«Духовна велич: меморії видатних українців. Наукова реставрація»

До 10 жовтня в Національному музеї Тараса Шевченка триває масштабний виставковий проєкт «Духовна велич: меморії видатних українців. Наукова реставрація». Виставка репрезентує досліджені та відреставровані фахівцями Національного науково-дослідного реставраційного центру України і його філій у Львові, Одесі, Харкові музейні раритети, пов’язані з  персоналіями, які упродовж ХVIII–ХХ століть відігравали визначну роль в історії та культурі України. Проєкт реалізується за підтримки Українського культурного фонду. 

Меморіальні речі – це живі свідки історії. Маючи свою художню виразність та історичну цінність, вони несуть енергетику людини, якій належали та слугували, частково дають зрозуміти про її характер, смаки й захоплення. Перед відвідувачами виставки «Духовна велич: меморії видатних українців» постає близько 180 предметів з 40 музеїв, заповідників, галерей України та інших закладів культури, що належали громадським і політичним діячам, митцям, науковцям, представникам духовенства. Це відреставровані, починаючи з 1975 року і до сьогодення, музейні експонати – особисті речі, малярські й графічні твори художників, документальні пам’ятки, світлини, прижиттєві видання авторів, нотні записи, меблі, книги з особистих бібліотек, одяг, предмети домашнього вжитку. Час позначився на кожному з цих предметів, що потребували пильної уваги, та фахові реставратори подарували їм друге життя.

Серед іншого на виставці представлені речі, що слугували Івану Мазепі, Петру Калнишевському, Івану Скоропадському, Петру Могилі, Тарасу Шевченку, Івану Котляревському, Марку Вовчку, Панасу Мирному, Лесі Українці, Івану Франку, Михайлу Грушевському, Ользі Кобилянській, Богдану Лепкому, Максиму Рильському, Павлу Тичині, Миколі Леонтовичу, Сергію Васильківському, Марії Заньковецькій та Софії Тобілевич, Івану Козловському, Симону Петлюрі, Василю Стусу, Катерині Білокур та багатьом іншим.

У першій виставковій залі увагу одразу привертає стіл Симона Петлюра, за яким він працював під час перебування уряду Директорії у Вінниці. На реставрації у Києві експонат перебував понад два роки і торік повернувся до Вінницького обласного краєзнавчого музею. Відновлювальні роботи проводив завідувач відділу реставрації музейних меблів Національного науково-дослідного центру України, художник-реставратор меблів та етнографічних пам’яток з дерева, поліхромної дерев’яної скульптури та декоративного різьблення вищої категорії Олександр Закусило.

Стіл із червоного дуба, в основі якого входять й хвойні породи, різьблений сюжетами на тему лицарства, а його ніжки – прикрашають фігури левів. Найскладнішим у роботі було зняти кілька шарів фарби зі стільниці. Двох втрачених левів Олександр Закусило відтворив самостійно в оригінальний спосіб.

Вінок подарований Михайлу Грушевському від Наукового товариства імені Шевченка у Львові (1926 року)

Також на виставці представлені стілець з гарнітура Георгія Нарбута, крісло Ольги Кобилянської, письмовий стіл і крісло, що належали Володимиру Винниченку, вінок подарований Михайлу Грушевському від Наукового товариства імені Шевченка у Львові (1926 року), віяла, сукні та інші особисті речі видатних жінок ХІХ століття Лесі Українки, Марії Заньковецької, Софії Тобілевич та ін.

Чимало експонованих предметів пов’язані з постаттю Тараса Григоровича Шевченка. Це і скринька, подарована йому Карлом Брюлловим, і перстень Михайла Лазаревського, в якому зберігається пасмо з вуса поета, збірка «Народні оповідання» Марка Вовчка з особистої бібліотеки Шевченка, «Портрет дівчини» внучатого небожа великого Кобзаря Фотія Красицького, «Портрет Тараса Шевченка» Іллі Рєпіна – подарунок Дмитру Яворницькому.

Карл Брюллов, Портрет Василя Жуковського, 1837-1838

Центральне ж місце посідає картина, з якої почалось вільне життя Тараса Шевченка – портрет Василя Жуковського пензля Карла Брюллова. Влітку 1941 року музей Шевченка готував до евакуації найцінніші експонати, серед яких був і цей портрет. Музейні предмети були демонтовані, спаковані й доправлені на берег Дніпра. Протягом двох тижнів експонати залишалися просто неба і лише з часом їх поїздом відправили до Харкова, а звідти – у Новосибірськ. Така небезпечна подорож могла позбавити світ цінного витвору мистецтва. У березні 1942 року комісія музейників та реставраторів, зробивши огляд стану збереженості евакуйованих раритетів, констатувала, що портрет Василя Жуковського постраждав чи не найбільше через сильне промокання полотна. Були наявні пліснява, розшарування ґрунту з фарбовим шаром у вигляді збугрення по всій поверхні. Саме тоді було проведено перші реставраційні заходи.

1948 року, одразу після повернення експонатів до Києва портрет було передано до Реставраційного центру. Тут системно розпочалася багаторічна робота щодо порятунку оригіналу картини Карла Брюллова. Останній огляд твору засвідчив, що завдяки таланту й професіоналізму кількох поколінь художників-реставраторів, картина має бездоганний стан збереженості. 

Окремої уваги потребують представлені на виставці відроджені старовинні ікони, зокрема, образи «Пророки Давид і Арон» та «Пророки Яків і Ісая» середини XVIII століття із собору Архангела Михаїла села Гумниська (Львівська область), у якій в 1838 – 1843 роки правив служби отець Маркіян Шашкевич. Нині ікони зберігаються в колекції Львівської національної галереї мистецтв ім. Б.Г. Возницького. Туди ж у першій половині 1990-х років був переданий інших артефакт з храму, частина іконостасу – Царські врата (кінець XVII – початок XVIII століття). Весь цей час вони зберігалися у філії галереї — фондових приміщеннях Олеського замку. Реставрація іконостасу проводилась впродовж 2008—2009 років співробітниками Львівської філії Національного науково-дослідного реставраційного центру України.

Наймасштабнішою в експозиції є ікона «Св. Миколай Чудотворець» початку XVIII століття з іконостаса Богоявленського собору, зведеного на замовлення та коштом Івана Мазепи. Не менш коштовними за ікони у духовному вимірі на виставці постають давні книги. В першу чергу йдеться про Требник (1646 року), упорядкований та виданий Петром Могилою та «Євангеліє» останнього гетьмана України Петра Калнишевського (1758 року), яке він подарував Свято-Троїцькій церкві в селі Пустовійтівка на Сумщині.

Напрестольне Євангеліє є шедевром українського ювелірного мистецтва XVIII століття, який увійшов до світових каталогів. У наукових колах за ним закріпилась назва – «Євангеліє Калнишевського». У 2016 році до 325-ї річниці від дня народження останнього Кошового отамана Запорозької Січі, Євангеліє було відреставроване в Національному науково-дослідному реставраційному центрі України. 

Відомо, що срібний з позолотою карбований оклад для книги виготовив у Києві найталановитіший майстер-золотар козацької доби Іван Равич. Євангеліє є унікальною реліквією ще й тому, що має монограму адресного дарчого напису на золотій пластині окладу, а також зробленого у Запорізькій Січі прописного напису коричневим чорнилом безпосередньо на сторінках цього, виготовленого в 1758 році у Москві, друкованого видання Святого Письма.

Текст напису розміщений по одному чи по два слова в нижній частині кожного аркушу друкованого тексту Святого Письма з 8-ї по 43-тю сторінку: «Книга Евангелие в церковь Свято-Троицкую села Пустовойтовки изделано старанием коштом войска Запорожского низового войскового судьи, ныне же кошевого атамана Петра Ивановича Калнышевского. За здравие его и за упокой умерших Иоанна, Агафии. Зеновии еще в живых. Андрея, Параскевеи, Семеона, Андрея и Йосифа ещё в живых пребывающего. Оному ж Евангелию цена пятьсот рублей. Подписана в Сече Запорожской 1762 году июля 3 дня».

На жаль достеменно не відомо, але з високою вірогідністю можна допустити, що це є автографічний допис Калнишевського, тобто зроблений ним власноруч, або за його вказівкою написаний січовим писарем, але з продиктованих отаманом Калнишем слів.

Під час проведення більшовиками кампанії зі знищення храмів і вилученню з них коштовних церковних речей «для нужд государства», у 1929 році Пустовійтівська церква була закрита. Але Євангеліє Калнишевського дивом вціліло і не було віддане на переплавку. Тоді книгу передали до Роменської округи, а у 1934 році Євангеліє надходить до Роменського краєзнавчого музею як предмет, що має історичну та культурну цінність.

Нині Святиня, як найцінніший раритет є окрасою експозиції Музею Петра Калнишевського у селі Пустовійтівка – історичній батьківщині останнього Кошового отамана Запорізької Січі. 

Цікаво, що водночас з експозицією фахівці різних спеціальностей Національного науково-дослідного реставраційного центру України проводять регулярні тематичні екскурсії, в яких детально розповідають про тонкощі роботи з конкретними предметами. За розкладом заходів слідкуйте на фейсбук-сторінці Національного науково-дослідного реставраційного центру України.

Триватиме виставка «Духовна велич: меморії видатних українців. Наукова реставрація» до 10 жовтня 2021 року у виставкових залах Національного музею Тараса Шевченка (бульвар Т. Шевченка, 12, з 10.00 до 17.30, вихідний день – понеділок).

Текст: Христина Срібняк

Фото: Національний науково-дослідний реставраційний центр України