Віктор Корсак, фундатор
Музею сучасного українського мистецтва Корсаків
ДО CЕРЕДИНИ ЖОВТНЯ В МУЗЕЇ СУЧАСНОГО УКРАЇНСЬКОГО МИСТЕЦТВА КОРСАКІВ (М. ЛУЦЬК) ТРИВАЄ ВИСТАВКА АРТ-ПРОЄКТУ «АНТИЦИПАЦІЯ+ІМУНІТЕТ». ЙОГО ГОЛОВНОЮ МЕТОЮ БУЛО СТВОРЕННЯ ІНТЕРНЕТ-МАЙДАНЧИКА З ОБМІНУ ДУМКАМИ МІЖ МИТЦЯМИ ТА ГЛЯДАЧАМИ НА ТЕМУ ПАНДЕМІЇ COVID-19.
Іще в квітні, під час запровадження перших обмежувальних заходів, музей запропонував світовій мистецькій спільноті поміркувати про те, як пандемія впливає на людство через мистецтво. Чи спровокує ця ситуація його трансформацію та формування духовного імунітету до нових викликів, і яку ж роль відіграватиме мистецтво у подоланні постпандемічного синдрому?
У День Незалежності, 24 серпня, ми відкрили виставку, на якій свої роботи, народжені упродовж карантину, представили 180 митців з шести країн світу: України, Росії, Німеччини, Індії, Австрії та Британії. Загалом – 275 робіт виконаних у різних стилях та техніках.
Експозиція вибудована за подобою хромосоми, де кожна секція, як ген, відображає окремий напрямок сучасного мистецтва. На наше переконання, воно є соціальним аналогом хромосоми. Мистецтво забезпечує збереження, передачу крізь покоління та реалізацію генетичної програми з розвитку духовності нації… Виставка дає глядачам можливість спробувати передбачити, яким буде мистецтво в майбутньому, які «мутації» будуть сприятливими, а які шкідливими. Хоча, очевидно, що у цьому змаганні переможцем буде час.
Крім цього, мистецтво є духовним кодом нації, який, зокрема, забезпечує стійкість до різноманітних деструктивних впливів (песимізму, агресії, негативу, заздрості, ненависті, несправедливості тощо). Тобто, мистецтво ще є носієм вродженого духовного імунітету.
«Наші думки про майбутнє впливають на те, як ми бачимо минуле і теперішнє»
(К. Ясперс)
Питання про те, як пов’язані минуле, теперішнє і майбутнє, турбувало мислителів ще з давніх-давен. Приміром, в індійській філософії тришула (тризуб) у руках верховного бога Шиви символізував «триєдність часу». Римське божество дволикий Янус, якого вважали богом богів, уособлював філософську тенденцію звертатися до минулого задля передбачення майбутнього. Давньогрецький науковець Аристотель був переконаний, що майбутнє завжди впливає на сучасне. А американський економіст ХХ століття Пітер Друкер стверджував, що «кращий шлях передбачити майбутнє – це створити його».
Відомо, що митці, як оголені нерви, найбільш гостро відчувають соціальні катаклізми, й водночас із високою імовірністю здатні прогнозувати майбутнє. Скептики, вірогідно, поставлять під сумнів цю гіпотезу, але я спробую довести її істинність. Спробую пояснити, чому думки про прийдешнє змінюють теперішнє, а, отже, визначають майбутнє? Чому саме люди мистецтва зазвичай загострено його передчувають і навіть можуть на нього впливати? Чому мистецтво лікує та формує як духовний, так і біологічний імунітет?..
Якнайкраще буде розпочати з огляду теорії систем І. Пригожина та концепцій їхнього розвитку. Як відомо, усе, що нас оточує, зокрема і ми, є системами. Усі системи є частиною інших систем (підсистем). Водночас вони включають у себе менші системи, отже, є надсистемами. Розвиток системи відбувається тоді, коли вона із одного якісного стану переходить в інший. Цей процес незворотній, закономірний і направлений. Доведено також, що кожна система у світі розвивається стохастично-детерміновано, тобто спочатку щось відбувається випадково (непередбачувано), а потім уже розвивається відбувається прогнозовано (детерміновано). Приміром, де пташка створить гніздо – невідомо, але процедура його створення уже зрозуміла.
Точку, у якій система поводиться непрогнозовано, називають біфуркацією. Причиною потрапляння системи у таку ситуацію, де майбутнє невідоме і потрібно приймати рішення, куди рухатись, є криза, яка зазвичай спричиняється дефіцитом ресурсів та закритістю системи (зокрема, інформаційною). Тому я переконаний, що «художник повинен бути голодним». І тут йдеться не тільки про матеріальні ресурси. Голод може бути різним: комунікативним, духовним, сексуальним, когнітивним, з жагою до творчості… Адже лише у такому стані митець може народжувати щось нове, унікальне.
Тобто у точці біфуркації розвитку системи існує високий рівень невизначеності, яким чином вона буде розвиватися. За американським математиком Дж. Нейманом, невизначеність є об’єктивною і поділяється на: комбінаторну, стохастичну та стратегічну. Комбінаторна передбачає наявність багатьох комбінацій майбутнього і завдяки нашим знанням цю невизначеність ми можемо нівелювати. Стохастичну невизначеність можна подолати завдяки розвиненій інтуїції, а стратегічну – через високий рівень духовного розвитку, адже її суть полягає у тому, що у певного духовного начала (Бога) є свої «плани», які складно зрозуміти та вплинути на них.
Як на мене, саме мистецтво й дозволяє долати всі три види невизначеності. Адже, коли ми читаємо, ходимо у театр, дивимося кіно, споглядаємо живопис чи скульптуру – ми щось пізнаємо. Ми отримуємо величезну кількість кейсів, які дозволяють нам прогнозувати майбутнє, й таким чином долати комбінаторну невизначеність. Зважаючи на гегелівський закон подвійного заперечення, де друге заперечує перше, а третє заперечує друге, але є подібним до першого, ми можемо з високою точністю передбачати прийдешнє. Приміром, Середньовіччя заперечувало Античність, Відродження заперечувало Середньовіччя, проте наслідувало Античність.
Аби розвивати інтуїцію, задля подолання стохастичної невизначеності, вчені рекомендують очистити підсвідомість від нав’язаних соціумом стереотипів і комплексів. Адже інтуїція – це передчуття майбутнього, засноване на знанні та досвіді.
Засновник культурно-історичної школи в психології Л. Виготський та його послідовники встановили, що під час створення витворів мистецтва, або комунікації із ними, ми вивільняємося із «жорсткої сітки асоціацій». І звільнення це, на їхню думку, відбувається через конфлікт, який виникає у підсвідомості. Приміром, Л. Виготський писав, що коли ми дивимося на пейзаж, на якому зображена наша «дача», – у ньому ми відкриваємо щось інше, руйнуються асоціації, що це «дача», а коли приходимо на «дачу», то бачимо, що це не пейзаж. Тобто виникає конфлікт.
Коли ми читаємо байку, то, з одного боку, усвідомлюємо мораль, але водночас в нас з’являється емпатія до персонажів (нам шкода ворону, у якої видурили сир), і в нас знову виникає конфлікт. Тоді ми відмовляємося від своїх понять про мораль та від почуттів до героїв. Тоді «ми можемо зрозуміти сутність мистецтва», його здатність вивільняти нас від комплексів, стереотипів, деструктивних емоцій, його здатність до вирішення внутрішніх конфліктів, духовного зростання та катарсису.
Так само, коли ми споглядаємо скульптуру Ніки Самофракійської, з одного боку, розуміємо, що вона важка, оскільки мармурова, а з іншого – нас охоплює відчуття легкості, через візуальний ряд (одяг скульптури ніби розвивається від вітру, а крізь тонкий прозорий хітон просвічується прекрасна пружна фігура сильного тіла). Коли ми відмовляємося від одного і від іншого – відбувається ніби «розвтілення». Тобто, коли виникає така собі «естетична шизофренія», роздвоєння матеріалу і форми: камінь важкий, але літає, він живий; крила легкі, але із каменю, тобто мертві. У підсвідомості виникає конфлікт, дисонанс, який призводить до катарсису.
Коли у нас є своя думка і ми стикаємось з іншою, ми відмовляємося від своєї, але і не приймаємо іншої – у нас зникають усі думки. До речі, цим «кіч» та «вторинність» різняться від справжнього мистецтва. Кіч – це коли ідеї автора відповідають загальноприйнятій, тривіальній думці, і в нас не виникає конфлікту, а це означає, що немає очищення, немає катарсису, немає трансформації. Що більшим шедевром є витвір мистецтва, то більший конфлікт він викликає у підсвідомості глядача. Я особисто багато разів бачив, коли люди плакали від проживання високохудожнього твору.
На мій погляд, мімезис у тій формі, у якій був, помер, бо перестав викликати конфлікт та катарсис. Аналогічна ситуація із модернізмом, постмодернізмом тощо. Себто кожен стиль помирає, бо перестає викликати конфлікт у підсвідомості, а відповідно й очищення, та катарсис, що призводить до невиконання мистецтвом однієї із найважливіших функцій – трансформації особистості.
Якщо повернутися до «невизначеності»: художник очищається та переживає катарсис, коли творить, а глядач – коли споглядає, а це і у першого, і другого розвиває інтуїцію, що своєю чергою дозволяє долати стохастичну невизначеність.
Як вже згадувалось, щоб долати стратегічну невизначеність, потрібно прирощувати свій духовний рівень. Філософи із давніх-давен виділяли п’ять рівнів духовного розвитку. Рівень егоцентричної обмеженості характерний для дитини, яка потребує від навколишнього світу уваги, піклування, любові, рівень сімейних цінностей – це піклування про найближчих людей. Також є рівень суспільних, громадянських, національних цінностей та рівень загальнолюдських цінностей, тобто здатність до розуміння кожної людини незалежно від її національних ознак. І насамкінець – рівень духовної свідомості: ставлення до всього живого та неживого, що є у Всесвіті, як до самого себе.
На жаль, на думку Е. Канта, «багато хто залишається «неповнолітнім» протягом усього життя», але ми зараз не про це, а про шляхи нівелювання стратегічної невизначеності. Останніми роками за допомогою магнітно-резонансної томографії вчені дослідили, що в головному мозку є різні види нейронних мереж (нейронна мережа – сукупність нейронів головного і спинного мозку та гангліїв периферичної нервової системи, які функціонально об’єднані і виконують специфічні фізіологічні функції – авт.). Зокрема, встановлено такі нейронні мережі:
- мережа пильності – інтеграція внутрішніх та зовнішніх стимулів (вона ідентифікує, що важливо, а що ні);
- виконавча мережа – реакція на зовнішні подразнення (її запускає мережа пильності);
- мережа винагороди – дофамінова, активується, коли ми робимо щось, за що отримуємо нагороду (спорт, пізнання, алкоголь);
- мережа дзеркальних нейронів – відповідає за співчуття, емпатію;
- мережа пасивного режиму мозку (дефолт-система (ДС) «я орієнтована» – активується думкою про себе, про себе у минулому, теперішньому та майбутньому. Вона активується, коли всі решту деактивовані.
Було також встановлено, що саме дефолт-система забезпечує духовний розвиток, а одним із чинників деактивації усіх мереж та активації дефолт-системи є мистецтво. До того ж однаково ефективним є як процес творення, так і процес споглядання. Активізацію цієї мережі також використовують психоаналітики упродовж своїх терапевтичних сеансів.
Із проаналізованих наукових теорій та емпіричних досліджень випливає, що мистецтво дозволяє нівелювати як комбінаторну, так і стохастичну, а також стратегічну невизначеність. А це дозволяє прогнозувати майбутнє і змінювати теперішнє.
Слід зауважити, що теорія передбачення (антиципації) включає два базові смислові поняття:
- Здатність людини уявляти собі можливий результат дії до її здійснення. (В. Вундт)
- Здатність підготуватися до реакції на певну подію до її появи. (П. Анохін)
Розвиваючи здатність людини уявляти собі можливий результат дії ще до її здійснення, ми в умовах пандемії реалізували проєкт «Антиципація», створивши інтернет-майданчик для комунікації митців, мистецтвознавців, глядачів із метою розвитку здібностей нівелювання невизначеності. Я переконаний, що COVID–19 – це системна криза, яка завела людство у своєму розвитку у чергову точку біфуркації.
Завдяки арт-проєкту ми надали можливість катарсису через рефлексію передапокаліптичних відчуттів та забезпечили діалог сучасного митця з його глядачами в умовах високого психоемоційного збудження, що має надзвичайний взаємний вплив, надали можливість комунікації між митцями різних регіонів в умовах наростання внутрішньої ізоляції, стимулювали формування футурологічних гіпотез, які можуть бути верифіковані у короткостроковій перспективі.
Ми переконані, що кожен, хто шукав відповіді на поставлені запитання, читаючи книги, передивляючись фільми, створюючи живопис чи скульптуру, спілкуючись з однодумцями, подолав ще один щабель особистісного розвитку. Розвитку як митця, як провидця, а також зробив певний внесок у формування духовності нашої нації та людства в цілому. А хто цього не робив – ніколи не пізно розпочати.
Розвиваючи здатність підготуватися до реакції на певну подію ще до її появи, ми реалізували проєкт «Імунітет», що підвищило захисні можливості суспільства, адже…мистецтво – це аптека для зміцнення духу, де митець – духовний провізор, а арт-об’єкти є соціальними ліками. Адже мистецтво позбавляє нас стереотипів та комплексів, забезпечує осмислення «витісненої» у підсвідоме інформації, що у прямому сенсі позбавляє нас захворювань, які мають психосоматичне походження, а їх, як стверджують вчені, більшість. До того ж науковцями доведено, що позбавившись «витіснених» проблем, ми підвищуємо власний імунітет.
Експозиція проєкту «Антиципація+Імунітет» – яскрава демонстрація того, що ми живемо в епоху альтермодернізму, який включає у себе дві ключові парадигми: креолізацію (вбирання цінностей різних культур без змішування та гомогенізації) та гетерохронію (коли історія аналізується не лінійно, а як пазл, який складається із різних часів, коли художник подорожує сучасним, минулим та майбутнім, виокремлює із них знаки, таким чином осмислює «тут і зараз»).
Насамкінець вітаю усіх із реалізацією грандіозного експерименту світового масштабу, який без сумніву буде оцінений нащадками. Ми передбачили майбутнє і тим самим змінили теперішнє. Я переконаний, що ці зміни – на краще, що ці зміни трансформували кожного з нас, а також наших поціновувачів, зробили внесок у формування колективного духовного імунітету. Імунітету від гніву, заздрості, смутку, страху, ненависті… Щира дяка усім учасникам проєкту «Антиципація + Імунітет», який є частиною стратегічної програми Музею сучасного українського мистецтва Корсаків із розвитку культури нашої нації загалом та кожного українця зокрема.