Міжвоєнна Литва понад 20 років прожила без еталону державного герба
Матеріал із журналу «Антиквар» №119
Ішов 12‑й рік, відколи на руїнах імперії постала незалежна Литовська Республіка. У її тодішній столиці Каунасі (Вільно‑Вільнюс офіційно вважався окупованим Польщею) 25 жовтня 1929‑го на своє перше засідання зібралася Тимчасова комісія зі встановлення державної символіки. Річ у тім, що Литва доти не мала офіційно й законодавчо затверджених еталонних зображень герба. У конституції було лише зазначено, що ним є «в червоному полі білий (срібний) Вітіс», тобто витязь‑вершник — «Погоня», давній сивол Великого князівства Литовського. Популярними ж у вжитку були варіанти герба, що їх виконали на світанку незалежності археолог і знавець геральдики Тадас Дауґірдас, а також художник Антанас Жмуйдзінавічюс. На монетах натомість викарбовано варіант скульптора Юозаса Зікараса, а на банкнотах переважав «Вітіс» художника Адомаса Варнаса. Однак орієнтувалися всі, здається, на чудовий малюнок Погоні, виконаний Тадеушем Дмоховським і опублікований ще 1910 року в часописі «Kwartalnik litewski».
«Литовські установи використовують подиву гідне розмаїття зображень герба, — констатував письменник і дипломат Юрґіс Савіцкіс, який головував на тому засіданні, — особливо це вражає за кордоном, де посольства та консульства Литви добирають герб на своїх бланках і вивісках кожне на свій смак. Міністерство внутрішніх справ, яке замовляє чимало паспортів, змушене стриматися з їх виготовленням, затим що невідомо, який герб обрати. Міністерство закордонних справ, замовивши емальовані вивіски для консульств, опинилось у подібній ситуації». Савіцкіс нагадав членам комісії, що сусідні країни з такою проблемою вже давно впоралися: «Естонія, Латвія та Фінляндія визначилися зі своїми державними символами (гербами) та протягом першого року незалежності ухвалили спеціальні закони щодо їх використання». Отже, Литва нарешті теж мусить цю справу надолужити.
Одним із членів комісії був тодішній професор Каунаської школи мистецтв Мстислав Добужинський (1875–1957) — графік, ілюстратор, живописець і театральний художник. Свого часу він належав до об’єднання «Світ мистецтва», приятелював з Георгієм Нарбутом. «Ми обоє захоплювалися генеалогічними питаннями родинного характеру, — писав він у спогадах. — Рід Нарбутів, натуралізований в Україні, литовський. Це нас наче споріднювало, на цю тему в нас було багато бесід і маленьких розвідок. <…> Останнього разу я бачив його навесні 1917 р. Він усе прагнув у свою Україну, куди поїхала його сім’я, і, здається, вже тоді у ньому заговорив патріот». Заговорив патріот і в Добужинському — нащадкові давнього знатного литовського роду: митець приймає громадянство Литви та з літа 1929‑го остаточно осідає в Каунасі.
Мстіславас Добужинскіс (Mstislavas Dobužinskis) — так він фігурує в документах тієї доби — найбільше уславився своєю роботою в Державному театрі Литви, де як художник‑декоратор і автор костюмів оформив близько 40 оперних і балетних вистав. Фактично він заклав підвалини литовської національної сценографії. Донедавна, проте, крім вузького кола фахівців, мало хто знав, що вагому частину в його тогочасній творчості становила геральдика. А в 1930‑х роках Добужинський ледь не став автором офіційного еталону герба Литовської держави!
Ця спадщина митця зберігається у відділі рідкісних книг і рукописів Литовської національної бібліотеки ім. Мартінаса Мажвідаса. І от у 2018‑му, до 100‑річчя відновлення державної незалежності Литви та 100‑річчя заснування самої бібліотеки, всі ті матеріали було опубліковано в розкішній багато ілюстрованій книзі під назвою: «Геральдика Мстислава Добужинського: не лише наука, але й мистецтво»*. Видання ґрунтовно висвітлює вагомий внесок митця в історію та дослідження литовського державного герботворення, його наукові й творчі пошуки. А підійшов він до цієї справи з усім властивим його натурі перфекціонізмом, наголошують автори супровідних текстів (їх у книзі подано литовською та англійською мовами).
Замальовки елементів литовського історичного герба, що їх Мстислав Добужинський виконав під час роботи над своїми проєктами. Частину з них він опублікував у своєму дослідженні «Вітіс: особливості історичних варіантів державного герба Великого Князівства Литовського (XIV–XVI століття)», що вийшло в Каунасі 1933 року
Зрештою головна робота в Комісії зі встановлення державної символіки лягла саме на плечі Добужинського. Художник засів за вивчення іконографічних джерел, бо вважав, що в еталонному накресленні герба передусім слід дотриматися історичної достовірності. Він робить замальовки зі старовинних печаток, монет, стародруків та інших пам’яток, починаючи від правління Вітовта й до Стефана Баторія — цебто від межі XIV–XV століть майже до кінця XVI століття. Окрему порівняльну таблицю укладає з самих лише варіацій зображення кінського хвоста на гербах Великого князівства Литовського за Александра I Яґелона, Сиґізмунда I Старого та Сиґізмунда II Авґуста.
Правителів з інших династій теж не оминає. І так шліфує матеріал чи не про кожну деталь історичної Погоні‑Вітіса — про шпори вершника, про згин його руки з мечем, про шолом тощо. Водночас Добужинський склав анкету з 17 пунктів, написав до неї вступ і розіслав провідним геральдистам Європи — а раптом вони мають відомості, що не дадуть йому впустити з ока щось важливе. Наскільки ретельно він підходив до вивчення найдрібніших моментів у давній іконографії герба ВКЛ, свідчить такий факт, зафіксований у протоколі одного з засідань: «Добужинський просить Комісію придбати книжку, яка допоможе з’ясувати точні деталі вуздечки Вітіса».
Художник був певен, що литовський герб, еталон якого він узявся створити, повинен стати сучасним геральдичним узагальненням усіх версій Погоні‑Вітіса, що існували впродовж століть. Вносить він у проєкти герба й династичні знаки литовських правителів, як‑от «стовпи Ґедиміна» та Яґелонський двораменний хрест. Добужинський вважав їх дуже важливими серед старовинних литовських символів, тож намагався представити бодай другорядними в гербовому щиті з вершником. Окрім того, він подає у своїх ескізах над щитом великокнязівську корону. Чи то була суто його позиція, годі сказати достеменно. Хай там як, але 9 листопада 1929 року комісія дійшла висновку, що «герб має бути увінчаний короною», що й було зафіксовано в протоколі засідання. В особистій бесіді з Юрґісом Савіцкісом президент Литовської Республіки Антанас Сметона підтримав цю позицію. І то ще було не все: «П[ан] Савіцкіс наголосив на бажанні президента мати два герби: великий і малий». Комісія до цієї ідеї поставилася скептично. Що ж до використання князівської шапки — «митри» або «вінця» — дійшла згоди, що в цьому випадку вона не є монархічним елементом, а «геральдичною деталлю, яка становить невід’ємну частину історичного литовського герба», тож її цілком може бути використано й у символіці республіки. До слова, художник уклав порівняльну таблицю ймовірних зображень тієї великокняжої митри — теж на основі історичних джерел.
Важливим наслідком науково‑дослідницької роботи Мстислава Добужинського стала його монографія «Вітіс: особливості історичних варіантів державного герба Великого Князівства Литовського (XIV–XVI століття)», що вийшла в Каунасі 1933 року. Це було перше системне дослідження розвитку іконографії Погоні‑Вітіса. Водночас автор займається і «прикладною геральдикою». Один із найяскравіших її зразків — проєкт вітража для будівлі Державного банку Литви. Окремим його захопленням була вексилологія — Добужинський виконав принаймні кільканадцять проєктів нового литовського державного прапора, бо жовтозелено‑червоний триколор, що його було узаконено 1918 року, затверджували поспіхом, і він мав чимало супротивників. Ці ескізи розміщено в окремому розділі книжки, виданої Литовською національною бібліотекою. Є там також навіть ескізи оформлення президентського кабінету та покоїв глави держави.
Попри негативне ставлення комісії до ідеї створення великого герба Литовської Республіки, Добужинський таки виконує низку його ескізів. Використовує при цьому підбиту горностаєм мантію, князівську митру, підніжжя та різні варіанти щитотримачів. Більшість — усього лише чорно‑білі начерки. Один із найцікавіших — герб, складений з трьох ранньоготичних щитів, на яких представлено Погоню‑Вітіса, «стовпи Ґедиміна» та Яґелонський двораменний хрест. З приводу підбитої горностаєм князівської мантії особливих застережень не було. І хоча цей елемент герба був притаманний радше правителям Великого князівства Литовського, такий підхід засвідчував історичну неперервність державної геральдичної традиції.
1934 року художник підготував два остаточних варіанти державного герба, виконавши його в червоному, білому (сріблястому) та жовтому кольорах. На першому вершник тримав щит зі «стовпами Ґедиміна», на другому — з Яґелонським хрестом, а «стовпи Ґедиміна» було зображено внизу під рицарем. Комісія затвердила ескізи та ухвалила, що остаточне рішення, у тому числі зображення на щиті, має бути за Кабінетом міністрів. Професорові Добужинскісу доручили намалювати чотири зразки проєкту державного герба: «Щит на тлі мантії та з князівською короною вгорі; щит із князівською короною; щит без корони; і рицар без пір’я на шоломі». Крім того, комісія відредагувала підготований Добужинскісом опис державного герба — як частину майбутнього закону про нього.
Два з чотирьох проєктів державного герба Литви, що їх Мстислав Добужинський подав 1934 року на розгляд урядової комісії, а відтак — президента Антанаса Сметони. На першому — під княжою митрою — вершник тримає щит із Яґелонським хрестом, а «стовпи Ґедиміна» розташовано внизу. На другому, без митри, — навпаки: на щиті вершника зображено «стовпи Ґедиміна», а двораменний Яґелонський хрест — у долішній частині гербової композиції.
Проєкти‑еталони Мстислава Добужинського було представлено президентові Сметоні. «Хоч композиція була неідеальною (забагато порожнього червоного поля), але фігура герба була історично обґрунтованою, — пише знавець геральдики Вірґініюс Місюнас. — Головною проблемою були кольори — щит вершника червоний, подвійний хрест, підкови, вуздечка та інша збруя коня золоті. Щоби вмотивувати золото на сріблі, комісія звернулася до фольклору — „золотої вуздечки“ та „золотих підків“ у народних піснях. Однак проєкт не було затверджено жодним правовим актом. Його намагалися поступово ввести в суспільне життя, проте до 1940 року (коли Литву було окуповано радянськими військами. — Б. З.), він не тільки не переміг еталону Жмуйдзінавічюса, але навіть просто не став відомим, і майже не залишив сліду».
До Добужинського прислухалися в театрі, його думкою дорожили. Але його напрацювання для литовського національного та державного герба фактично проігнорували. Митець, здається, так і не опанував як слід мови предків. Свої геральдичні дослідження писав російською й давав перекладачеві. 4 вересня 1936 року він нарікав у листі до драматурга й театрального режисера Володимира Немировича-Данченка: «З литовцями я не зріднився, мене весь час вважають чужим, і, певна річ, так воно і є — російським художником, а до всього російського там ставлення виразно неприємне, останнім часом атмосфера гидка. Весь мій романтизм щодо „землі предків“ видихався». Урешті‑решт улітку 1939‑го Добужинський перебрався до США, осів у Нью‑Йорку, там і закінчив життя.
Герб Литви, що нині зберігається в колекції історичних предметів Військового музею ім. Вітовта Великого, був відлитий з бронзи (263 × 217 мм) за одним із проєктів М. Добужинського між 1934–1940 роками. Хоча цей варіант і не був офіційно затверджений як державний, його часто можна було бачити на вагонах поїздів Литовської залізниці та в урядових установах. У 1945 році саме цей примірник герба було наказано розплавити, але робітник ливарного заводу в Шанчяй (район Каунаса) зумів зберегти національну реліквію і 1989 року передав її до музею. Герб прикріпили до вкритої оксамитом фанерної пластини, а 11 березня 1990-го правозахисниця Ядвіга Беляускене внесла його до зали Литовського Сейму й розмістила на трибуні поверх радянського герба як символ відновленої незалежної Литовської Республіки.
…Коли голова Проводу ОУН Євген Коновалець 1935 року отримував литовський паспорт, на його палітурці та першій сторінці був Вітіс‑Погоня, що скидався радше на витвір Антанаса Жмуйдзінавічюса, офіційно, проте, так і не затверджений. Тодішня литовська влада, до речі, в українському визвольному русі вбачала важливого союзника у протистоянні з Польщею, тож його чільним діячам свого громадянства не шкодувала.
Підготував Богдан Завітій
Примітки:
* Mstislavo Dobužinskio heraldika: ne tik mokslas, bet ir menas = Mstislavas Dobužinskis’s heraldry: not only a science; it is an art. Vilnius: Lietuvos nacionalinė Martyno Mažvydo biblioteka, 2018. 231, [1] p.: iliustr., faks., portr.