6 листопада виповнилось 90 років фільму «Ентузіязм (Симфонія Донбасу)» Дзиґи Вертова. Стрічка, знята на Київській кіностудії ім. О. Довженка, стала першою повнометражною документальною звуковою картиною в Україні. Вперше фільмування та запис звуку здійснювалось синхронно. Під час знімання застосовували портативну установку для запису звуку, яку розробив інженер Олександр Шорін у Ленінграді.
«Симфонія Донбасу» давно увійшла до історії світового кіно як яскравий зразок авангарду. Кінорежисер та медіа-художник, член НСКУ та Української Кіноакадемії Олег Чорний, вважає, що у стрічці Дзиґа Вертов разом з оператором Борисом Цейтліним використали увесь арсенал кінематографічних засобів виразності, випробуваних режисером у попередніх картинах: динамічна зйомка, гострі ракурси, фільмування прихованою камерою, великі плани машин, монументальні загальні плани заводів, комбіновані зйомки, зокрема подвійна експозиція, зворотна та прискорена зйомка. У стрічці також використаний паралельний монтаж: на початку фільму колони «ентузіастів» із транспарантами подаються на екрані поряд із вірянами та п’яними чоловіками, знятими, очевидно, після святкування Великодня. Про створення нової, універсальної кіномови, не пов’язаної ні з літературою, ні з театром, основою якої має стати реальне життя, Дзиґа Вертов виголосив у своїй попередній німій картині «Людина з кіноапаратом». У новому фільмі режисер не озвучував німі сцени, а спробував створити унікальну поліфонічну, шумо-музичну партитуру. Кінематографіст-новатор поставився до нового проєкту не як до завдання створити пропагандистський фільм, який би закликав громадян свідомо й масово долучатися до відбудови зруйнованого Громадянською війною Донбасу. Попри усю технічну недосконалість, Вертов відчув потенціал творення нової форми із застосуванням звуку, яка має по-новому впливати на сприйняття глядачів.
Жанр стрічки можна визначити як «марш-симфонію», яка задає ритм руху, надихає йти вперед, але не на самоті, а дружніми лавами. «Шумо-музична партитура «Симфонії Донбасу» концептуально сплетена у єдину, багатошарову атмосферу. Численні індустріальні шуми та музика долітають із простору радіоефіру, до звуків уважно прислухається молода радіотелеграфістка. Так на екрані постає образ: дівчина (майбутнє) намагається вловити звуки країни, відчути її пульс. Окрім шумів та музики, до неї (і до глядачів) доносяться гасла невидимого диктора-оратора. Голос закликає долучитися до соціалістичного змагання, йти вперед за «справу соціалізму», славити комуністичну партію тощо. Зараз прихильники конспірологічних теорій побачили би в цьому прийомі навіювання та нейролінгвістичне програмування», – зауважує Олег Чорний.
Фільм здобув схвальні відгуки від західних діячів мистецтва. Зокрема, Чарлі Чаплін після перегляду стрічки захоплено сказав: «Я ніколи не міг уявити, що ці індустріальні звуки можна організувати так, аби вони здавалися прекрасними. Я вважаю «Ентузіазм» однією з найбільш хвилюючих симфоній, які коли-небудь чув. Містер Дзиґа Вертов – музикант. Професори мають вчитися у нього, а не сперечатися із ним». Проте це не надто вплинуло на долю Дзиґи Вертова та його картини, яку доволі швидко зняли з прокату. Частина кінокритиків схильна вважати, що картину заборонили, бо режисеру не вдалося створити «фільм для широких народних мас». Водночас, очевидно, спрацювали й попередні звинувачення у формалізмі. Хоча сам Дзиґа Вертов щиро вірив у більшовицькі ідеали та захоплено фільмував творення «нового світу».
Фото: Шахты и рудники Донбасса. Индустриальная фотография. Горнопромышленное краеведение
Джерело: за матеріалом Олега Чорного «Matrix-divergent»