Михайло Кальницький
Матеріал із журналу «Антиквар» №120
На вулиці Олеся Гончара, поблизу Ярославового Валу, зберігся один з найцікавіших зразків київської архітектури стилю модерн — двоповерховий на цокольному поверсі особняк, зведений за проєктом Ігнатія Ледоховського. Деякі елементи оформлення свідчать про незаперечний вплив відомого паризького зодчого Ектора Гімара. Додаткової виразності надає споруді скульптурний декор, виконаний з бетону Федором Соколовим.
На початку минулого століття гарна будівля привертала загальну увагу. Декілька видавців надрукували поштові картки з її зображенням, з яких можна було дізнатися про первісне призначення особняка: тут містилася хірургічна лікарня Качковського.
Доктор медицини Петро Еразмович Качковський народився 1863 року; по закінченні київського Університету Святого Володимира деякий час працював при університетській лікарні, читав лекції студентам. Його знали в місті як здібного хірурга, що мав солідну приватну практику. Але оперував Качковський не лише грошовитих пацієнтів. Він був консультантом лікарні для чорноробів, безкоштовно надавав допомогу дітям у благодійній амбулаторії, лікував в’язнів у тюрмі, з 1904 року консультував хірургічне відділення Кирилівських богоугодних закладів, завдяки чому був у Києві людиною шанованою та популярною.
Особняк, що належав Петрові Качковському, збудували на Маловолодимирській вулиці (так тоді називалася вулиця Олеся Гончара) у 1907 році. Крім власного помешкання, медик розмістив тут приватну хірургічну лікарню, яку обладнав за останнім словом науки. Були всі підстави сподіватися, що подібне вкладення капіталу (для якого Качковському довелося скористатися іпотечною позикою) стане вигідним для власника і корисним для киян.
Нова лікарня почала діяти влітку 1908-го, але Петру Еразмовичу судилося керувати нею лише один неповний рік. Сталося так, що у квітні 1909-го доктор Качковський ризикнув з підвищеною температурою поїхати до в’язниці для виконання операції. Повернувшись додому, він відчув себе серйозно хворим і невдовзі почав скаржитися на болі в паховій області. Його стан швидко погіршувався. Колеги зібралися на консиліум і діагностували апендицит, ускладнений тазовим нагноєнням. Качковського поклали на операційний стіл, зробили декілька розрізів, але не знайшли очікуваної патології. Уже наступного дня почалася агонія, і нещасний хірург помер.
Розтин тіла не дав ясного результату, оскільки за бажанням родини покійного в його судини ввели розчин формаліну для бальзамування. До протоколу розтину потрапило припущення, що у Петра Качковського могло бути якесь гостре гарячкове захворювання на зразок інфлюенци, яке посприяло розвиткові післяопераційного перитоніту. Інакше кажучи, ситуація нагадувала сумний анекдот: розтин показав, що причиною смерті був розтин. Чутки про невдатний діагноз поширилися містом і викликали спалах недовіри до лікарів. Ажіотаж остиг тільки після втручання авторитетного фахівця, професора Василя Образцова. Той був свідком останніх днів Качковського, проаналізував усі факти та пов’язав незрозумілі симптоми з наслідками раніше перенесеної недуги, про що практично неможливо було здогадатися в ході лікування.
Поховали Качковського поблизу місця його останньої служби, на кладовищі в Кирилівському гаю. У 1912 році на могилі облаштували кам’яний склеп у стилі модерн, куди перенесли також поховання брата Петра Еразмовича — рано померлого студента Антона Качковського.
Що ж до лікарні, то її успадкував інший брат покійного, чиновник Віктор Качковський. На початку 1910 року він продав особняк з лікарнею дворянинові Станіславу Маковському, родич якого — доктор медицини Ігнатій Маковський — став новим господарем хірургічної лікарні.
Найвідомішим її пацієнтом був прем’єр-міністр Російської імперії Петро Столипін, поранений пострілами терориста в Київській опері у вересні 1911 року. У престижній клініці його доглядали кращі фахівці, на бруківці вздовж фасаду навіть постелили сіно, аби вельможного пацієнта не турбував гуркіт екіпажів. Фотознімок особняка потрапив тоді на поштову картку, випущену відомим у Києві видавництвом Дмитра Маркова. Проте поранення виявилося смертельним, і через п’ять днів тіло урядовцяреформатора винесли з лікарні для поховання в Києво-Печерській лаврі. А вулиця Маловолодимирська відтоді кілька років називалася Столипінською.
Цікаво, що під час лікування Столипіна на табличці біля вхідних дверей клініки вже стояло прізвище нового власника Маковського, але на фасаді усе ще було прокреслено ім’я П. Е. Качковського. Напис невдовзі підправили, а після недавньої реставрації його відновили в останній версії, тож сьогодні особняк по вулиці Олеся Гончара, 33 позначений як хірургічна лікарня доктора медицини І.С. Маковського. Утім, лікарняний заклад тут давно припинив існування. Довгий час у будинку діяв Інститут гігієни праці та профзахворювань, у пострадянську добу в його стінах розмістили секретаріат Народного Руху України, і, нарешті, там було відкрито меморіальний кабінет В’ячеслава Чорновола та Музей шістдесятництва. А в Кирилівському гаю донині можна побачити напівзруйнований склеп. Поховання з його підземель давно зникли, але стіни з художньо оброблених бетонних плит ще стоять. В арці, що вінчає вхід, зберігся чіткий напис: «Усипальниця Качковських».
