БОГДАН МОРОЗ: «Ми не знаємо, як на людину вплине музика»

Богдан Мороз – один із художників, хто підтримав проєкт «МІТЄЦ. Реабілітаційний простір» в якості ведучого майстер-класів з саундарту для ветеранів АТО та колишніх полонених ЛНР / ДНР, яку реалізують за підтримки «Українського культурного фонду». В розмові з Богданом про мистецтво саундарту, його колекційну привабливість та про участь у проєкті. 

Богдане, наскільки поширеним видом мистецтва в Україні є саундарт?

Є окремі художники та художниці, які займаються музикою, і все це в цілому можна об’єднати в саундарт. Серед найвпливовіших груп в цій сфері є група «SVITER», до складу якої входять Макс Роботов і його партнерка – Лера Полянскова. Їхня практика в сфері медіаарту більш наближена до саундарту. У них також були проєкти, спрямовані на вивчення природи звуку. До того ж зараз Макс Роботов курирує курс ньюмедіа в КАМА, де навчає програмам, в яких можна працювати в тому числі і зі звуком. Я думаю, що в цьому є певний прогрес роботи зі звуком. 

Чи знайомий ти з західноєвропейськими тенденціями в царині саундарту?

Так, однозначно. Якщо говорити про тих художників та художниць, в яких я зацікавлений, і з яких починав своє дослідження, то я завжди звертав увагу більше на тих, хто окрім звуку задіює також тіло, і свої пошуки демонструє на сцені. Тобто для мене важлива перформативна складова. Це Мередіт Монк, Лорі Андерсон. Вони одні з перших, хто почав пов’язувати свої звукові досліди і представляти це на сцені як перформативні дії, іноді навіть театралізовані.

І все ж, що було причиною твого звернення до саундарту? Адже КНУКіМ, де ти навчався на графічному дизайні, не надає знання в цьому напрямку. 

Я завжди відчував інтерес до звуків, як і всі діти намагався пародіювати звуки пральної машини, мікрохвильової печі тощо. Пізніше цей інтерес був пов’язаний з богослужіннями в церкві, де я міг спочатку грати на шейкері, потім підспівувати на бек вокалі. Мої батьки протестанти, і в богослужіннях, які я відвідував, завжди була присутня музика. Всі діти з протестантської церкви  вміють гарно співати. Потім я став солістом групи і в цілому помітив, що мені подобаються виступи наживо, а саме відчуття аудиторії, вплив звуку як такого на простір і на людей в цьому просторі, також і вплив звуку на мине самого. Ті речі, які я помічав під час богослужіння, мені було цікаво розвивати далі, і я почав експерименти в своїй майстерні, почав записувати різного роду вокальні імпровізації і пізніше пробував писати пісні. Цей інтерес вилився в певний аналіз реакції людей на все, що я роблю в реальному часі в перформансах, або в музиці, яку я випускаю. Цей експеримент триває досі, змінюється форма і медіа, але основне – це інтерес до реакції публіки і інтерес певного впливу свого голосу або дії на людину.

Documentation of Performance by Maria Plotnikova “Tomorrow That Never Came”. Photo: Sergey Mishakin, Mystetsky Arsenal

 

Documentation of Performance by Maria Plotnikova “Tomorrow That Never Came”. Photo: Sergey Mishakin, Mystetsky Arsenal

Мистецтво саундарту не є комерційним, принаймні у нас в Україні?

Якщо говорити про комерціалізацію, то мені здається, що мої попередники Мередіт Монк, Лорі Андерсон перетворювали все в певні театралізовані концертні події, які припускали купівлю квитків. У мене теж виникала така ідея і спроби продажу квитків були, але потім я вирішив, що моє мистецтво не повинно комерціалізуватися, навпаки, краще я буду вкладати свої заробітки в мистецтво, ніж моє мистецтво буде приносити гроші, де доведеться видозмінюватися за рахунок комерціалізації, йти на певну кон’юнктуру. Мені цікава кон’юнктура, як метод, в плані підлаштування під аудиторію і під розуміння того, що хоче аудиторія, на що вона більше відгукується. Якщо говорити про музичні композиції, то цікаво, які треки людина буде слухати і програвати на своїх вечірках, тобто мені цікава кон’юнктура цієї реакції. 

А чи є колекційний досвід саунд-арту в світі? І взагалі, чи  звертався до тебе хтось, казав, що хоче, щоб твоя музика потрапила в колекцію? 

Нещодавно до мене звернулися з пропозицією виставити мою саунд роботу – музичний кліп, який, до речі, ми публікували на МiТЄЦ – «Пропосапайте грядки очевидного поля». І була пропозиція виставлення на продаж тиражу кліпа. Я погодився.  

До мене звернулася менеджерка, швидше, вона – мистецтвознавець, і запропонувала, щоб ця робота взяла участь в аукціоні. Все це досить розмито, але такі пропозиції з часом надходять, вони поки мені не зовсім зрозумілі, і зараз я не можу зрозуміти – наскільки мені цікаво брати участь в подібних заходах. 

До того ж права на моє відео, яке я знімав рік тому у Венеції, були придбані однією компанією, яка не займається мистецтвом. Це відео стало вірусним, зайшло в категорію вірусного контенту, і таким чином я отримав за нього гроші. Це нестандартний шлях, але досить цікавий. Я не знав, що є такі компанії, які викуповують вірусний контент.

Припустимо, що колекція Гриньових має сайт, самі колекціонери дають на виставки роботи з колекції, популяризують художників, тобто роблять багато що, щоб художники звучали. Є художники, які дбають про те, щоб їхня робота потрапила в серйозну колекцію, щоб була виставлена в галереї, щоб на неї звертали увагу куратори. Як ти позиціонуєш свій саунд-арт в цьому плані? Наскільки українські колекціонери, галереї, куратори зацікавлені у презентації саунд-арту? 

Я багатьом менеджерам, кураторам, координаторам галерей пропонував перформанси, і мені вдалося реалізувати досить багато робіт в різних галереях – Dymchuk Gallery, Steinbarg Gallery в Чернівцях, «Я галерея», «Арт-причал», також виступав в галереях, в яких відбувалася виставка моїх друзів. Таким чином, пропонуючи такі інтервенції, я міг реалізовувати свої роботи. 

Пропозиції завжди якісь надходять з приводу різних моїх проєктів. Я б зараз розділив свою діяльність на три напрямки: моя перформативна діяльність і те, що можна назвати саундартом. Хоча в основному вони зараз не реалізовуються, тому що вимагають ресурсу, простору і зацікавленості, логічного вписання в експозицію, виставку або в проєкт. Проєкти можуть у мене місяцями, роками чекати свого часу. 

Другий напрямок моєї діяльності – музика, яку я пишу, треки, які я випускаю на саундклауд і дивлюся за реакцією. Іноді можу записати якийсь кліп і з цією музикою виступаю і даю концерти. 

І третя діяльність – більш розважальна. Це останні експерименти, де я пробував в драг-образах співати під фонограму, ліпсінгуючи композиції і навіть не використовувати свій голос, виконував свої пісні. Ці три напрямки можна провести навіть за ступенем серйозності: найсерйозніша – це моя художня практика, яка включає саундарт і перформанс, яка вимагає ресурсу, уваги, концептуалізації, легший варіант –  мої музичні і фанові практики. Мене можуть покликати зробити перформанс або побути драг-Квін на Заході. Ці напрямки в моїй діяльності змішуються. Ті, хто пам’ятає мене, як художника, залучають мене як художника, ті, хто пам’ятає мене як музиканта – як музиканта. В цілому інтерес є. Що стосується досить масштабних і серйозних проєктів, які не були реалізовані, і пропозицій персональної виставки – таких пропозицій небагато.

Концерт “у меня в животе”, Closer. Фото: Наталка Дяченко
Концерт “coming out of isolation”, IZOLYATSIA. Платформа культурних ініціатив. Фото: Наталка Дяченко

Джон Кейдж колись сказав, що колір, живопис – первинні, музика – вторинна. 

Для мене первинними є зворотний зв’язок і реакція, тому що живопис передбачає пасивну реакцію, внутрішню роботу глядача, я ж навпаки, домагаюся зовнішньої реакції. Побачити виразну зовнішню реакцію глядача – найбільша нагорода. Ті роботи, які мені запам’яталися найбільше – це коли був тісний контакт з глядачем, і я міг бачити сльози або змінений стан людей. Це  було досягнуто загальною взаємодією. Якщо не сильно метафорично говорити про живопис і музику, то для мене, напевно, є первинною музика. З огляду на експерименти Джона Кейджа, його фраза могла бути набагато глибшою, а тут її можна інтерпретувати по-різному.

Я працюю в оркестрі, і одну цікаву думку почув від художньої керівниці. Вона сказала, що, коли ми чуємо якусь пісню, ми своєю гортанню, звуковими зв’язками проспівуємо пісню, самі про це не здогадуючись, але таким чином ми зчитуємо її відразу ж своїм тілом. Це дуже цікаво, і мене це зачепило. Вона дала грунт для експериментів, можливих в майбутньому.

Коли ти йшов на воркшоп з учасниками проєкту «МІТЄЦ. Реабілітаційний простір» і пропонував вокальний напрямок, чи були побоювання, що ти не будеш зрозумілим групі?

Очікування були різні. Мені було складно уявити, що це за люди, тому що коли говорять військові АТО, то перше, що спадає на думку – це рота солдатів, і є певний стереотип в суспільстві щодо ветеранів АТО, і не завжди він позитивний. Я очікував всього, але відпустив очікування щодо учасників воркшопу, і був  приємно здивований, тому що ці люди дійсно дуже глибоко перейнялися тими завданнями, які я давав.  Під час другого заняття ми повністю включилися в завдання, і учасники навіть з азартом вислуховували правила наступного завдання. 

Як ти вважаєш, чи може мистецтво, живопис або саундарт замінити психотерапію? 

Швидше за все – ні, тому що психотерапія розбирає і опрацьовує дуже конкретні речі, а музика може їх посилити. Ми не знаємо, як на людину вплине музика, живопис або щось, що ми вважаємо корисним. Терапією може виступити все, що завгодно, але мені здається, що саме психотерапевт може дуже конкретно наштовхнути людину на рішення проблеми і поставити дуже правильні питання. Тому я вважаю, що в музиці можливо і є якісь терапевтичні властивості, але у неї трошки інша функція. Вона працює з людиною з іншого боку.

Ти, сказав, що в проєкті “МІТЄЦ. Реабілітаціний простір» отримав унікальний досвід. 

Це було руйнування певних стереотипів щодо військових або людей з посттравматичним синдромом. І я ще раз переконався, що всі люди – різні, не можна їх водити в якісь групи. 

Текст:  Аліна Шевчук

Фото: Надані галереєю МІТЄЦ та Богданом Морозом

Опис проєкту:

АРТ-ТЕРАПІЯ ВЕТЕРАНІВ АТО / ООС ТА КОЛИШНІХ В’ЯЗНІВ «ДНР / ЛНР»

«МІТЄЦ. РЕАБІЛІТАЦІЙНИЙ ПРОСТІР” — інноваційна програма мистецько-психотерапевтичної реабілітації ветеранів АТО / ООС та колишніх в’язнів «ДНР / ЛНР». Над втіленням його у життя працюють команди двох громадських організацій — «МІТЄЦ» та «Львівський психоаналітичний інститут ментального здоров’я».

Впродовж 9 місяців учасники програми беруть участь у 8 майстер-класах із різних видів мистецтва: графіки, живопису, фотографії, кераміки, колажу, ленд-арту, саунд-арту та перформативного танцю. Майстер-класи проводять провідні українські митці: Олексій Аполлонов, Олена Придувалова, Валерій Мілосердов, Сергій Якунін, Олександр Миловзоров, Катерина Свіргуненко, Альона Мамай, Богдан Мороз та ін. Фінальним акордом проєкту стане створення арт-буку та розробка методики психотерапевтами.

Під час майстер-класів з учасниками програми працюють фахові психотерапевти, психоаналітики. А професійні художники — Сергій Захаров (колишній в’язень «ДНР») та Дмитро Коломойцев (ветеран АТО). Ведуть художні щоденники та фіксують арт-терапевтичний процес.