11 вересня не стало Флоріана Юр’єва – митця винятково обдарованого та багатогранного. До переліку того, чим він займався, окрім живопису та архітектури, належать також музика й теоретика кольоромузики, виготовлення музичних інструментів, ілюстрування книжок, поезія та педагогічна діяльність. І в кожній сфері він досягав неймовірно високих результатів.
Художника-шістдесятника, новатора Флоріана Юр’єва, як і багатьох творців того часу, звинувачували в абстракціонізмі та формалізмі, спалювали його роботи й заарештовували виставки. Проте сам митець називав себе не бранцем режиму, а «духоборцем».
Флоріан Юр’єв народився в 1929 році в Росії, але свої найкращі роботи він створив та реалізував у Києві, де прожив майже все життя. Своє дитинство майбутній митець провів у сибірських таборах, куди заслали його батька, який працював генетиком. У таборі Флоріан навчався, з дев’яти років почав працювати, там же і потрапив до в’язниці за статтею «контрреволюційна агітація»… Після Іркутського училища мистецтв Флоріан Юр’єв переїхав до України, де у 1956 році закінчив Київський художній інститут за спеціальністю архітектор.
Напевне, саме за архітектурною діяльністю Флоріан Юр’єв відомий в Україні найбільше. Бо навіть ті, хто ніколи не чув його імені, з високою вірогідністю бачили зведені за його проєктами будівлі. Приміром, Інститут науково-технічної інформації, заснований 1958 року, відомий, як «Тарілка» на Либідській, був спроєктований Юр’євим у співавторстві з Левом Новиковим. Мистецтвознавці відносять цю будівлю до напрямку неомодернізму. За задумом Юр’єва, там мав розміститись світломузичний театр, адже споруда має унікальну акустику, що дозволяє почути весь діапазон частот людського голосу й музичних інструментів. Утім, приміщення частіше задіювали для кінопоказів, а не так, як планував автор. З 1990-х років «тарілка» занепадає та були ризики, що її знищать під час будівництва торгівельного центру. Нині будівля є пам’яткою архітектури й нещодавно власник почав її реставрацію з максимальним збереженнями аутентичності.
Крім того, у 1960-х Флоріан Юр’єв спроєктував оформлення надземної частини метро «Хрещатик» і вивищеного там ресторану «Метро» (1958—1963). Приміщення він запропонував оформити різнокольоровою керамічною плиткою, яка сьогодні збереглася лише у вестибюлі, мозаїки на решті поверхів були відхилені приймальною комісією та знищені ще до початку експлуатації. Також Юр’єв працював над проєктом палацу культури для Дарницького шовкопрядильного комбінату, який так і не був реалізований.
Належить Флоріану Юр’єву й ідея геральдичного символу Києва, який він розробив у 1968 році у співавторстві з Борисом Довганем. До цього столиця не мала ніякої емблеми. Автори використали середньовічний символ міста — срібний лук, до якого додали квітучий каштан як символ нового життя та втілення сучасного Києва. Цей герб був впізнаваний у кожному куточку країни, а його стилізоване зображення суцвіття з листям каштану виявилося настільки вдалим, що навіть через майже 30 років заміни радянського герба Києва архангелом Михаїлом колишню емблему продовжують використовувати в якості одного з неофіційних символів міста.
На початку 1970-х цензура зробила неможливою подальшу роботу Флоріана Юр’єва архітектором, тому він став педагогом, 20 років викладав композицію та колір в Київському відділенні Українського поліграфічного інституту ім. Івана Федорова. Митець став засновником нового жанру мистецтва — музики кольору, що базується на винайденому ним ще у 1959 році кольоровому методі фонетизації тексту, та підготував до друку однойменну монографію, яка через звинувачення в «абстракціонізмі» вийшла у світ лише через десять років. Ймовірно, така зацікавленість кольорами у художника походила з дитинства. Адже, проживаючи в Тундрі, Флоріан нерідко заворожено споглядав полярне сяйво.
Відтак, Флоріан Юр’єв розробив кольороряд із 16 спектральних тонів — умовно, колірну гаму. У цій гамі може бути до 180 кольорів — стільки відтінків спектра розрізняє людський зір. Групи кольорів складають гармонійну єдність — їх художник назвав «акордними модусами колірної гармонії». Ними він передавав на картинах музику Баха, Стравинського й інших композиторів. Коли у 1961 році Флоріан Юр’єв експонував у київському Будинку архітектора незрозумілі партійно-ідеологічним функціонерам кольоромузичні акварелі, їх спочатку арештували, а потім знищили. Флоріан Юр’єв також записав своїм кольоровим методом багато поезій, наприклад Тараса Шевченка, Бориса Олійника, Осипа Мандельштама.
Музикою Флоріан Юр’єв почав займатися з дитинства. В Іркутському художньому училищі він одночасно навчався і на образотворчому, і музичному відділеннях. У 1948 році, зіткнувшись з низькою якістю звучання скрипок, що продавалися в магазинах, Юр’єв власноруч виготовив свою першу скрипку. Відомий український скрипковий майстер Іван Бітус згадував, що коли вони познайомилися з Флоріаном Юр’євим в 1957 році, митець показав йому дві свої скрипки. Одна була точною копією знаменитої скрипки Страдіварі «Бетс», а друга була вражаюче схожа на новаторську модель Льва Добрянського.
Його класичні скрипки відомі в Росії, Америці, Англії, Франції, Італії. Його новітнім інструментам аплодували в Парижі, Філадельфії, Лондоні. За життя власноруч Флоріан Юр’єв створив понад 35 зразкових смичкових інструментів: скрипки, альти, віолончелі та контрабаси, які значно модифікував, використавши для їх створення не рідкісні породи дерев, а доступну, спеціально оброблену деревину та штучні матеріали. Ще на початку 2000-х Флоріан Юр’єв очолив дослідницьку лабораторію, метою якої було розробити новий, сучасніший канон смичкового інструмента. Кожен з інноваційних струнних інструментів Флоріана Юр’єва існує в єдиному екземплярі. Замість звичайного декоративного завитку в ньому — скульптурний портрет особистості, чиїм іменем він названий. Зокрема, є скрипки Моцарта, Чайковського, Крушельницької, Страдіварі, альт Бетховена, контрабас Тарас.
Своєю творчістю Флоріан Юр’єв ламав традиційні кордони мистецтва, які виводив на інший рівень креативності, зводивши воєдино і музику, і колір, і звуки, і думки, і слова, і форми.
Фото: з відкритих джерел