Львівська національна галерея мистецтв ім. Бориса Возницького відкрила нову локацію – Музей модернізму. Ретроспектива львівського модерного мистецтва від 1930-х років до сьогодення розмітилась у семи залах колишнього Музею книги на вулиці Коперника, 15.
Ззовні будівлю вирішено не змінювати, аби ця безлика радянська споруда була для відвідувачів символічний нагадуванням того, як доводилось працювати львівським модерністам в умовах тотальної радянської цензури. Колекція Музею модернізму сформована з фондів Галереї мистецтв, Національного музею та приватних збірок. Більшість творів для широкого огляду експонуються вперше, а насамперед вперше львівський модернізм систематизовано й досліджено як цілісне явище, а також поставлено у світовий контекст.
Відкриває експозицію зала історичного авангарду та високого модернізму (1914-1939 рр, що радикально протистояло відтворенню реальної дійсності, йшло поряд із розвитком науково-технічного прогресу, надихалося політичними ідеологіями та їм опонувало.
Інший розділ експозиції ілюструє екзистенційну чутливість повоєнного суспільства та стан соціального відчуження львівських інтелектуалів у добу тоталітарного пресингу 1939-1953-х рр. Тут вперше системно представлено різновиди тактильної абстракції та раннього структуралізму у авторстві Карла Звіринського та митців його «герметичного кола».
Окрема зала нового музею присвячена творчості унікального українського художника-екзистенціаліста, сценографа Євгена Лисика (1930-1991), який у 1960-1990 роках був головним художником-постановником Львівської опери. В залі експонуються як ескізи для вистав, зокрема, «Ведмідь у клітці», «Мати з дитиною», «Сліпий рибалка», «Блазень», «Король-горбань», «Самотні жінки серед міста», а також ескізи до сценографії балету «Тіль Уленшпігель» Є. Глебова, «Війна і мир» С. Прокоф’єва, макет та ескіз інтермедійної завіси до балету «Спартак» А. Хачатуряна, так і авторська великоформатна графіка 1960-1980-х років.
Четверта зала присвячена пост-індустріальному бунту львівських нонконформістів. Серед них, авторські серії творів Любомира Медвідя 1967-1968 років, Івана Остафійчука 1972-1974 років, Романа Жука 1973-1974 років, композиції Романа Петрука 1970-х років — виявляють рефлексію на глобальні соціальні зрушення другої половини ХХ ст. У творах відстежуються впливи європейських течій: дадаїзму, сюрреалізму та нео-експресіонізму.
П’ята зала ілюструє масштабне явище «львівського нео-авангарду» – мистецтво 1962-1975 років, що ілюструє нетривалий період повернення модерної стилістики у львівське мистецтво завдяки «хрущовській відлизі» та новому ідеологічному курсу офіційного мистецтва середини 1970-х під видом «радянського модернізму» та «суворого стилю».
Наступна частина експозиції експонує твори завершальної фази модерної естетики, з її акцентами на структуралізмі, космогонічній тематиці та медитативних формах безпредметних образів.
Остання зала візуалізує перехідну добу між львівським модернізмом та постмодернізмом. Зокрема, в ній представлені роботи Мирослава Ягоди, Романа Жука, Ростислава Лаха, Андрія Сагайдаковського — розкривають явище антисоціального відчуження та екзистенційного крику, близького до західного означення «транс-авангарду».
Куратор музею – мистецтвознавець Богдан Мисюга.
Фото та джерело: Львівська національна галерея мистецтв ім. Бориса Возницького, Львівський Національний Академічний театр опери та балету ім. Соломії Крушельницької, сайт Олександра Аксініна