Олександр Мурашко. Портрет матері (?). Етюд. Полотно, олія. 56 × 60,5 см. НХМУ

Нове у родоводі Олександра Мурашка

Матеріал із журналу "Антиквар" #107: «Майстри та колекції» 

Наприкінці минулого року у Центральному державному історичному архіві України, м. Київ нами було віднайдено метричну книгу Старокиївської Златоустівської церкви за 1875 рік, що містила запис про народження та хрещення майбутнього класика українського живопису Олександра Мурашка (1). Попри свою скупість та сухий виклад, ця інформація стала справжнім відкриттям у вивченні життєпису митця та дала поштовх подальшим дослідженням його родоводу.

У метриці було чимало цікавих подробиць (2), що, передусім, стосувалися матері художника, Марії Іванівни Крачковської, доньки сільського священика з с. Семки Мглинського повіту Чернігівської губернії. Як з’ясувалося, тоді у селі діяла лише одна церква — Різдва Пресвятої Богородиці, споруджена не пізніше 1728 року, де, очевидно, й мав би служити дід Олександра Іван.

Хоча історично Семки належать до давньої української землі Стародубщини, за сучасним адміністративним поділом вони входять до Мглинського району Брянської області Російської Федерації. Тож, аби знайти дані про дідуся художника, треба було розшукати у Державному архіві Брянської області будь-які церковні документи — метричні книги, клірові відомості чи послужні списки церковнослужителів. Скориставшись путівником по архівних фондах, ми знайшли справи, пов’язані з храмами Мглинського повіту (фонд № 296), однак жодних документів, що стосувалися церкви в Семках, там не було (3). Це могло означати, що потрібні нам джерела або втрачені, або зберігаються у Державному архіві Чернігівської області.

Опрацювавши путівник чернігівського архіву, ми з’ясували, що там справді є метричні книги та списки парафіян церкви Різдва Богородиці, але найпізніші з них датувалися кінцем XVIII століття. У якийсь момент здалося, що наші пошуки завершилися, навіть не розпочавшись. Однак завдяки допомозі працівників читальної зали архіву й особливо Ірини Рябчук, в іменній базі вдалося відшукати чимало людей з прізвищем, яке нас так цікавило. Хронологічний діапазон справ, у яких згадувалися Крачковські, охоплював проміжок між 1815 і 1909 роками. А ознайомлення з документами наводило на думку, що всі ці люди, найімовірніше, були представниками декількох гілок однієї родини.

Олександр Мурашко. 1894. Фото Генріха Лазовського. РДІА, ф. 789, оп. 12, спр. 32, арк. 2

Олександр Мурашко. 1894. Фото Генріха Лазовського.
РДІА, ф. 789, оп. 12, спр. 32, арк. 2

Найбільшу увагу серед знайдених документів привернуло клопотання диякона Івана Крачковського, датоване листопадом 1845 року. Суть клопотання полягала у тому, що Крачковський просив перевести його з церкви Св. Великомучениці Параскеви у селі Носелівка Борзнянського повіту Чернігівської губернії (4), де він служив із 1842 року, до церкви Св. Трійці села Попівка Конотопського повіту Чернігівської губернії (5). Своє бажання церковнослужитель обґрунтовував тим, що «вблизи от селения Поповки, в селении Красном я имею родителя своего, требующего по слабости своего здоровья частых пособий ему со стороны моей» (6).

Загалом, джерело виявилося надзвичайно інформативним: у ньому, зокрема, зазначалося, що дияконові на 1845 рік виповнилося 25 років (отже, народився він 1820 року), що його батько був священиком, а сам він закінчив Чернігівську семінарію; таїнство висвячення його у диякони (7) відбулося 1842 року в селі Чубковичі Стародубського повіту (8). І хоча всі ці подробиці не доводили прямо кревності Івана та Марії Крачковських, але й не заперечували її. Якщо ж Марія народилася після 1845 року, то її батько міг до того часу висвятитися з диякона на священика, не говорячи вже про переїзд з Борзнянщини на Стародубщину, тим більше що хіротонія відбулася саме там. Отже, не виключено, що з цим регіоном він був пов’язаний тісніше, ніж можна було уявити. Щоправда, попри подане дияконом прохання, він не був переведений до Попівки (9). Про це ми дізналися з документів Троїцької церкви, що зберігаються у Державному архіві Сумської області, оскільки зараз Попівка входить до її складу.

У пізніших документах носелівської церкви ми сподівалися знайти відповіді на те, як довго служив там Крачковський, чи з’явилася у нього донька на ім’я Марія та чи перевели його до Семків. Але з’ясувалося, що в архіві бракує цілого пласта метричних книг церкви Параскеви (не кажучи вже про клірові відомості, сповідальні книги, послужні списки церковнослужителів і будь-які інші джерела) починаючи від 1842‑го і до 1875 року (10). Єдиним документом, що зберігся за потрібний нам період, були списки парафіян за вересень 1846 року. Вони підтвердили, що місце служби Івана Крачковського не змінилося і що склад його родини залишився той самий. У них же було згадано, що батька Івана Крачковського звали Петром (11).

На жаль, фрагментарна збереженість документів унеможливила подальші архівні пошуки у цьому напрямі. Не знайшлося дублікатів потрібних нам джерел і у фонді Київської духовної консисторії у ЦДІАК. Втім, невдовзі у часопису «Черниговские епархиальные известия» за 1861 рік вдалося знай­ти оповіщення про смерть священика села Семки Івана Крачковського (12). Виходить, що на момент народження Олександра діда вже 14 років як не було серед живих, а якщо припустити, що носелів­ський та семківський священи­ки — це одна особа, тоді Іван Крач­ковський помер у віці 41 року.

Церква Різдва Пресвятої Богородиці у с. Семки Мглинського повіту Чернігівської губернії. Зображення з сайту http://sobory.ru

Церква Різдва Пресвятої Богородиці у с. Семки Мглинського повіту Чернігівської губернії. Зображення з сайту http://sobory.ru

Перш ніж перейти до інших представників родини Крачковських, потрібно зробити невеликий екскурс у раннє дитинство Олександра Мурашка. У записі про хрещення Олександра зазначено, що він був незаконнонародженою дитиною, а потому там не містилося жодних відомостей про його батька. За словами Маргарити Мурашко: «Мать его, Крачковская, не будучи замужем, не решилась оставить ребенка при себе и отдала его почти тотчас же в деревню, причем вскоре след ребенка она утеряла, и лишь брат ее, Крачковский, разыскал с трудом ребенка и взял его к себе на воспитание. Жил он в Борзнах, где и протекли ранние годы А[лександра] А[лександровича]. <…> К тому времени относится начало привязанности к бабушке (мать матери), которая часто жила у сына. Бабушка, женщина простая, энергичная, добрая, умная и очень религиозная, очень любила его, имела значительное влияние на развитие его души и сыграла для него роль матери.

Около 8 лет он попал к А[лександру] Ив[ановичу] Мурашко, который женился на его матери и впоследствии усыновил А[лександра] А[лек­сандровича]» (13).
Такі обставини зумовили непрості стосунки між Марією Іванівною та її сином, що знов‑таки підтверджують слова Маргарити Августівни: «С матерью у А[лек­санд­ра] А[лександровича] устано­ви­лись довольно холодные от­но­ше­ния, и постоянную материнскую ласку дала ему лишь бабушка» (14). Після передчасної смерті М. І. Крачковської, що сталася не раніше 1889 року (збереглося її фото з О. І. Мурашком, датоване цим роком), Олександр жив з вітчимом, але у той час ще носив прізвище Крачковський. Лише 13 серп­ня 1892 року він був офіційно всиновлений і, як зазначено у розпорядженні Чернігівської Казенної Палати за № 18 566, став членом родини «Черниговского мещанина Александра Ивановича Мурашко на правах родного сына» (15).

Саме цим періодом датується малюнок із зображенням обличчя чоловіка — справжній історичний артефакт, що зберігається у відділі графіки Національного художнього музею України. В акті надходження вказано, що 1958 року його передали до музейної колекції родичі Миколи Івановича Мурашка разом з іншими творами учнів його Рисувальної школи. Портрет привернув нашу увагу ледь помітним написом: «1892. А. Крачковский» (щоправда, є враження, ніби останню цифру дати виправлено з одиниці на двійку). Враховуючи те, що з серпня 1892 року О. Крачковський став О. Мурашком, можна стверджувати, що малюнок був зроблений до цієї дати. Виникало також припущення, що на ньому стоїть не авторський підпис, а прізвище портретованого, скажімо, родича з Борзни, з яким Олександр міг бачитися й після переїзду до Києва. Втім, характерне підкреслення після останньої літери, яке буде назавжди збережено і у новому підписі художника, свідчило не на користь цієї версії.

Олександр Іванович Мурашко та Марія Іванівна Крачковська. 1889, Центральна фотографія в Києві. ДАФ НХМУ, ф. 12, од. зб. 124

Олександр Іванович Мурашко та Марія Іванівна Крачковська. 1889, Центральна фотографія в Києві. ДАФ НХМУ, ф. 12, од. зб. 124

Попри важливу роль дядька та бабусі у житті маленького Олександра, джерела, у яких називалися бодай їхні імена, не збереглися, а відтак знайти їх було б ще важче, аніж дідуся. На щастя, в уже згадуваному клопотанні Івана Крачковського вказувалося, що він «имеет жену Екатерину Никифоров[н]у 20 лет, и сына Николая 1 года» (16). Таким чином, Катерина Никифорівна та Микола Іванович могли бути тими, хто виховував Олександра доти, як він потрапив у родину Олександра Івановича Мурашка. Звісно, старший брат Марії Іванівни міг вчинити так не тільки через свої людські якості та моральні принципи, а й усвідомлюючи відповідальність за родину, яку він ніс після смерті батька.

Усі спроби знайти в архіві дані про священицького сина Миколу Івановича Крачковського, котрий народився 1844 року, імовірно у Носелівці, а згодом був пов’язаний з Борзною, не увінчалися успіхом. Та у процесі пошуку ми натрапили на іншу постать — Михайла Івановича Крачковського, який народився в селі Красному 4 вересня 1847 року в сім’ї священика. У 1865 році, після закінчення Чернігівського духовного училища, він був призначений паламарем (пізніше псаломщиком) до Благовіщенської церкви Борзни, де служив до 1886 року. Потім Михайла Івановича перевели до Троїцької церкви Борзни, при якій він був до 1908 року і куди повернувся на службу заштатним псаломщиком 1909‑го після нетривалого від’їзду до Сосницького повіту (17).

Тож, у Марії Крачковської, якщо вона тільки не народилася наприкінці 1846 року, могло бути щонайменше двоє старших братів. Незважаючи на те, що у 1870–1880‑х роках Михайло Крачковський мешкав у Борзні, ми не до кінця впевнені, що саме він виховував Олександра, і ось чому. У своєму есе про О. Мурашка художник Микола Бурачек писав: «Мати Крачківських, коли залишилася вдовою з шістьма дітьми на руках, до того майже без усяких засобів до життя, все ж дякуючи своїй енергії, розуму, поставила на ноги всю сім’ю» (18). На жаль, ми не знаємо, яким джерелом послуговувався Микола Григорович, але, можливо, сам Олександр розповів йому про це. Також Бурачек зазначав, що дядько художника мав поблизу Борзни «невеличкий кінський завод» (19), однак упевнитися в цьому ми поки не змогли. Цікаво інше: невже Олександр не підтримував зав’язків з дядьком, а якщо підтримував, чому Маргарита Мурашко не називає його імені у написаній нею біографії чоловіка, адже у 1909 році вони були не лише знайомі, а й одружені? Відповіді ми не маємо.

Олександр Крачковський (Мурашко). Портрет літнього чоловіка. 1891–1892. Папір на картоні, вугільний олівець. 46,5 × 29,2 см. НХМУ

Олександр Крачковський (Мурашко). Портрет літнього чоловіка.
1891–1892. Папір на картоні, вугільний олівець. 46,5 × 29,2 см. НХМУ

У ході нашого дослідження ми двічі стикалися з відсилкою до села Красне Конотопського повіту Чернігівської губернії (20). Перший раз, коли Іван Крачковський згадував «родителя своего», що там мешкав, другий — коли йшлося про місце народження Михайла Івановича. І навряд чи це було випадковістю. Тому ми вирішили переглянути додаткові документи, з яких і стало відомо, що з 1809 року при місцевій церкві Різдва Богородиці служив священик Петро Крачковський. Тобто йдеться про ще одне покоління священослужителів у родині Крачковських. Як зазначалося у документі, отець Петро закінчив богословський клас Чернігівської семінарії (21) та служив у згаданій церкві щонайменше до 1847 року (22), однак знайти записи пізніші за 1847 рік нам так і не вдалося.

Найімовірніше, Іван був не єдиним сином Петра Крачковського, оскільки простежується ще одна гілка цієї родини — «конотопська». Її представниками були священик Григорій Петрович Крачковський та два його сина: Олександр (1843 року народження), писар Конотопського земського суду (23), та Павло (1848 року народження), машиніст і «потомственный почетный гражданин Конотопа» (24). Дати народження обох братів свідчать про те, що вони були приблизно одного віку з синами Івана Петровича — Миколою та Михайлом (і вочевидь трохи старші від Марії). Але «Григоровичі» нас цікавлять менше…

Борзна. 1911. Відтворено за: Чернігівщина. Енциклопедичний довідник / За ред. А. В. Кудрицького. — К.: «Українська Радянська Енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1990. — С. 84

Борзна. 1911. Відтворено за: Чернігівщина. Енциклопедичний довідник /
За ред. А. В. Кудрицького. — К.: «Українська Радянська Енциклопедія»
ім. М. П. Бажана, 1990. — С. 84

Куди важливішою виявилася інформація про Василя Крачковського, диякона Різдво­бого­ро­диць­кої церкви села Красного, котрий 1815 року був призначений священиком у Преображенську церкву села Митченок (25), розташованого від Красного приблизно у п’яти кілометрах. Ми припускаємо, що Василь, якому на той момент було 26 років, доводився братом Петрові Крачковському (скоріше за все, молодшим, бо у 1810 році він щойно став дияконом, а Петро вже у 1809‑му був священиком), а це означає, що обидва разом служили в одній церкві протягом п’яти років. У справі Василя є ще одна цікава для нас подробиця: «Родился он от священника села Красного Андрея и матери Ирины в живых находящихся (на 1815‑й рік. — Д. Д.)» (26). Тож, можливо, йдеться і про батьків Петра, які, знов‑таки здогадно, доводилися прапрадідом і прапрабабкою Олександ­рові Мурашку. Та хоч би як там було, а Андрій Крачковський представляє ще одне коліно священиків XVIII століття, і, таким чином, Крачковських можна з усією певністю назвати священицькою династією, а Красне — коли не місцем її походження, то принаймні безпосередньо з нею пов’язаним. Додамо також, що у Андрія та Ірини Крачковських, очевидно, був ще один син на ім’я Іван, який народився у тому ж Красному, навчався у Чернігівській семінарії, але після вступу у 1815 році на військову службу був виключений з духовного звання (27).

Чернігівська духовна семінарія. Листівка поч. XX ст. Колекція автора

Чернігівська духовна семінарія. Листівка поч. XX ст. Колекція автора

Напевно, Мурашко не підтримував тісних контактів з родиною матері у дорослому віці, але у його архіві зберігається лист від старшої двоюрідної сестри — Новоселецької Л. Н., яка у дівоцтві носила прізвище Крачковська (28) і, судячи з листа, у 1918 році мешкала у Житомирі. На жаль, її ініціали розкрити не вдалося, але якщо російський ініціал «Н» розшифрувати як «Миколаївна», то теоретично вона могла бути донькою Миколи Івановича Крачковського. Що непрямо, але може вказувати на приналежність матері Мурашка до цієї гілки.

Розшукати відомості про рідню матері було важливо з декількох причин. По-перше, Крачковські доводяться єдиними генетичними родичами Олександрові Мурашку, адже про його батька ми нічого не знаємо, а родина Мурашків, як і нащадки прийомної доньки художника Катерини, не є йому кревними. По-друге, саме бабуся та дядько по материнській лінії виховували хлопця у ранньому дитинстві, отже вплинули на формування особистості майбутнього художника, його світогляду і світосприйняття. До речі, родинна традиція стала визначальною у виборі початкової освіти, яку Олександр здобув у Чернігівському духовному училищі (29).

Ми не залишаємо сподівань знайти ще якісь документи, здатні доповнити родовід митця. Але з одного боку, історичні джерела XIX століття вкрай рідко фіксували інформацію про якусь пересічну людину, а з другого — і самі ці джерела частково втрачені. Взагалі, парадокс історії України XX століття полягає у тому, що відсутні не тільки дані про церкви, але й вони самі, адже з усіх згаданих храмів до наших днів не зберігся жоден. Попри всі труднощі, нам усе ж вдалося додати ряд штрихів до родоводу Крачковських. Звісно, вибудуване нами родове дерево — це лише гіпотеза, яка ще потребує перевірок та уточнень, проте наразі ми не змогли знайти їй серйозних заперечень. Отже, нам вдалося простежити кілька гілок однієї великої родини, реконструювати деякі деталі її історії в цілому та біографій окремих представників.

Авторка: Дар’я Добріян,
дослідниця життя і творчості О. Мурашка, історикиня

Олександр Мурашко. Портрет матері (?). Етюд. Полотно, олія. 56 × 60,5 см. НХМУ

Олександр Мурашко. Портрет матері (?). Етюд. Полотно, олія. 56 × 60,5 см. НХМУ

Примітки

1 Центральний державний історич­ний архів України, м. Київ (ЦДІАК України), ф. 127 (Київська духовна консисторія), оп. 1012, спр. 4429, арк. 89 зв. — 90.
2 Добріян Д. Відповідь, що ставить запитання. Знайдений запис про хре­щення О. Мурашка // Антиквар. — 2017. — № 11–12 (105). — С. 94–95.
3 Государственный архив Брянской области. Путеводитель. — Брянск: «Курсив», 2012. — С. 125–126. URL: http://archive-bryansk.ru/docs/01.pdf
4 Нині Борзнянський район Чернігівської області.
5 Нині Конотопський район Сумської області.
6 Державний архів Чернігівської області (ДАЧО), ф. 679 (Чернігівська духовна консисторія), оп. 2, спр. 4668, арк. 1 зв. — 2.
7 Там само, арк. 3 зв.
8 Нині Стародубський район Брянської області Російської Федерації.
9 Державний архів Сумської області (ДАСО), ф. 843 (Троїцька церква с. Попівка Конотопського повіту Чернігівської губернії), оп. 1, спр. 9–10.
10 Загальні відомості про фонди [Державного архіву Чернігівської області], у складі яких містяться метричні книги. — С. 1727–1728. URL: http://cn.archives.gov.ua/Opis/M-book.pdf
11 ДАЧО, ф. 679, оп. 1, спр. 450, арк. 1109.
12 Черниговские епархиальные известия. — 1861. — № 4. — 22 июля. — С. 41.
13 «Эти десять лет большого, глубокого счастья…»: Спогади Маргарити Мурашко / авт. ст. та ком. Д. Добріян;
укл. В. Ткачук. — К.: ArtHuss, 2016. — С. 41.
14 Там само, с. 42.
15 Російський державний історичний архів (Санкт-Петербург) (РДІА), ф. 789 (Академія мистецтв), оп. 12,
спр. 32, арк. 5 зв. — 6.
16 ДАЧО, ф. 679, оп. 2, спр. 4668, арк. 3 зв.
17 Там само, оп. 3, спр. 957, арк. 26 зв. — 28.
18 Бурачек М. Олександр Мурашко (Есе) / Микола Бурачек // Абліцов В. Ностальгія. — Львів: Світ, 2003. — C. 107.
19 Там само.
20 Нині Бахмацький район Чернігівської області.
21 ДАЧО, ф. 679, оп. 2, спр. 4186, арк. 2.
22 Там само, спр. 4710, арк. 10–10 зв.
23 Там само, ф 127 (Чернігівське губернське правління), оп. 5а, спр. 388, 12 арк; оп. 6а, спр. 260, 10 арк.
24 Там само, оп. 32а, спр. 68, 21 арк.
25 Нині Бахмацький район Чернігівської області.
26 ДАЧО, ф. 679, оп. 2, спр. 2498, арк. 5.
27 Там само, спр. 2624, 17 арк.
28 Документально-архівний фонд Національного художнього музею України (ДАФ НХМУ), ф. 12 (Фонд Олександра Мурашка), од. зб. 37, 2 арк; ф. 3 (Фонд Євгена Кузьміна),
од. зб. 24, арк. 57.
29 РДІА, ф. 789, оп. 12, спр. 32, арк. 35, 53.