Олександр Фільц – психотерапевт, доктор медичних наук, професор, науковий консультант проєкту «МІТЄЦ. Реабілітаційний простір» про українську психотерапію, мистецтво та культуру соціуму.
Щодо внеску українських психотерапевтів у розвиток світової психоаналітики. Чи були випадки, коли українські психотерапевти випередили світові напрацювання?
У певному сенсі – так. Зараз ми працюємо над проєктом створення Психотерпії Узалежнень (аддикцій) як окремої психотерапевтичної спеціальності. Цю концепцію ми будемо розробляти для європейських країн. Це дорога, якою ми зобов’язались йти на свій розсуд і створюючи нашу власну теоретичну і практичну концепції.
Це буде наше українське напрацювання для європейських країн. Якщо зробити коротке резюме, то в деяких проєктах наша психотерапія вже впевнено “стоїть на ногах”, добре себе почуває, автономна в певних ділянках, незважаючи на те, що за міжнародними вимогами вона ще доволі “молода”.
Справа в тому, що існують тисячі психотерапевтичних підходів до лікування залежностей, і більшість психотерапевтів, мабуть скаже, що у нас якась дивна мета. Адже відомі ефективні методи майже сторічної давності, як наприклад – групова терапія у вигляді анонімних алкоголіків, анонімних наркоманів, різних реабілітаційних програм, тощо.
Але ми стверджуємо, що не техніка і не окремий метод визначає психотерапевтичний успіх – і про це свідчать сучасні дослідження, а те, що лежить за межами техніки – підходи, які дають можливість розглядати технічні моменти не більше, як засіб.
Сучасні дослідження говорять про те, що вплив техніки на результативність і ефективність психотерапії складає не більше 5%, інші – 40% успішності і ефективності психотерапії – це особистий вклад самого пацієнта. Решта 30% успішності залежить від особистості психотерапевта і ще 25% – від невідомих нам факторів.
Що мається на увазі під особистістю – у цілому важко сказати. Це загальна інтегральна оцінка людини, її стосунків зі світом, цінностей та індивідуальних вимог до власної ідентичності. Щодо особистості терапевта, то йому (їй) потрібно знати, чи достатньо йому (їй) впевненості у тому, що він(вона) робить, чи знає і вірить у психотерапію, чи може побудувати добрі стосунки з пацієнтами, вибрати адекватну роль по відношенню до конкретного пацієнта.
Ми будемо робити доповідь про наші напрацювання за рік у Європейській конфедерації (ЄКПП) та у Європейській Асоціації психотерапії (ЄАП). Ці напрацювання є результатом кропіткої роботи прекрасної групи, яка називається «Брейн стормінг». Вона належить до нашого “Українського інституту психотерапії залежності”. Розроблену концепцію я представляв всередині країни і буду представляти для Європи.
У цілому, ми себе вважаємо рівноправними учасниками процесу і цілком усвідомлено розуміємо, що ми можемо на рівних бути партнерами для інших психотерапевтичних спільнот. Іноді десь вчимося, десь пропонуємо. Ми звикли, що українська культура вторинна – вторинна у відношенні до ретро-радянського спадку, але сьогодні ми себе такими вторинними вже не почуваємо.
У світі зараз є дуже активна дискусія на тему, чи належить психотерапія до системи терапії лікування, чи окремо вона функціонує від терапії, психології, чи ні. Ми радше би сказали, що це щось окреме і цей факт зафіксований уже двічі у сучасній світовій культурі.
Перша фіксація, що психотерапія – це щось окреме, сталася в університеті Зігмунда Фройда у Відні, який був створений початково як психотерапевтичний університет, де учні починали навчання після школи, у 18 років, фактично від нуля. Це було нечуваним у відношенні до психотерапії, тому що вважалось, що потрібно починати навчання психотерапії з років 35, коли уже є досвід, а цей університет показав, що – ні, чим створив прецедент психотерапії – окремої науки.
Дивним чином зараз це віддзеркалилось у найконсервативнішій країні по відношенню до психотерапії – Німеччині, яка прийняла минулого року закон, згідно якого психотерапія – це окрема спеціальність. Це абсолютна революція! Ми маємо сучасну медицину, яка немов поїзд, який їде по колії технологічності як технологічна електричка, яка весь час у себе втягує всі технологічні знахідки і це означає, що ця електричка повинна виправляти вади, виправляти все недосконале, що заклала природа. Вона пропонує поправляти природу – штучне серце, штучна нирка, печінка, чіпи готові, що можна вживляти, комп’ютеризуватися, словом – це технологічний процес.
Сама філософія медицини впродовж двох з половиною тисяч років, починаючи від Гіппократа, стояла зовсім на інших позиціях, бо основне правило медицини – передусім не шкодити, допомагати природі подолати хворобу. От що означає це правило. Ми розуміємо, що ця електричка, якою є сучасна медицина, їде проти цього правила, тому що вона виправляє природу, а медицина має допомагати природі. Та галузь, яка допомагає природі – це сьогодні психотерапія.
Парадокс в тому, що психотерапія – робота з душею, а душа, в матеріальному сенсі – метафізичне поняття, яке ми ніяк пояснити не можемо, ми маємо прийняти існування душі або – ні. Може, ми маємо здатність літати, але цього не знаємо, може, ми це розвинемо, і тоді можна буде стверджувати, що це прояв нашої душі.
Психотерапія – це така галузь, яка працює з душею, а душу ми у першу чергу розуміємо, як певний потенціал, який ми несем у собі. Психотерапія допомагає природі цей потенціал актуалізувати. Коли ми говоримо, що психотерапія – це 40% пацієнта, це означає, що пацієнт повинен внести свій вклад у опрацювання потенціалу своїх здібностей, а ми йому допомагаємо у цьому.
Людина, яка приходить до психотерапевта, мусить знати якісь правила?
Ви вже відповіли на своє питання. Психотерапія – свого роду певна культура дії, комунікації і взаємного впливу. Медицина – це своя культура, інженерна справа – це теж своя культура, усі вони складаються на загальну культуру, але кожна частина – це окрема частина культури.
У найширшому сенсі культура – це система ритуалів і певних символів, які ці ритуали собою визначають. Наприклад, культура авангардизму: її символом була елітарність образу, переломленого через тонкочуттєву індивідуальність.
Символ культури психотерапії – допомогти знайти ресурс для потенціалу душі, бо психотерапія – це оприсутнення душі. Але, аби таке оприсутнення могло статися, необхідний відповідний “ритуал”. Тому ви відповіли одразу на своє питання. Ритуал – це система принципів і правил. Хочеш йти у психотерапію, ти маєш увійти у її культуру, а значить – прийняти її умови і ритуали (смисли і принципи).
Ілюстрація – Фройд. Він не раз підкреслював, що психоаналіз – нова річ і ми відкриваємо нову сферу розуміння людини, і коли приходить пацієнт, який зовсім не має уявлення, що таке психоаналіз, ми маємо йому сказати, що будемо досліджувати його позасвідоме. Багато пацієнтів може налякатися, бо подумають, що це хтось зануриться в їхню душу і зможе нею керувати. І тому Фройд рекомендував не лінуватися і перед початком психоаналізу детально поінформувати пацієнта про принципи функціонування психоаналізу, його основний символ – “позасвідоме” і про шляхи доступу до цього символу – вільні асоціації. І Фройд перші години з пацієнтом проводив за детальним поясненням позасвідомого на прикладі асоціацій, які ми в буденному житті виявляємо через “випадкові” помилки, обмовки, різні символічні (і часом, незрозумілі нам самим) дії та всіляких дурниці.
Чи може психотерапія вплинути на розвиток культури у соціумі?
Ви ставите дуже серйозні питання, і мені здається, що ми однозначної відповіді не знайдемо; ми можемо на цю тему поміркувати разом. Я вас запитаю: зі всієї сфери гуманітарних дисциплін (бо психотерапія все ж таки гуманітарна дисципліна, адже це не фізика, хімія, біологія, астрономія і не математика), як ви думаєте – чи існує сьогодні така гуманітарна ділянка наших активностей, яка точно впливає на культуру? Наприклад, філософія впливає на культуру?
Сьогодні – ні.
Гаразд, філософія не впливає. А історія впливає?
Більш, ніж філософія, тому що до неї часто звертаються.
Так, але історія сьогодні надто маніпульована і маніпулятивна.
Цим і впливає, вона маніпулює соціумом.
Які ще гуманітарні дисципліни впливають на сучасну культуру? Виключаємо політологію і соціологію, вони прямим чином впливають – це інструменти сьогоднішньої культури. Мистецтвознавство?
Ні.
Ні?! Тобто, що ж впливає. Ми з вами могли би сказати, що впливають ті дисципліни, які належать до сучасного політичного контексту. Решта – дуже мало. Ми мусимо розділяти ті сфери гуманітарної діяльності людини, які усвідомлено напряму впливають на соціальні процеси.
Коли я сканую зараз різні світові дискусії, читаю або дивлюсь світові семінари, наприклад, з Далай-ламою, чи професійні дискусії з нашими колегами – отож, коли доводиться аналізувати, можна бачити, що більшість дискусій схиляє до висновку, що “головна біда” нашої культури полягає у занепаді традиційних (тобто, перевірених часом цілих епох) цінностей, які повинні слугувати “вірними і надійними” опорами для наших міркувань і суджень. А де і як шукати “нові” цінності? Це ж питання, яким морочить собі голови весь нинішній глобалістичний світ.
Президент США, Байден, начебто повертає світ до консервативних цінностей, і хоча б щось декларує. Цінності, зобов’язують, висловлюсь російською – «налагают долженствование», вони впливають на наше життя на всіх рінях. А раз так, раз ритуали культури та її символи ховаються у цінностях, то це і означає, що культура також накладає на нас «долженствование». Як тільки я вирішую притримуватись якихось цінностей, вже з того моменту я починаю діяти так, аби всіляко ці – обрані мною – цінності підтримувати, реалізувати і розвивати. Якщо я, приміром, вважаю, що справедливість існує, я буду її дотримуватись. Добро, справедливість, Бог, зло тощо.
Усе накладає свій відбиток на культуру, тому що культура – інтегральна частина усього сущого, що відбувається у існуванні людства. Правда і те, що матеріальна культура (культура речей і предметів) також важлива. Ба, навіть більше: сучасна культура йде у бік матеріалізації та технологізації своїх потреб. А от психотерапія, яка безсумнівно, за визначенням, вносить акцент “душі” у культуру, впливає на культуру по-своєму. Але як і що саме вона вносить – тут я не можу одразу відповісти.
Коли ви говорили про душу, згадався вислів, який зустрічається в народі – «душа вмирає». Чи є термін в психотерапії, тотожний цій характеристиці?
У ширшому сенсі це відноситься до всього душевного здоров’я – це депресія. Душа вмирає тому, що вмирає будь-який потенціал, людина не бачить жодної перспективи і найгірший варіант – коли ця пустка перспективи є такою колосальною, що людина йде з життя, бо немає сенсу існувати далі. Але є й інший термін, психотерапевтичний – “нарцистична пустка”. Є люди, які перебільшують собі ціну, є люди, які добре розуміють її і знають як її реалізувати, не заважаючи іншим. Це – здорові, добре нарцистично врегульовані люди; але є немало й таких, у яких система цінностей і смислів є спустошеною і цих людей ми називаємо хворобливо нарцистичними.
Хворобливий нарцисизм приводить до душевної зневіри в собі і потреби у знеціненні інших людей.
Питання, чи можна повернути в їхню душу наповненість, чи ні. У деяких випадках при депресії – так, а при нарцистичній пустці, іноді, не можна, і людина живе порожньо, з пустою душею, по суті – це Доріан Грей «душа в образі, а не в мені», в образі, який я собі створив і якому віддав душу.
Наскільки сьогодні здатні вплинути на людину художні практики?
Я відповім дуже просто. Є така стара, як світ, максима, корені, витоки чи джерела, що лежать в дуже далекій давнині мудрості Ноєвого часу, біблійно і добіблійно… Отож, відомо, що гідність людини полягає в єдності трьох речей: сила, мудрість і краса. Не розум, а мудрість – як вміння відрізнити сутнісне від несутнісного і діяти відповідно до цього. Силу, щоб втілити свою мудрість, а ще – красу в собі – аби відчувати гармонію своїх намірів і вчинків з тим, що притягає до себе, а не відштовхує.
Ви сказали, що сучасний світ міняється, а людина?
Без сумніву, думаю, що першими на це питання намагались відповісти ще античні греки. Вже вони знали, що людина як така не змінюються, бо вона є свого роду копією богів, і ми це зараз бачимо. Ми створюємо нову цивілізацію – машинну. І ми думаємо, що стаємо богами, які здатні надати нового життя тому, що досі було неживим.
То що ж, людина не має мінятися? Ні, сказали греки. Людина не міняється у своєму образі і подобі Божій, але людина міняється через культуру. Людина змінює культуру, а культура змінює людину. Якщо просто сказати – людина еволюціонує і еволюція в людині відбувається, але у сфері культури і через культуру. Тому культура і є такою важливою.
І дякую за розмову.
Матеріал підготувала Оксана Семенчук
Опис проєкту:
АРТ-ТЕРАПІЯ ВЕТЕРАНІВ АТО / ООС ТА КОЛИШНІХ В’ЯЗНІВ «ДНР / ЛНР»
За підтримки «Українського культурного фонду».
«МІТЄЦ. РЕАБІЛІТАЦІЙНИЙ ПРОСТІР” — інноваційна програма мистецько-психотерапевтичної реабілітації ветеранів АТО / ООС та колишніх в’язнів «ДНР / ЛНР». Над втіленням його у життя працюють команди двох громадських організацій — «МІТЄЦ» та «Львівський психоаналітичний інститут ментального здоров’я».
Впродовж 9 місяців учасники програми беруть участь у 8 майстер-класах із різних видів мистецтва: графіки, живопису, фотографії, кераміки, колажу, ленд-арту, саунд-арту та перформативного танцю. Майстер-класи проводять провідні українські митці: Олексій Аполлонов, Олена Придувалова, Валерій Мілосердов, Сергій Якунін, Олександр Миловзоров, Катерина Свіргуненко, Альона Мамай, Богдан Мороз та ін. Фінальним акордом проєкту стане створення арт-буку та розробка методики психотерапевтами.
Під час майстер-класів з учасниками програми працюють фахові психотерапевти, психоаналітики. А професійні художники — Сергій Захаров (колишній в’язень «ДНР») та Дмитро Коломойцев (ветеран АТО). Ведуть художні щоденники та фіксують арт-терапевтичний процес.