«Не декадент»: Виставкова діяльність Євгена Вучичевича в контексті мистецького життя Києва початку XX століття

Ігор Понамарчук-молодший,
аспірант кафедри історії мистецтв історичного факультету
Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Матеріал з журналу "Антиквар" # 113

Ім’я художника Євгена Вучичевича сьогодні майже забуте, хоч на початку XX століття його знали не лише в Російській імперії, а й далеко за її межами. Він був надзвичайно плідним митцем, за своє життя написав сотні картин і провів десятки виставок у Харкові, Сімферополі, Томську, Іркутську, Ялті, Одесі, Москві, Ярославлі та навіть Лондоні ¹. Пов’язаний Вучичевич і з Києвом, де у нього відбулися щонайменше три персональні виставки.

Євген Дмитрович Вучичевич (1874? — після 1950) народився в сім’ї чорногорських дворян, чиї предки стали підданими Росії на початку XIX століття ². Його дід був поміщиком і володів Пархомівкою ³ — селом, що зараз славиться своїм чудовим художнім музеєм. У 1860‑х роках батько майбутнього живописця, відомий на той час драматург, котрий писав під псевдонімом Дмитро Лесевицький ⁴, отримав спадковий дворянський титул, проте, збанкрутувавши, був змушений продати маєток цукрозаводчикам Харитоненкам та оселитися з родиною в Люботині недалеко від Харкова. Що ж до Євгена Дмитровича, то про його ранні роки не відомо нічого, не вдалося навіть з’ясувати, чи мав він мистецьку освіту, чи ні. Принаймні, в училищі при Імператорській Академії мистецтв студента з таким прізвищем не було ⁵.

5 лютого 1902 року на сторінках газети «Киевлянин» з’явилося оголошення про відкриття виставки картин Євгена Вучичевича 6. Щоправда, сам митець тільки наступного дня офіційно звернувся до київського губернатора з проханням дозволити йому влаштувати в місті показ своїх картин та етюдів. Чиновник з особливих доручень оглянув експозицію і, не виявивши у творах тенденційності, надав ⁶ лютого бажаний дозвіл ⁷.

Цікаво, що ця виставка була щонайменше другою у творчій біографії молодого митця. Про це свідчить каталог 1900 року з переліком 130 робіт, експонованих у Харкові ⁸. Серед них були копії картин І. Айвазовського, І. Шишкіна, Р. Судковського, проф. Ковальського, а також чимало картин із «запозиченими мотивами». Якщо знати, де знаходилося родинне гніздо Вучичевичів, вибір Харкова для мистецького дебюту здається цілком закономірним. Це місто й пізніше вабило художника, про що він, зокрема, писав восени 1911 року видатному українському вченому Миколі Сумцову ⁹.

Київська виставка відкрилася в будинку на вул.Фундуклеївській (нині Богдана Хмельницького), 26 ¹⁰, що належав Якову Миколайовичу Бернеру (1837–1914), купцеві 1‑ї гільдії, гласному Міської думи, власникові кількох цегельних заводів, особняків і доходних будинків, меценату ¹¹. Ця п’ятиповерхова будівля збереглася до наших днів. У довідниках вона часто згадується як готель «Ермітаж», де 1907 року зупинялися поети Андрій Бєлий та Олександр Блок.

У київських оголошеннях 1902 року вказано, що Вучичевич — санкт-петербурзький художник, хоча станом на березень 1903‑го місцем його постійного проживання був Харків, а тимчасового — Москва¹².
Друга виставка Вучичевича в Києві почала діяти 9 березня 1911 року ¹³. На відміну від попередньої, факт її проведення не став новиною для дослідників творчості митця; утім, вони не були остаточно впевнені, що йдеться про Євгена Вучичевича, а не про його старшого брата Володимира Вучичевича-Сибірського (1869–1919), також відомого на той час живописця ¹⁴.

Попри те, що імпреза тривала тільки 10 днів, до неї надрукували каталог, який, на жаль, знайти поки що не вдалося. Картини демонструвалися в «Малому театрі» (1906–1911) антрепренера Олександра Михайловича Крамського (1865–1922), перетвореному 1910 року на театр-кафе «Сатирикон». Цей київський театр не мав постійної трупи, а лише надавав свою сцену для виступів драматичних, музичних, циркових колективів, виконавців-солістів і, як бачимо, художникам для виставок. Розміщувався він на Хрещатику, на другому поверсі будинку № 15 (за старою нумерацією), який до наших днівне зберігся.

У відгуку на виставку місцевий критик писав: «Для многих картин ему (глядачеві. — І. П.) придется отходить как можно дальше, чтобы, отвлекаясь от деталей, схватить общее впечатление. Но все же здесь есть перед чем остановиться, не приходится в смятении бегать по комнатам, чтобы хоть с фонарем отыскать где-либо похожее на картину» ¹⁵.

Активна виставкова діяльність Вучичевича припала на розквіт декадансу, котрий вочевидь категорично не сприймався живописцем. На цю думку наводять не тільки його відомі твори, а й оголошення у київській газеті: «Выставка картин и этюдов художника не декадента Е. Д. Вучичевича» ¹⁶. Звісно, так могла охарактеризувати його стиль сама газета, тим паче, що в рецензії на виставку є такі слова: «Зритель, утомленный безотрадным шабашем, который всю зиму отплясывали декаденты, чуть ли не во всех зрительных залах Кие­ва, вздохнет с облегчением, попав в мирную обитель г. Вучичевича» ¹⁷. І все‑таки здається, що художник свідомо протиставляв себе новій течії в мистецтві, бо аналогічне формулювання про «не декадента» фігурувало й у «Петербургской газете» ¹⁸.

Євгена Вучичевича знали не лише як пейзажиста, але й як професійного актора, що виступав під псевдонімом Южанов. І тільки‑но завершилась його київська виставка, як на сторінках петербурзького журналу «Театр и искусство» з’явилося оголошення: «Евгений Дмитриевич Южанов. Ге­рой. Предлагает услуги поспектакльно; ре­пертуар классический, Островского и др.» ¹⁹.

Остання виставка Вучичевича в Києві відкрилася 23 березня 1915 року ²⁰ в будинку на Хрещатику, 25 (за старою нумерацією). Як і в 1911 році, до вернісажу підготували скромне видання російською та польською мовами вартістю 10 копійок ²¹. Завдяки цьому каталогові, що нині є справжньою біб­ліо­гра­фічною рідкістю, ми знає­мо, як виглядав Євген Дмитрович (титульну сторінку прикрашає порт­ретна фотографія митця, одна з небагатьох відомих), і те, що в експозицію ввійшла величезна кількість творів — 130 картин та етюдів. Найімовірніше, переважна більшість їх була невеликого розміру — як і на ялтинській виставці 1910 року, де близько 80 творів умістилося у двох кімнатах ²². Нашу особливу увагу привернула картина під № 20 — «Вулиця в селі після дощу» ²³, і ми припускаємо, що саме цей твір нині зберігається в київському музеї «Духовні скарби України».

Судячи з повідомлень у пресі, твори Вучичевича охоче купували колекціонери. Так, на одній з виставок його марину придбав варшавський генерал-губернатор Георгій Скалон ²⁴.

«Е. Д. Вучичевич художник безусловно талантливый, придерживающийся старой школы, т. е. признающий хороший рисунок и нормальную гармонию красок, понятную здоровым людям и удовлетворяющую их эстетическому чувству», — ділився своїми враженнями від виставки місцевий критик²⁵.
Говорити про подальшу участь Є. Д. Вучичевича в мистецькому житті Києва після закриття виставки 23 квітня 1915 року ²⁶ неможливо через брак інформації. Відомо тільки, що він продовжував працювати. Про це, зокрема, свідчить підпис на картині — «25 серпня 1917», проданій у 2007‑му на торгах аукціонного дому «Корнерс» ²⁷.

Щодо особистого життя митця, то й тут свідчень обмаль. Ніна Вучичевич (дружина його онука) згадувала, що у 1920‑ті роки, коли Євгену Дмитровичу було 50, він одружився вдруге. Перед Другою світовою війною мешкав із сім’єю в Гуляйполі. Коли прий­шли німці, дружина художника працювала в них перекладачкою. За це по війні всю родину було вислано до Казахстану, у Джамбульські степи. У другому шлюбі у митця народилися син і дочка. Остання жила в Одесі, він її дуже любив, завжди мав при собі її фотографію. Невдовзі у Вучичевича відмовили ноги, і в 1950 або 1951 році він помер. Художника поховано в Узбекистані в місті Алімкент ²⁸.

Дати докладну характеристику творчості Є. Вучичевича також неможливо, адже для цього потрібні не поодинокі роботи, а великий їх масив. Однак ні в Національному художньому музеї України, ні в Харківському художньому музеї його творів немає ²⁹. Водночас можна впевнено говорити, що мистецька діяльність Євгена Вучичевича є невід’ємною складовою виставкового життя Києва та інших ук­раїн­ських міст — Харкова, Одеси, Ялти.

До речі, для Києва початку ХХ століття персональні виставки були явищем доволі рідкісним, оскільки їх організація вимагала значних фінансових витрат, енергії, а найголовніше — достатньої кількості творів. Тому популярнішими були збірні експозиції. Приміром, у видатного українського живописця Олександра Мурашка на теренах Російської імперії не було жодного персонального заходу, а у Є. Вучичевича лише у Києві — щонайменше три. Він був дуже плідним митцем, зазвичай експонував від 80 до 130 творів, і тим більш дивно, що його ім’я майже забуте, а долі картин невідомі.
Як додаток до статті наведімо два відшуканих нами листи ³⁰ Євгена Вучичевича, аби «почути голос» самого художника.

Горячо уважаемый
Николай Федорович ³¹!
Всепокорнейше прошу Вас, Николай Федорович, потрудитесь сообщить мне: могу ли я привезти в Харьков те семь картин, о которых мы говорили летом ³². Сейчас я в Ялте и пробуду до воскрес[енья] 26‑го сентября ³³. Буду очень рад получить от Вас благоприятный ответ и тотчас же поеду в Харьков с картинами. Для того, чтобы я мог получить Ваш ответ к воскресенью благоволите сообщить мне телеграммой, за которую я возвращу деньги (простите за эту меркантильность, но это так надо). Мой адрес: Ялта — Вучичевичу.

Крепко жму Вашу руку
Ваш Ев. Вучичевич
17 сент[ября] 1910 г.

* * *

[чорнилом] в нояб[ре] 1911 г.
[олівцем] ответ послан 16 ноя[бря]

Глубокоуважаемый
Николай Федорович!
В канун этого месяца я хочу открыть свою выставку в Харькове на весь декабрь и желал бы устроить её в городс[ком] Музее — председателем которого состоит г. Ректор ³⁴, т. е. лицо, к которому Вы, Николай Федорович, стоите очень близко, — поэтому обращаюсь к Вам с почтительнейшей просьбой узнать и сообщить мне: могу ли я рассчитывать на это помещение, плату вероятно берут процентную, а я заранее соглашаюсь на условия, которые мне будут предложены. Очень и очень обяжете, если сообщите возможно скорее, т. к. хлопоты по перевозке картин отнимут у меня дней 12 — и прошу весьма меня простить за это беспокойство.
Лето провел на этюдах в Крыму ³⁵ — написал большую серию этюдов.
Весною устраивал свою выставку в Москве и, Слава Богу, с успехом — теперь же с этой же целью стремлюсь в Питер, но на это надо много денег, и решил поэтому заехать в Родной мне Харьков попытать в нем счастья.
Искренно уважающий
Вас Ев. Вучичевич

Р. S. Мой адрес: г. Севастополь. Почтов. Конт. До востребования
Евгению Дмитриевичу Вучичевичу

Примітки

1 Иваньшин Н. Письмо из Ярославля. Аполлон. 1913.
№ 9 (ноябрь). С. 89–90.
2 Дворяне Харьковской губернии. Генеалогический форум ВГД. URL: http://forum.vgd.ru/post/532/19517/
p2177798.htm
3 Пархомівка, Краснокутський район, Харківська область // Історія міст і сіл Української РСР. Харківська область. К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967. С. 655.
4 Гаврилюк М. Н. Крымские страницы жизни художника Евгения Дмитриевича Вучичевича // Симферополь на перекрестках истории: материалы научно-практ. конф. / Музей истории г. Симферополя; ред. Э. Б. Пет­рова и др. Симферополь, 2016. С. 14; Вучичевич Д. Л. Простая совесть: Драма в 5 д. / Соч. Дм. Л. Лесевицкого [псевд.]. Москва: лит. Моск. театр. б-ки С. Ф. Рассохина, ценз. [1900]. 107 с.
5 Кондаков С. Н. Список русских художников к Юбилейному справочнику Императорской Академии художеств / Подгот. и перераб. текста В. Я. Лаптева, А. Д. Мордванюк. Москва: Изд-во ЗАО «Антик-Бизнес-Центр», 2002. 608 с.
6 [Оголошення про виставку Є. Д. Вучичевича]. Киев­лянин. 1902. № 36. 5 февраля. С. 1.
7 Центральний державний історичний архів України, м. Київ (ЦДІАК України), ф. 442 (Канцелярія Київського, Подільського та Волинського генерал-губернатора), оп. 632, спр. 80, арк. 4–5.
8 Каталог картин и этюдов художника Е. Д. Вучичевича. Харьков: Типо-Литография М. Я. Дрейшпуля, 1900. [4] с.
9 ЦДІАК України, ф. 2052 (М. Ф. Сумцов), оп. 1,
спр. 277, арк. 2.
10 ЦДІАК України, ф. 442, оп. 632, спр. 80, арк. 4; [Оголошення про виставку Є. Д. Вучичевича]. Киевлянин. 1902. № 39. 8 февраля. С. 1; № 45. 14 февраля. С. 1; № 47. 16 февраля. С. 1; № 50. 19 февраля. С. 1
11 Третьяков А. Старий Хрещатик і його домовласники. К.: Сучасний письменник, 2019. С. 137–138.
12 Гаврилюк М. Н. Крымские страницы жизни худож­ника Евгения Дмитриевича Вучичевича. С. 17.
13 [Оголошення про виставку Є. Д. Вучичевича]. Киев­лянин. 1911. № 68. 9 марта. С. 1; № 69. 10 марта. С. 1; № 72. 13 марта. С. 1; № 78. 19 марта. С. 1.
14 Гаврилюк М. Н. Крымские страницы жизни худож­ника Евгения Дмитриевича Вучичевича. С. 16.
15 П. П. Выставка картин Э. Д. Вучичевича. Киевлянин. 1911. № 69. 10 марта. С. 3.
16 [Оголошення про закриття виставки Є. Д. Вучиче­вича]. Киевлянин. 1911. № 78. 19 марта. С. 1.
17 П. П. Выставка картин Э. Д. Вучичевича. Киевлянин. 1911. № 69. 10 марта. С. 3.
18 Гаврилюк М. Н. Крымские страницы жизни худож­ника Евгения Дмитриевича Вучичевича. С. 16.
19 [Оголошення про акторські послуги Євгена Дмитровича Южанова]. Театр и искусство. 1911. № 15. 10 апреля. С. 1; № 24. 12 июня. С. 1.
20 Державний архів Київської області (ДАКО), ф. 2 (Канцелярія Київського цивільного губернатора), оп. 231,
спр. 17, арк. 4–10 зв.
21 [Оголошення про виставку Є. Д. Вучичевича]. Киев­лянин. 1915. № 81. 22 марта. С. 1; № 92. 5 апреля. С. 1;
№ 106. 19 апреля. С. 1; № 110. 23 апреля. С. 1.
22 Гаврилюк М. Н. Крымские страницы жизни худож­ника Евгения Дмитриевича Вучичевича. С. 16.
23 Каталог картин и этюдов художника Е. Д. Вучи­чевича. Katalog obrazów i szkicow artysty malarza E. D. Wuczy­czewicza. Киев: Тип. Прогресс, [1915]. С. [3].
24 ДАКО, ф. 2, оп. 231, спр. 17, арк. 6.
25 Давыдов М. Выставка картин художника Е. Д. Вучичевича. Киевлянин. 1915. № 90. 3 апреля. С. 3.
26 [Б. п.]. Закрытие выставки [Вучичевича]. Киевлянин. 1915. № 110. 23 апреля. С. 4.
27 Лот № 35: Вучичевич Е. Д. «Сельский пейзаж», 1917 г. URL: http://korners.kiev.ua/lot/12 532/
28 Див.: Артюхова Н. Хроника рода Вучичевичей. URL: https://www.proza.ru/2019/02/08/1349
29 Твердження базується на електронних листах, на­дісланих музеями авторові цих рядків.
30 ЦДІАК України, ф. 2052, оп. 1, спр. 276, 1 арк.;
спр. 277, 2 арк.
31 Сумцов Микола Федорович (1854–1922) — український фольклорист, етнограф і літературознавець, громадський діяч. Доктор філологічних наук (1885), професор (1889), член-кореспондент Санкт-Петербурзької АН (1905), дійсний член НТШ (1908); з 1919 р. — дійсний член УАН (від 1921 р. — ВУАН), член Чеської академії наук і мистецтв і кількох слов’янських наукових товариств. Видатний діяч у галузі вітчизняного музеєзнавства.
32 Можливо, ідеться про картини, експоновані у бе­резні-квітні 1910 р. на харківській виставці, на яку М. Сумцов схвально відгукнувся в місцевій газеті (Южный край. 1910. 11 ап­реля).
33 Євген Вучичевич перебував у Ялті, де в той час проходила виставка його робіт. Вона мала завершитися 26 вересня 1910 року, про що сповіщали місцеві газети «Ялтинский вестник» і «Русская Ривьера».
34 Ідеться про тогочасного ректора Імператорського Харківського університету (нині Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна) Дмитра Івановича Багалія (1857–1932). Учений багато років очолював у Харківській міській думі комісію, що завідувала роботою Міського музею, до створення якого він доклав чимало зусиль.
35 Про перебування Є. Вучичевича влітку 1911 року в Криму свідчить також оголошення в петербурзькому журналі «Театр и искусство» від 12 червня, у якому «трагік Южанов» пропонує гастрольні послуги з класичним репертуаром. Там таки вказано тимчасову адресу митця: «г. Севастополь, Георгиевский монастырь». Краєвиди довкола цього монастиря в Балаклаві можна бачити на кількох картинах Вучичевича.