Нещодавно друком вийшла книга відомої театрознавиці, Заслуженої діячки мистецтв України, кандидатки мистецтвознавства Валентини Ігорівни Заболотної (1940-2016) «Крок за кроком». Видання на замовлення кафедри театрознавства Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого реалізував видавничий дім “Антиквар”. У збірці представлено театрально-критичні публікації авторки, які висвітлюють театральний процес України другої половини ХХ — початку ХХI століття.
Писати про вистави Валентина Заболотна почала ще у випускних класах школи. Театрознавиця підрахувала, що за життя переглянула близько 6 тисяч вистав. Театр оточував її з самого дитинства, бо ж Валентина Ігорівна була онукою Амвросія Бучми. В книзі «Крок за кроком» опубліковані її тексти різних років, звіти з відряджень до театрів, або для Спілки театральних діячів тощо. Матеріали збірки скомпоновані за тематичними блоками — інтродукція, театральний процес, театри, рецензії, портрети і проблеми.
У своїх текстах автор запрошує читачів у фантастичну подорож театральними стежками середини ХХ – початку ХХІ століття. Адже очима професійного театрального критика Валентина Іванівна споглядала театральний процес в Україні понад пів століття. Чимало вистав були відрецензовані в пресі, а ще більше в приватних чи групових бесідах.
“Сучасна сценічна практика повсякчас хвилювала Валентину Ігорівну, яка багато про це писала, регулярно обговорюючи вистави, мистецьке життя загалом. Вона невтомно їздила по всій країні з виступами, відкритими рецензіями, що неабияк збуджувало місцеву театральну спільноту. Її приїзд завжди викликав чимале хвилювання: «Що скаже Заболотна? Як оцінить нашу працю?» А після її від’їзду театри з нетерпінням чекали статей, радіо- та телевізійних виступів. А ще ж були огляди, фестивалі, конкурси.
Заболотній, здається, й цього було замало, і тоді вона навчала театрально-критичної майстерності всіх охочих ще й поза театральним інститутом. Самовіддано й невтомно вона разом із чоловіком прищеплювала любов до театру юним вихованцям Київської дитячої академії мистецтв, професійно підтримувала студентів Київського естрадно-циркового училища. Здавалося, її праця ніколи не припиняється. Я сама була свідком того, як під час літнього відпочинку біля моря ця невтомна людина розповідала про стан сучасного театрального мистецтва на місцевому телебаченні. Останні роки Заболотна виступала із своєрідними виставами-спогадами, Але ж було й ще багато чого такого, чого я просто не знала…
Її активність вражала, а вплив на театральний процес був незаперечним.
Сама ж вона, ставши однією з найпомітніших діячок сучасного українського театру, не полишала дбати про долю творчого спадку свого великого предка, написавши прекрасну книжку про нього, передавши його архів театральному музею, у започаткуванні якого той, до слова, брав безпосередню участь. Нарешті, Валентина Ігорівна створила театральну премію «Бронек», аби ще й у такий спосіб відновлювати виключно важливий для мистецтва живий зв’язок часів.
Неможливо уявити життя Заболотної поза театром, без театру: теперішнього, минулого, прийдешнього. Їй, звичайно, пощастило народитись біля генія. Втім, вона змогла вийти із його затінку, всю себе віддавши театру, як це, власне, зробив і він сам”, – у вступній статті зауважила кандидат мистецтвознавства, доцент Наталя Єрмакова.
Упорядником збірки став завідувач кафедри театрознавства Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого, доктор мистецтвознавства Валерій Фіалко. Післямову до книги написав Олександр Клековкін. Редактор книги – Вікторія Бубнова.