Довженко-Центр повернув до України фільм із загубленої класики «Кіра Кіраліна»

Довженко-Центр повернув до України ще один фільм загубленої класики «Кіра Кіраліна» (1927). Чорно-біла німа стрічка прибула до фонду Всеукраїнського фото-кіноуправління з Німеччини и незабаром буде реконструйована для широкого показу з новою музикою.

Довгий час «Кіра Кіраліна» вважалася втраченою, але у 2020 році науковцям Довженко-Центру вдалося розшукати збережені копії чорно-білої стрічки в каталогах відразу двох фільмофондів — «Національного кіноархіву — Румунської синематеки» та Федерального архіву Німеччини. На запити німецька сторона надала плівку з фільмом для сканування, а Румунія погодилася оцифрувати свою копію самостійно. Після отримання відсканованих копій обох версій фільму фахівці Довженко-Центру проведуть порівняльний аналіз та, в разі потреби, реконструкцію картини для отримання найбільш повної та близької до оригіналу копії.

Стрічку знято на Дрігій (Ялтинській) кінофабриці ВУФКУ. Це єдино збережений фільм авангардного театрального режисера Бориса Ґлаґоліна, а також одна з небагатьох робіт в українському кіно художника Роберта Шарфенберґа, що працював з Бертольдом Брехтом. Головну роль у стрічці виконала акторка харківського Театру імені І. Франка (де, зокрема, працював і Ґлаґолін) Олена Валерська. Вірогідно, це єдина її поява на кіноплівці, що збереглася до наших днів. Також в одній з ролей в картині з’являється зірка кримськотатарського кіно 1920-х Хайрі Емір-заде, відомого за фільмом «Алім» (1926).

Експресивна драма зі східним колоритом «Кіра Кіраліна» є екранізацією дуже популярного на той час роману румунського письменника Панаїта Істраті, який спирається на відому балканську народну баладу про двічі продану в арабські гареми красуню Кіру. Це одна з перших українських радянських стрічок, присвячених сучасному рабству та жорстоким порядкам «капіталістичного світу».

За сюжетом, аби розрахуватися з боргами, батьки ще до народження продають свою дочку Кіру старому каретникові – багатію Ставро. Коли Кірі виповнюється 13 років, він забирає її до себе дружиною-рабою. Невдовзі у них народжуються діти. Але постійні приниження штовхають Кіру на шлях розпусти. Їй здається, що таким чином вона звільниться від тиранства Ставро, але насправді вона потрапляє в ще гірші тенета Назіма-ефенді, торговця «живим товаром». Кіра звертається до брата та намагається втекти. Але колишній чоловік, вбиває її. Не поталанило й Кіриній дочці Кіраліні: Назім-ефенді продає її в рабство.

У 1927 році «Кіра Кіраліна» стала однією з тринадцяти картин ВУФКУ, які було закуплено для прокату країнами Західної Європи. Ймовірно, саме завдяки цим комерційним зв’язкам стрічка збереглася донині. Прем’єра фільму відбулася 23 квітня1928 в Києві та 21 травня 1929 в Москві.

Місією проекту «ВУФКУ. Lost&Found» є пошук та повернення до України втрачених фільмів 1920-х. Сліди деяких з них можна відшукати в іноземних архівах.

Всеукраїнське фотокіноуправління (ВУФКУ) проіснувало неповні дев’ять років (1922–1930), але встигло випустити на екрани понад 140 ігрових фільмів, кількасот неігрових стрічок і журналів кінохроніки, десятки анімаційних мультиплікатів, здобути славу «українського Голлівуду» та взяти під контроль усі аспекти кінематографічного процесу — кіновиробництво, прокат, кінопресу, пропаганду, освіту.

Після 1929 року утиски, численні звинувачення у буржуазному націоналізмі, формалізмі та інших неприпустимих «збоченнях» призвели до підпорядкування доти незалежного ВУФКУ загальносоюзному концерну «Союзкіно» з перетворенням його на регіональну філію. Багатьох діячів ВУФКУ у наступні роки було репресовано, фізично знищено, а ті, кому вдалося емігрувати, інтегрувалися в кіноіндустрію різних країн і стали частиною їхньої історії.  Переважну частину української кіноспадщини 1920-х вивезено до Москви, а найкращі твори українського кіно цього періоду ввійшли в міжнародний обіг під означенням «російський авангард».

Нині з цих 140 фільмів ВУФКУ повністю втраченими вважаються близько 60 стрічок. Багато вцілілих фільмів дійшли до нас неповними (без однієї чи кількох частин). «Кіра Кіраліна» доповнює низку повернених до України у минулі кілька років стрічки «Тарас Трясило» (1926), «Свині завжди свині» (1930), «Людина та мавпа» (1930) та інші.

Фото та джерело: Довженко-Центр, ВУФКУ