Матеріал із журналу “Антиквар” №108: “Україна — Литва. Код Незалежності”
Постійні читачі «Антиквара» добре знають Ігоря Глобу як букініста й співзасновника спеціалізованого аукціону «Українська книга». Але цього разу приводом для нашої зустрічі стали не топ-лоти майбутніх торгів, а художня галерея «Portal 11», яка відкрилася 1 серпня на вулиці Трьохсвятительській.
— Ігорю, звістка про те, що ви заснували власну галерею, стала несподіваною, гадаю, не тільки для мене. Розкажіть, якою ви її бачите і чому обрали саме таку назву?
— Це така собі камерна галерея в історичній частині міста. Будинок, зведений 1917 року, задумувався як готель для знатних прочан, що приїздили до Михайлівського монастиря. Можна сказати, що він стояв на перехресті найважливіших київських шляхів, адже колись тут був один з в’їздів до міста. Звідси і назва — «Портал», а «11» — номер будинку. Сама ідея галереї прийшла до мене через книгу. Власна колекція теж почалася з книг, і лише згодом я став збирати мистецтво.
Спершу графіку (як, напевно, більшість колекціонерів, пов’язаних з книгами), потім живопис. І вже з розвитком цієї колекції я зрозумів, що мені цікаво створити свою галерею. Коли стисло сформулювати її філософію, то це експонування й продаж творів сучасного мистецтва, які, на наш погляд, у майбутньому можуть стати класикою. Ми плануємо робити персональні виставки й тематичні проекти різних напрямків, а першу експозицію склали твори з моєї колекції.
— Ця колекція, певна річ, відображає особисті мистецькі уподобання та оприлюднює коло ваших стосунків із сучасними митцями.
— Зазвичай дружні стосунки з художниками виникають тоді, коли починаєш купувати їхні твори (сміється). Я вважаю за краще робити навпаки: спершу купую живопис, що мені подобається, а потім починаю спілкуватися з автором. Іноді це спілкування переростає у дружні стосунки. Так, наприклад, було з Іваном Турецьким. Втім, у колекції представлені деякі митці, яких я особисто не знаю — і сучасні, і таки, що вже стали класиками.
— Можете назвати якісь брендові імена?
— Звичайно. Яків Гніздовський, Соня Делоне, Енді Ворхол, Михайло Дерегус, Іван Марчук, Казимир Малевич — я маю його графіку, але ще не експонував її. З тих, хто працює зараз, — Олексій Коваль, Іван Турецький. Тобто, імена є. Можна буде зробити проект, пов’язаний з топовими українськими художниками.
— Ви маєте багатий і позитивний досвід існування на арт-ринку в кількох іпостасях: як власник багетної майстерні, аукціонер і дилер у галузі букіністики. У чому ви вбачаєте доцільність галереї як бізнес-проекту саме зараз?
— Для мене галерейний простір — необхідний інструмент. Коли розумієш, що для твого захоплення і для твого діла такий простір потрібен, то логічним кроком є його створення. Адже я живопис і купую, і продаю, і збираю для себе. Мені цікаво виставляти твори з власної колекції, популяризувати художників, які мені подобаються, запрошувати людей, що знаються на мистецтві.
Галерея — це певною мірою зміна статусу, зміна логіки спілкування з колекціонером, з клієнтом. Узагалі є дуже багато причин для створення галереї. Я розумію, чому ви спитали про «зараз». Так, справді, часи тепер складні. Але в 1870-х роках також були складні часи — для імпресіоністів, котрих ніхто не визнавав. Їм казали: навіщо ви робите ті виставки, ви взагалі ніхто. А в нашій країні складний час завжди, він перманентний і ніколи не закінчується. І ти або робиш свою справу, або ні. Коли ми розпочинали проект з аукціоном «Українська книга», багато хто теж дивувався: «Хіба варто за це братися, які у вас перспективи?» Але аукціон і галерея є цивілізованими інструментами, усе решта — самодіяльність. Для того, щоб продати твір мистецтва, його потрібно експонувати.
Людина не може правильно оцінити картину, побачивши лише її зображення, надіслане електронною поштою. Це неправильно. І не тільки це. Галерея несе відповідальність за предмет, вона дає йому провенанс, а для колекціонера це дуже важливо. Важливо і те, щоб картина була правильно оформлена, адже підібрати для неї раму — теж мистецтво. Я займаюся цим уже багато років, і в мене сформувалося власне бачення того, як можна робити це правильно і цікаво. Зрозуміло, що то є окрема послуга. Більшість художників або зовсім не оформлюють свої твори, або роблять це, м’яко кажучи, занадто економно. Ми ж пропонуємо таке рішення, що дозволяє подати твір максимально гідно та виграшно.
— Стосунки з митцями, котрих галерея збирається залучити до співпраці, якимось чином формалізовані?
— Ми тільки починаємо всі ці процеси. Певна річ, з художниками укладатимуться угоди на проведення виставок. Так само угоди будуть укладатися і у випадках, коли ми вирішимо взяти повноцінне кураторство над кимось — аби ні в кого не виникали сподівання, які потім можуть не виправдатися.
— Які акції ви плануєте найближчим часом?
— У жовтні ми відкриємо виставку творів Івана Турецького. Це інтелектуальний абстрактний живопис — складний і водночас інтер’єрний. До речі, цього художника знають ще й як одного з авторів малого герба України. Серед стратегічних планів — вихід на світовий арт-ринок через персональні виставки художників, якими ми опікуватимемося, або через участь галереї в арт-ярмарках. Отже, ми будемо робити певний прогноз і таким чином впливати на формування українського мистецтва, яке потім може стати класичним.
— Скажіть, будь ласка, чи плануєте ви якусь видавничу діяльність?
— Так. До персональних виставок будемо друкувати каталоги. Але спочатку нам потрібно розробити свій екслібрис, свої поштові листівки, символіку. — Чи залучатимете ви до діяльності галереї арт-критиків і мистецтвознавців?
— Гадаю, вони залучаться самі.
Спілкувалася Ганна Шерман
