«Кадри долі. Знакові постаті українського кіно»

Наталія Климович,
завідувачка сектору просвітньої та виставкової роботи
відділу використання інформації документів ЦДАМЛМ України

Матеріал із журналу "Антиквар" №116

Щороку Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України проводить понад десять стаціонарних та онлайнових виставок і на партнерських засадах бере участь у проєктах, ініційованих іншими установами. Кожен з таких заходів вимагає довгої копіткої роботи всього колективу, основна мета якої — подарувати «друге життя» архівному документу, по-новому розкрити його зміст. Саме цього прагнули співробітники Архіву-музею, представляючи торік експозицію, присвячену видатним діячам українського кіно.

Тисячі кілометрів кіноплівки закарбували неповторні образи українських митців. Утім, історію кіно зберігають і мовчазні свідки минулого — архівнідокументи. У фондах Архіву-музею — найбільшої в Україні установи, що спеціалізується на професійному комплектуванні, зберіганні та опрацюванні документів літературно-мистецького профілю, містяться цінні матеріали, які розкривають маловідомі сторінки вітчизняного кінематографа. Це і особові фонди багатьох українських кіномитців — режисерів,  акторів, сценаристів, операторів, кінознавців, і архівні фонди Національної кіностудії художніх фільмів імені Олександра Довженка, Національної кінематеки України, Української студії хронікальнодокументальних фільмів («Укркінохроніка»), Української студії телевізійних фільмів («Укртелефільм»), Київського творчо-виробничого об’єднання кіностудії «Центрнаукфільм», Національної спілки кінематографістів України, редакції журналу «Новини кіноекрана».

Архівісти не тільки збирають і зберігають документи, але регулярно знайомлять з ними громадськість, популяризуючи в такий спосіб здобутки української культури. Низка ювілеїв, що 2019 року на державному рівні відзначалися в Україні, — 125 років від дня народження письменника, кінорежисера, художника Олександра Довженка (1894–1956), 110 років від дня народження кінорежисера, сценариста, письменника Віктора Іванова (1909–1981), 100 років від дня народження артистів естради, майстрів розмовного жанру, акторів Юрія Тимошенка (1919–1986) та Юхима Березіна (1919–2004), 100 років від дня народження актриси театру та кіно, педагога Ольги Кусенко (1919–1997), 95 років ід дня народження кінорежисера, сценариста, художника Сергія Параджанова (1924–1990), 40 років від дня смерті актора та кінорежисера Леоніда Бикова (1928– 1979) — надихнула співробітників ЦДАМЛМ України на підготовку нового виставкового художньодокументального проєкту «Кадри долі. Знакові постаті українського кіно». Здійснюючи цей задум, ми хотіли привернути увагу до історії вітчизняного кіномистецтва та представити його як складову частину європейської культурної спадщини, розповісти про надзвичайно талановитих і відданих своїй справі людей, які, власне, цю історію і творили, актуалізувати інформаційний потенціал, що містять фонди архівних і музейних установ України.

Виходячи за межі архівосхови

Презентація виставки відбулася 10 травня 2019 року в кінотеатрі «Жовтень», репертуарну політику якого вирізняє особливий інтерес до вітчизняного кінематографа. У рамках події пройшла зустріч із членами родин найвідоміших діячів українського кіно — народною артисткою України, дружиною Івана Миколайчука Марією Євгенівною Миколайчук; кінооператором, членом Національної спілки кінематографістів України, сином режисера Віктора Іванова Михайлом Вікторовичем Івановим; сценаристом, кінорежисером, актором, академіком Національної академії мистецтв України, заслуженим діячем мистецтв України, братом Юрія Іллєнка Михайлом Герасимовичем Іллєнком. Частиною презентації став показ документального фільму про історію українського кіно — «Важко перших сто років», який представив режисер, заслужений діяч мистецтв України, професор Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого Юрій Михайлович Терещенко.

Власне експозиція висвітлювала творчі біографії 24 митців, подані крізь призму документальної спадщини. Крім уже згаданих ювілярів, у ній було представлено ряд яскравих постатей, чиї здобутки збагатили скарбницю вітчизняного кінематографа. Це письменник, кінорежисер, актор і сценарист Микола Вінграновський; режисер-документаліст, сценарист і кіноактор В’ячеслав Гомоляка; кінорежисер, сценарист і педагог Володимир Денисенко; актриса театру та кіно Марія Заньковецька; кінооператор, режисер, сценарист Юрій Іллєнко; скульптор, режисер, сценарист і художник кіно Іван Кавалерідзе; поетеса та кінодраматург Лідія Компанієць; актор, режисер і сценарист Іван Миколайчук; актриса Наталія Наум; художник по костюмах і художникпостановник Київської кіностудії ім. О. Довженка Галина Нестеровська; актриса, режисер і педагог Поліна Нятко-Табачникова; актори театру та кіно Костянтин Степанков, Богдан Ступка, Іван Твердохліб, Наталія Ужвій; письменник і кіносценарист Іван Чендей; актор, учень Леся Курбаса Степан Шагайда; художникграфік і художник кіно Георгій Якутович. Загалом було продемонстровано понад 200 документів і фотографій з особових фондів і фондів установ та організацій, що зберігаються в нашому архіві. Значна частина матеріалів експонувалася вперше.

Поза кадром

Створення фільму — трудомісткий та досить тривалий процес. Від перших напрацювань до готового кінопродукту може пройти кілька років. Саме тому одними з найцінніших архівних першоджерел з історії вітчизняного кіно є сценарії та творчі розробки, що відклалися у фондах українських студій та особових фондах митців.

Виставка надавала можливість побачити унікальні матеріали — літературні та режисерські сценарії, робочі записи, що передували зйомкам таких знакових стрічок, як «Вася-реформатор» і «Ягідка кохання» (обидві —1926; сценарії Олександра Довженка), «Тіні забутих предків» (1964; сценарій Івана Чендея та Сергія Параджанова), «За двома зайцями» (1961; сценарій Віктора Іванова), «Білий птах з чорною ознакою» (1971; сценарій Юрія Іллєнка та Івана Миколайчука), «В бій ідуть тільки „старики“» (1973; сценарій Леоніда Бикова, Євгена Онопрієнка та Олександра Сацького), «Вавилон ХХ» (1979; до експозиції ввійшов власний сценарій Івана Миколайчука 1976 року; остаточний варіант написаний ним разом з Василем Земляком). Серед представлених документів були також сценарні розробки Юрія Тимошенка до комедії про Тарапуньку і Штепселя та сценарій незавершеного фільму  С. Параджанова «Київські фрески», написаний у співавторстві з Павлом Загребельним 1965 року.

Важливу групу експонованих першоджерел склали окремі документи з особових справ акторів, що входять до фондів кіностудій, а також договори студій з режисерами, сценаристами, виконавцями ролей. Цей масив документів дозволяє крок за кроком простежити хід роботи над певними фільмами, зрозуміти, з якими труднощами доводилося стикатися авторам у процесі реалізації творчого задуму.

Не лишилися без уваги й українські митці, що створювали костюми та декорації до кінострічок. Серед них — народний художник України, лауреат Державної премії ім. Т.Г. Шевченка, видатний майстер книжкової ілюстрації, який досконало володів техніками ліногравюри, ксилографії та офорта, Георгій Якутович (1930–2000). Примітно, що, перш ніж проілюструвати повість Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків», він став художникомпостановником однойменного фільму Сергія Параджанова. Саме робота над стрічкою надихнула митця на створення знаменитої серії дереворитів. Згодом він став художникомпостановником ще одного непересічного фільму — «Захар Беркут» Леоніда Осики (1971). А у двох інших картинах цього режисера — «Камінний хрест» (1968) і «Гетьманські клейноди» (1993) — виступив як консультант.

Ще одна художниця, доля якої тісно пов’язана з українським кіно, — Галина Нестеровська (1912–1990). Довгий час вона працювала на Київській кіностудії ім. О. Довженка здебільшого як художник по костюмах, іноді як художник-постановник. У її творчому доробку кінокартини «У мирні дні» (1950), «Доля Марини» (1953), «Педагогічна поема» та «Над Черемошем» (обидві — 1955), «Дівчина з маяка» (1956), «Сашко» та «Чарівна ніч» (1958), «Його покоління» (1959), «Люди моєї долини» (1960), «Дума про Британку» та «Між добрими людьми» (1962), «Над нами Південний Хрест» (1965), «День ангела» (1968; Одеська кіностудія) та ін.

Світлини та образи

Неабияке зацікавлення відвідувачів викликали фотографії популярних акторів — «у житті» та в ролях. Один з банерів виставки було присвячено зірці української сцени Марії Заньковецькій (1854–1934) — актрисі, котра мала величезний вплив на розвиток українського театру та драматургії. Відомо, що востаннє вона вийшла на сцену 15 грудня 1922 року в образі Зіньки в п’єсі Марка Кропивницького «Дві сім’ї». Проте останньою акторською роботою Марії Костянтинівни стала саме кінороль: 1923 року режисер Володимир Гардін запросив її зіграти матір головного героя у своєму фільмі «Остап Бандура». До речі, це була друга роль Заньковецької в кіно, а вперше вона з’явилася на екрані 1911 року в образі Наталки у фільміспектаклі Миколи Садовського «Наталка Полтавка» (кіноверсія Д. Сахненка).

Завдяки документам з Архіву-музею шанувальники кіно змогли також більше дізнатися про видатну українську актрису, режисера й педагога Поліну Нятко-Табачникову (1900–1994). Освіту Поліна Мусіївна здобула в Музично-драматичній школі ім. М. Лисенка та драматичній студії «Молодого театру», де й розпочала 1918 року свою творчу діяльність. Згодом працювала в експериментальній «Центростудії» та інших театрах Києва, Одеси, Дніпропетровська, Донецька. Будучи вже відомою театральною актрисою, знялася у фільмах «Позбавлені дня» (1927), «Коліївщина» (1933), «Прометей» (1936), «Шельменкоденщик» (1957), «Поема про море» (1958), «Літа дівочі» та «Зелена гілка травня» (1961), «Дипломати мимоволі» (1977), «Смужка нескошених диких квітів» (1979) та ін.  Протягом 20 років викладала в Київському інституті театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого. Серед її учнів такі видатні актори, як Ольга Кусенко, Ада Роговцева, Юхим Березін і Юрій Тимошенко.

Ще одна славетна сторінка українського кіномистецтва пов’язана з творчістю Наталії Ужвій (1898–1986). Ії кінодебют відбувся 1926 року в стрічці «П. К. П», після чого актриса зіграла цілу низку ролей у фільмах «Тарас Трясило» (1926), «Прометей», «Я люблю»,  «Назар Стодоля» (усі — 1936), «Митька Лелюк», «Виборзька сторона», «Кармелюк» (1938), «Майська ніч» (1940), «Райдуга» (1943), «Партизани в степах України» (1942), «Тарас Шевченко» (1951), «Украдене щастя» (1952), «Калиновий гай» (1953), «Земля» (1954), «Полум’я гніву» (1955), «Безвісти зниклий» (1956), «Українська рапсодія» (1961), «Співай пісню, поете…» (1971). Світову славу та любов глядачів принесла їй роль Олени Костюк у фільмі Марка Донського «Райдуга». За втілення цього образу Наталію Ужвій було нагороджено Сталінською премією І ступеня (1946). Стрічка мала величезний успіх не тільки в СРСР, а й далеко за його межами. Вона дістала головний приз Асоціації кінокритиків США, премію газети «Дейлі Ньюс» як кращий іноземний фільм в американському прокаті   1944 року, приз Національної ради кінооглядачів США, а один із сучасних знавців кіно — Роб Едельман — писав про вплив «Райдуги» на митців італійського неореалізму..

Кадри з фільмів різних років, фотографії, зроблені під час зйомок, становлять важливу й цінну групу архівних документів. Вони дозволяють простежити етапи розвитку вітчизняного кіно, відчути динаміку процесів, що відбувались у ньому в певні періоди, і, звісно, згадати тих, завдяки кому українське кіномистецтво знають і люблять скрізь у світі. Особливістю документальної скарбниці ЦДАМЛМ України є те, що в фондах митців, а подекуди й у фондах установ, з якими вони співпрацювали, поряд з матеріалами, що мають безпосереднє відношення до професійної діяльності людини, відклалися й такі, що розкривають її як особистість. Автобіографії, щоденники, листи, фотографії в колі рідних і друзів або на відпочинку, нотатки особистого характеру доповнюють загальний образ, а інколи стають тим важливим фрагментом, без якого образ не був би цілісним.

Готуючи проєкт «Кадри долі», ми прагнули ознайомити широку публіку з неповторним світом вітчизняного кінематографа й представити його як частину європейської мистецької спадщини. Безумовно, інформаційний потенціал першоджерел з історії українського кіно, що міститься у фондах Архівумузею, неможливо розкрити в межах однієї виставки. Але ми певні, що експоновані на ній унікальні матеріали зацікавлять шанувальників нашого кіно й спонукатимуть до ґрунтовнішого вивчення цього вагомого та надзвичайно цікавого пласта національної культури.