Про новий проєкт для збереження традицій кобзарства
Про традиції кобзарства в Україні
Кобзарство — один із символів української культури. Традиція кобзарювання виникла у давні часи і була поширеною на землях, заселених українцями. Мандрівні співці (часто — незрячі) супроводжували свій спів грою на кобзі, бандурі та лірі. Вони були і «новинарями», і зберігали та передавали наступним поколінням важливі знання про минуле.
Практика кобзарсько-лірницької традиції існувала багато сторіч. Цих професійних музик називали співцями, дідами, старцями. Філософ та кобзар Григорій Сковорода називав себе старчиком. Кобзарями їх стали називати з легкої руки Тараса Шевченка після виходу у світ однойменної збірки поезій.
Сьогодні багато хто вважає, що кобзарство — вже в історії, у минулому, але насправді кобзарська традиція продовжує жити і розвиватися. В Україні продовжують працювати кобзарські цехи — закриті спільноти, в яких вчаться грати на автентичних інструментах, виготовляти їх власноруч, де зберігають епічну традицію та намагаються передати її новим поколінням.
Наразі в Україні працюють Київський, Харківський та Львівський цехи. Один з осередків кобзарського цеху на Київщині (у селі Мощун) — зруйнований; частина людей з Харківського цеху переїхала до інших міст України; багато братчиків з кобзарських цехів служать в лавах ЗСУ (на жаль, серед них є поранені та вбиті).
Про проєкт «Кобзарство. Епічна традиція»
Для збереження культурної спадщини кобзарів та для розвитку сучасного кобзарства з’явився проєкт «Кобзарство. Епічна традиція» та інтернет-портал «ДУМА». Ще одна мета цього проєкту — здобути для традиції кобзарства визнання ЮНЕСКО.
На YouTube-каналі проєкту є лекції, присвячені різним аспектам кобзарства: інструментам, звичаям, репертуару кобзарів. На сайті «ДУМА» публікують також аудіозаписи кобзарських дум та інформацію про кобзарів з різних регіонів України.
«Спочатку ми вагались щодо ідеї подання ”Практики з охорони кобзарсько-лірницької традиції” на визнання ЮНЕСКО, тому що кобзарі та лірники не шукають гучної слави та великої популярності. Кобзарські цехи досить закриті спільноти. З часом ми зрозуміли, що всесвітнє визнання нашої спадщини в першу чергу важливе для України. Через таке визнання світ більше дізнається про Україну, про наші традиції, самобутність, ідентичність…», — розповідає кобзар та археолог Микола Товкайло.
«Завдяки збереженню кобзарських традицій нам вдається зберігати своє коріння, витоки. Ми хочемо доносити до багатьох нашу історію та живі традиції. Кобзарські думи зворушували наших предків, пробуджували в них почуття людяності, гідності, підіймали боротьбу за свободу. У витоках кобзарства криється найбільша цінність, яка належить всьому світові» — каже Тарас Компаніченко, кобзар, бандурист і лірник.
