В історію світового мистецтва Робер Делоне увійшов, передовсім, як віртуозний колорист, «батько орфізму» та автор відомої серії зображень Ейфелевої вежі. Кілька з цих полотен представлено в музеї Соломона Гуггенхайма в Нью-Йорку, також його роботи зберігаються в багатьох великих музеях світу від Шотландії до Японії та Австралії.
Картини Робера Делоне вирізняються особливим поглядом на сутність творчості в живописі. Він працював у найрізноманітніших жанрах і розширював сферу своєї діяльності, звертаючись до дизайну інтер’єру, архітектури, кіно. Разом з дружиною Сонею Делоне-Терк художник став засновником нового авангардного стилю – «орфізму», який і хоч і не довго протримався на піку популярності, однак залишив по собі ефектний слід.
Народився художник-новатор 12 квітня 1885 року в Парижі. З самого дитинства він був зачарований квітами і сонцем. Спостереження за природою прищепило Роберу Делоне тонке сприйняття кольору та світла. Любов до живопису зародилась завдяки рідному дядькові, який був художником і виховував юного Робера після розлучення його батьків. До слова, родичі нерідко конфліктували через естетичні розбіжності. Дядько Робера був послідовником традиційного академічного живопису, в той час, як його племінник писав картини в зовсім іншій манері. Відтоді і почалося становлення майбутнього авангардиста, який надавав перевагу сміливим експериментам замість передбачуваних сюжетів.
Закінчивши Школу театрально-декораційного мистецтва в Бельвілі, на початку свого творчого шляху Робер Делоне захопився імпресіонізмом і постімпресіонізмом (1904-1909 роки). У його ранніх роботах помітний вплив Сезанна та Гогена Бретонського періоду. Він гостро відчував рух, ритміку, динамічність зображуваних подій. У 1909 році відбувся його перехід до кубізму. Обшир кубічних тем Делоне розширив, включивши архітектуру міст.
У 1910 році Робер Делоне одружився з українкою єврейського походження Сонею Делоне-Терк, яка також встигла продемонструвати яскравий талант і вміле володіння пензлем. У 1911 році на запрошення Василя Кандинського Робер вступив в об’єднання «Синій вершник» і взяв участь у мюнхенській виставці. У подальші роки художник вийшов за власні творчі межі й почав писати картини в манері орфізму, який не з’явився би без допомоги Соні та його товариша художника, поета Гійома Аполлінера.
У 1911 році для щойно народженого сина Шарля Соня зшила ковдру в техніці печворк. Нині вона зберігається в Центрі сучасного мистецтва Жоржа Помпіду. Зазвичай до клаптевого шиття змушені були звертатись бідняки, оскільки не могли дозволити собі викинути навіть найменший шматок тканини. Їх збирали, а потім використовували в майструванні одежі, а найчастіше при пошитті ковдр. Родина Делоне жила доволі заможно, але саме ця ковдра наштовхнула подружжя на заснування нового художнього стилю. Робер побачив, що ковдра чимось нагадує кубістичні полотна Пабло Пікассо. Єдине чого художникам так не вистачало у кубізмі – яскравих та насичених кольорів.
Робер Делоне доволі детально вивчав теорію кольору французького хіміка середини 19 століття Мішеля-Ежена Шевреля і дійшов висновку, що зіставляючи чисті локальні кольори поруч одне з одним, не залежно від того, чи хочемо ми цього, чи ні, стається оптичний ефект. Поєднання двох кольорів надає глибини та внутрішньої динаміки зображенню. При таких симультанних (одночасних) контрастах, один колір йде у глиб, інший виходить наперед. Таким чином, вперше форма будується не за допомогою світлотіні, а глибиною самого кольору. Крім цього, кольори мають енергією й викликають емоції.
Друга, більш романтична назва, – «орфізм» за симультанним живописом закріпилась з легкої руки Гійома Аполлінера. Коли він побачив картини Робера Делоне, то порівняв їх з музикою Орфея. Античний міф про Орфея, який звуками своєї музики міг пересувати каміння, вгамовувати хвилі, зачаровувати тварин і рослини, дав ключ до визначення гіпнотичного за силою впливу «чистого мистецтва» Робера Делоне.
Вперше картини в симультанному стилі були показані публіці в 1913 році на виставці Салону незалежних. Доволі швидко у Соні та Робера Делоне з’явились послідовники. Своєю метою вони проголосили створення «нової реальності з найпростіших, але найтоншим чином організованих поєднань кольорів». Найбільш поширеною формою на полотні було коло, в межах якого зливалися воєдино і народжувалися нові яскраві барви. Творчість орфістів безпосередньо вплинула на багатьох художників того часу, серед яких був і український кубофутурист Олександр Богомазов, який доповнив цю методику власним баченням.
З 1913 року Соня Делоне вирішує, що живописом у їхній родині займатиметься Робер, вона ж спробувала себе в прикладних сферах й з успіхом реалізувалась в галузі моди. Й стала законодавицею трендів на декілька десятиліть.
У 1914-1920 роках Делоне жив у Португалії та Іспанії, де разом з дружиною співпрацював з балетною трупою Сергія Дягілєва. Повернувшись до Парижу в 1921 році, він зблизився з дадаїстами. У період 1920-х продовжуючи розробляти раніше знайдені мотиви («Ейфелева вежа», 1926), писав реалістичні портрети своїх друзів – А. Бретона, Т. Тцара, Л. Арагона, В. Маяковського, Г. Вальдена та інших.
У 1930-х роки Делоне знову звернувся до абстракції ( «Круглі форми», 1930). У цей період він багато займався друкованої графікою, плакатом. Виконав низку монументально-декоративних робіт для Всесвітньої виставки 1937 в Парижі. Працював також в галузі прикладного мистецтва, був учасником Міжнародної виставки декоративного мистецтва і художньої промисловості 1925 року в Парижі. З початком Другої світової війни Робер Делоне переїхав до Оверні (провінція Франції) і незабаром помер від раку.
Текст – Христина Срібняк
Фото: Google Arts & Culture | АртХив
Джерело: Allpainters | ThoughtCo