Цієї осені Одеський художній музей став ближчим до відвідувачів з особливостями сприйняття — слабозорих та слабочуючих, а також тих, хто не бачить чи не чує взагалі. Відтак, в експозиції OFAM з’явилися 3D-моделі скульптур, об’ємні картини, аудіогіди та сурдоописи картин. Для відповідної адаптації онлайн- і офлайн-контенту, музей запросив незрячих та нечуючих людей стати консультантами та першими протестувати створений продукт.
Для зрячої людини, що приходить в музей, не складає жодних труднощів побачити картину і що на ній зображено, які фарби і барви використав художник при її створенні, який її розмір і як, зрештою, виглядає виставкова зала, де вона експонується. Цю інформацію ми сприймаємо автоматично, не докладаючи особливих зусиль. Слабозорі чи незрячі, приміром, формують своє розуміння навколишнього світу завдяки слуху та дотикам. Тож від того, наскільки добре продумана тактильна взаємодія чи аудіоконтент, залежить, чи зацікавиться вона мистецтвом, чи зможе розширити своє сприйняття. Аудіогід Одеського художнього музею враховує подібні особливості сприйняття і містить багато конкретних описових елементів, які допомагають зрозуміти витвір мистецтва тим, хто не має досвіду зорового сприйняття — незрячим від народження. Адже назва кольорів, серед іншого, для них не несе жодного смислового навантаження.
Значно розширюють межі уявлення про предмет – тифлографія, або рельєфні зображення. З тифлографікою незрячі знайомляться ще у школі, під час вивчення карт, малюнків, креслень. Загалом у музеї з’явилися п’ять таких копій та скульптур. До слова, проєкт із моделями цікавий не лише незрячим.
Музей для нечуючих людей
Люди, які не чують, мають інші особливості сприйняття. Приходячи до музею, їм нескладно зорово оцінити картину, або інший витвір мистецтва, проте є труднощі з оцінкою простору та із взаємодією з інформаційними стендами. Вони можуть прочитати описи до картин, але зрозуміти їх буде складно, адже багатьох слів у мові жестів просто немає. Також для максимального сприйняття картин недостатньо просто перекласти текст з описом мовою жестів. Головне — адаптувати художні терміни, пояснити їх максимально просто. На відміну від слів жести можуть передавати цілі речення або словосполучення.
«У людей, що чують, розвинене словесно-логічне мислення, а у глухих візуально-образне», – зауважує сурдоперекладачка та засновниця проекту Surdo School Катерина Хоменко. Вона пояснює, що глухим нерідко складно читати книги через те, що там багато абстрактних чи зорово нематеріальних понять. «Відмінювання, епітети, порівняння, абстрактні описи, часові конструкції — все це звичне для тих, хто чує, але не використовується в комунікації тих, хто не чує. Ми можемо намагатися подолати цей мовний бар’єр. Жестову мову треба вивчати постійно — з’являються нові слова, дуже багато безеквівалентної лексики, яку людям важко зрозуміти», -каже Катерина Хоменко.
Щоб зробити світ мистецтва зрозумілішим для тих, хто не чує, в Одеському художньому музеї створили відеогід до восьми картин на жестовій мові. Також для всього музейного контенту на YouTube з’являться субтитри та сурдопереклади.
Проєкт «Доступний музей на слух та дотик» працює в Одеському художньому музеї на постійній основі. Усі екскурсоводи пройшли тренінг з комунікації з незрячими чи нечуючими людьми.
Фото та джерело: за матеріалами Радіо “Маяк”