Україну. Разом з тим, номінанти на премію підняли теми, що резонують в українському суспільстві: теми втрати, травматичного досвіду, проживання горя…
Премія Future Generation Art Prize збирає довкола себе як міжнародних експертів у галузі мистецтва, так і митців із різних країн світу. Вона існує з 2009 року, і відтоді присуджується раз на два роки молодому художнику, віком до 35 років: одному із 21, які потрапили до шорт-листа. Переможець отримує вагомий грошовий приз: більшу частину — на приватні потреби, а решту — для інвестиції в майбутню художню практику.
Ще п’ять спеціальних премій присуджують іншим художникам для розвитку мистецьких проєктів. Роботи номінантів, що ввійшли до шорт-листа, демонструють у Києві в ПінчукАртЦентрі. Також ці проєкти покажуть на наступному Венеційському бієнале у паралельній програмі українського павільйону.
Ашвіка Рахман «Бегула та тисяча історій»
Повернімося до переможниці цьогорічної премії і до її роботи «Бегула та тисяча історій». Загалом, художня практика Ашвіки Рахман зосереджена довкола глибоких досліджень та переосмислення
- культурної колонізації,
- утисків, з якими стикається населення її рідної країни Бангладеш,
- переміщення певних спільнот, зокрема маргіналізованих.
Для цього мисткиня використовує набір сучасних медіа, таких як текст, графічний малюнок, інсталяцію, текстиль, відео та звукові ефекти.
Проєкт «Бегула та тисяча історій» піднімає цілий пласт проблем, з якими стикаються жінки з прирічкових територій Бангладеш, особливо під час частих повеней у цьому регіоні. Ашвіка Рахман здійснила велике дослідження: зібрала реальні історії з життя жінок в Бангладеш та в прикордонних частинах Індії. Ці історії мисткиня перетворює на глибоко особисті листи, кожен з яких починається зверненням «Люба Бегуло!». Бегула — персонажка з відомого бенгальського міфу, її вважають втіленням вірної та люблячої дружини, яка повернула до життя свого чоловіка Лакхіндара після прокляття богині змій. Бегула мусила пустити за течією ріки тіло мертвого чоловіка, але не хотіла залишати свого коханого, і попливла у цю небезпечну подорож на плоту разом із ним. Завдяки цьому отримала допомогу від богів.
Листи жінок художниця представила як тексти на стінах. Крім того, на зеленій тканині вишила слова з листів мовою корінних народів. Ця тканина з вишивкою розташована у центрі інсталяції. Проєкт «Бегула та тисяча історій» — дуже глибокий, адже підіймає замовчувані теми, про які більшість людей навіть не замислюється. Разом з тим, порушує і такі глобальні теми як насильство над жінками, зміни клімату, екологічні проблеми… Насправді усі проблеми, яких торкається Ашвіка Рахман, актуальні і для українців, адже у стані війни усі глобальні проблеми загострюються.
Про роботи українських мисткинь, які потрапили до шорт-листа
Не можу оминути увагою й роботи двох українок, які потрапили до цьогорічного шорт-листа.
Художниця Вероніка Гапченко у проєктах «Людська композиція», «Інженер І», «Інженер ІІ» працює над проблематикою пострадянської спадщини в Україні. Її роботи, зокрема виконані у техніці аерографії, показують інтерес до мозаїк, створених за радянських часів. З їхньою допомогою авторка розкриває більш глобальний контекст: до прикладу, амбітні та практично неможливі проєкти Радянського Союзу, спрямовані на володарювання людини над природою. Мистикня має на увазі проєкти 1930-х років щодо зміни напрямку потоків річок на території Сибіру та примусових міграцій мешканців республік. Так Вероніка Гапченко намагається осмислити колективну травму та натякнути на тонкі, майже невидимі зв’язки.
Інша українка — Дана Кавеліна втілює свій задум «Такий краєвид» за допомогою інсталяцій, живопису, графіки, анімації та відео. Вона піднімає тему справедливості під час війни (йдеться саме про теперішню російсько-українську війну). Натяками, метафорами та порівняннями художниця торкається болючих для українського суспільства тем: таких як мобілізація, взаємини з оточенням та середовищем під час війни, прожиття втрати тощо. Однією із метафор художниці є камуфляж — центральна відео-інсталяція, що натякає на маскування, спробу злитися із навколишнім середовищем.
Проєкти, представлені на виставці, демонструють болючі та чутливі теми для людей з тих країн, з яких походять художники. Та ці історії, показані і розказані художниками, резонують і в українському суспільстві. Змушують задуматися, наскільки близькі досвіди людей інших національностей з нашим досвідом, переосмислити проблемні питання.
Фото Таміли Калитенко.