Мода як частина історії

Новий випуск журналу “Антиквар” №122 присвячений музею костюму та стилю Victoria Museum

Пишні сукні з кринолінами, чиновницькі мундири, віяла, тростини та капелюхи — це своєрідний “портал часу”, через нього можна зануритися в історію, зрозуміти і відчути життя людей минулих століть. Так вважає Вікторія Лисенко, засновниця приватного музею костюму та стилю Victoria Museum. Музей відкрився чотири роки тому. За цей час Вікторії вдалося зробити немало: зібрати й відреставрувати цілу колекцію унікальних експонатів, провести 10 тематичних виставок та створити серію онлайн-проєктів.

Про усе це ми розповіли у другому номері журналу “Антиквар” за 2021 рік (№122 ): МУЗЕЙ КОСТЮМА І СТИЛЮ ВІКТОРІЇ ЛИСЕНКО

Вікторія Лисенко – засновниця приватного музею костюму та стилю Victoria Museum

Коли Вікторія Лисенко створювала музей костюму та стилю, надихалася досвідом київських меценатів ХІХ століття і вивчала як працюють сучасні музеї моди.  Крок за кроком вона розібралася з тим, як адаптувати приміщення для музею, як будувати експозиції, як працювати з медіа та вивчила багато інших нюансів своєї справи. Тепер засновниця музею планує відкривати філіали Victoria Museum в різних містах України за моделлю франчайзингу та готова ділитися усіма тонкощами роботи з майбутніми партнерами. Про це вона розповіла в інтерв’ю “Антиквару”.

Музей може відновити економіку міста. Найяскравіший приклад такої історії назвали “ефектом Більбао”. Коли у 1990-х роках влада іспанського містечка Більбао вирішила вкласти гроші у відкриття художнього музею під брендом Музею Гуггенхайма, це викликало цілу хвилю протестів. Та за кілька років депресивне промислове місто перетворилося на культурно-туристичний центр. Більбао — не єдиний приклад такого перетворення. Святослав Яринич розповів про найбільш відомі франчайзингові музеї у світі, про те, як вони вплинули на економіку міст, та проаналізував, чому ці проєкти стали успішними.

Музей Гуггенхейма в Більбао (Іспанія)

Тематичні виставки в музеї моди — це можливість зануритися у деталі однієї теми і дізнатися багато цікавого. Скажімо, розібратися з тим, як за виглядом віяла і манерою його тримати відрізнити аристократку від представниці класу буржуазії чи куртизанки. У попередні віки люди вміли робити це безпомилково. Чоловічі тростини також багато розповідали про своїх власників. Набалдашники тростин могли слугувати скринькою, піхвами для стилета чи навіть схованкою для чарки. Про усі ці нюанси розповідають тематичні виставки у Victoria Museum. Про десять таких виставок розповіла мистецтвознавиця Олена Корусь.

Виставка «Віяло відкрите до діалогу». 2019

Віяло з цитатою з п’єси Шекспіра “Буря” (на другому плані) та віяло з галантною сценою.

Виставка “Знаки чоловічого братерства”. 2019. Фрагмент експозиції

На межі ХІХ-ХХ століть жінки із знатних родин Києва, Львова, Харкова та інших українських міст дотримувалися європейської моди. Вдягалися приблизно так само як їхні сучасниці у Празі, Лондоні чи Парижі. Мистецтвознавиця Діана Клочко зібрала фотографії знаменитих українок того часу (Лесі Українки, Олени Пчілки, Ольги Кобилянської, Марка Вовчка), а також картини художників цього періоду (Івана Труша, Олександра Мурашка, Петра Нілуса) та проаналізувала усі тогочасні тренди у одязі — від капелюшків до взуття.

Сукня з шовкового креп-шифону, оздоблена оксамитовими стрічками. 1989-1901. Victoria Museum та картина Олександра Мурашка “Паризьке кафе”. 1903. Харківський художній музей

Весільні туфлі. 1900–1905. Victoria Museum

Іноді українські модниці поєднували європейський стиль з елементами народного вбрання. Зокрема, таке поєднання любила Марія Заньковецька. У що вдягалася відома акторка, тогочасна “ікона стилю”, розповіла Лілія Бевзюк-Волошина.

Спочатку у Музеї моди та стилю було лише 7 власних експонатів. Нині їх більше 1200. Про десять найцінніших експонатів колекції, які можна вважати шедеврами декоративно-прикладного мистецтва йдеться у окремій статті “Антиквару”. Серед цих речей є розкішна весільна сукня від будинку моди Чарльза Ворта (Франція, 1903–1904); діамантова брошка, створена у Швеції в другій половина XIX століття; “Віяло тисячі облич”, створене в Китаї у 1860 році; французьке віяло, що належало представниці королівської родини та ще кілька унікальних предметів.

Весільна сукня від будинку моди Чарльза Ворта. Франція, 1903-1904 (датування Музею сучасного мистецтва в Нью-Йорку, попереднього власника експоната)

Відновлювати сукні і віяла, яким вже 100-150 років — складно, але можливо. Часто в музей потрапляють речі із значними пошкодженнями: розривами, втратами, слідами попередніх відновлень. Про те, як реставрують експонати у Victoria Museum розповіла Олена Корусь.

Художниця-реставраторка Тетяна Мінжуліна поділилася розповіддю про те, як в музеї відновлювали вишитий гобелен Вікторіанської епохи. При реставрації на зворотному боці гобелену знайшли дату вишивки —1845 рік. Це допомогло зрозуміти які барвники могли використовуватися для фарбування ниток, як поводитися з ними, та привідкрити історію твору.

Угіддя монастиря, укріплення Київської фортеці, іподром, міські училища для хлопчиків та дівчаток, житло для офіцерів, — усе це в різний час бачила та частина київського Печерська, де нині знаходиться музей моди та стилю. Історик Михайло Кальницький розказав, що відбувалося на цих вуличках, як вони змінювалися від 1690 року до наших днів. А ще — зібрав цілу колекцію фотографій з будівлями Печерська у різні роки і провів “мандрівку часом” для читачів журналу.

«Перспект Києво-Печерської фортеці та частини форштату…». Зображення 1783 року. Фрагмент з Нікольським собором та дзвіницею
Будинок на вулиці Андрія Іванова, 23. Фото А. Пермінова. 1980-і роки

Віртуальні подорожі та екскурсії збільшують аудиторію, відкривають нові можливості для музеїв. Та особливо актуальними вони стали рік тому через пандемію і карантин. Музей моди та стилю не залишився осторонь від нового тренду, тут створили цілу серію онлайн-проєктів — відеоекскурсії, бесіди, цикл коротких відео розповідей “На хвилинку у Victoria Museum”. Про відеоконтент музею та його значення для комунікації з глядачами розповів Павло Богдан.

Дякуємо, що читаєте “Антиквар”!

ЗАМОВИТИ ЖУРНАЛ