Дар’я Добріян
Матеріал із журналу "Антиквар" #115
Чимало творів класика українського живопису Олександра Мурашка (1875–1919) знайомо нам лише з чорно-білих і зрідка кольорових репродукцій. Передусім ідеться про такі його знакові картини, як «Карусель», «Неділя» (1909), «На терасі», «Над старим ставом», сліди яких губляться на початку минулого століття. Про долі цих полотен (за винятком «Каруселі») ми вже писали 1, однак глибоке розуміння творчості художника вимагає дослідження й менш відомих речей, інколи навіть утрачених.
Основним джерелом для вивчення спадщини майстра є списки його робіт, складені приблизно 1919 року Маргаритою Мурашко. Попри те, що вони містять безліч неточностей і помилок, значення списків важко переоцінити. Водночас у документально-архівному фонді Національного художнього музею України (НХМУ) зберігається ряд фотографій творів митця, місцезнаходження яких досі залишається невідомим. Дослідникам попередніх поколінь удалося встановити імена багатьох портретованих, але ця робота потребувала продовження.
Зокрема, нашу увагу привернула якісна фоторепродукція жіночого портрета, на звороті якої міститься напис: «1911 рік, Київ, (пастель + сангіна + вугілля)» 2. Зображення респектабельної пані відразу здалося нам знайомим, адже в архіві художника зберігаються два унікальних знімки, зроблені того ж 1911 року на Малій Житомирській, 14, і на обох цей портрет стоїть на мольберті. На одному з фото бачимо інтер’єр майстерні, на другому — Мурашка за роботою над самим твором 3.
У вже згадуваних списках Маргарити Мурашко ми виявили декілька графічних портретів, датованих 1910–1911 роками. Якщо виключити чоловічі та виконані тільки сангіною, залишиться один варіант — портрет дружини тодішнього консула Німеччини Еріха Герінга 4. На користь цього припущення було й те, що у спогадах Євгена Кузьміна, де цей твір відтворювався чи не єдиний раз, він мав підпис «Портрет Г.» 5. Із тих само списків М. Мурашко відомо, що на момент убивства художника портрет був власністю консула 6, але ні про долю цього твору, ні про те, як виглядала фрау Герінг, ми нічого не знали.
Національний художній музей України
Переконатися в тому, що для портрета позувала саме дружина німецького консула, допомогла картина О. Мурашка з зібрання НХМУ «Дама в білій перуці» (інша назва «Tête poudrée», що в перекладі з французької означає «напудрена голова»). Твір демонструвався на кількох виставках митця — прижиттєвих і посмертній, та ні в каталогах 7, ні у знайдених рецензіях 8 ім’я моделі не називалося. Однак у тексті до виставки українського портрета 1925 року (хоч на ній «Tête poudrée» не експонувалася) Федір Ернст принагідно зазначив, що на картині зображено дружину консула Герінга 9. Сучасник і — що важливіше — знавець творчості О. Мурашка, він навряд чи міг помилитися. Але «Даму в білій перуці» виконано олією на дереві, тоді як твір, що цікавив нас, — у графічній техніці 10. У списках Маргарити Мурашко ці портрети також значилися як різні, хоч і створені в один рік. Олійна робота навіть містить точну дату: «25 апреля 1911 г.» 11, і оскільки така точність не характерна для Мурашка, можна припустити, що це було забаганкою замовника. Незрозуміло тільки, чому «Дама в білій перуці» так і залишилася в майстерні О. Мурашка.
Звісно, нічого не заважало майстрові зобразити одну модель двічі. Щоб підтвердити чи спростувати цю версію, вдаймося до порівняльного аналізу. На перший погляд, дама на олійному портреті виглядає молодшою, але таке враження може скластися за рахунок перуки й театрального гриму. Щодо рис зовнішності — овалу обличчя, розрізу очей, форми носа та губ, то вони здалися нам дуже й дуже схожими. І навіть прикраси на обох дамах були подібними. Тож ми маємо підстави вважати, що художникові позувала одна й та сама жінка. І хоча ці спостереження не наблизили нас до встановлення місцезнаходження портрета, зате підказали можливий напрям пошуків.
Чи то через популярність, що її Мурашко набув у Німеччині, чи завдяки шлюбові з Маргаритою Крюгер, чий батько був німцем, український художник мав тісні зв’язки не лише з мистецьким середовищем Німеччини, а й з німецькою громадою Києва. Того ж року, що «Портрет Г.» і «Дама в білій перуці», він створив портрет пастора Генріха Юнгера (1878–1963), котрий в 1909–1920 роках служив у лютеранській церкві св. Катерини (доля цього портрета також не з’ясована). Зрозуміло, що пастор і консул були чи не найбільшими авторитетами для київських німців поза батьківщиною. Контакти з представниками німецької спільноти мала свого часу й матір художника Марія Крачковська, чим пояснюється той факт, що хрещеним батьком її дитини був саксонський підданий Іван Форштер 12. Утім, встановити, чи підтримував він зв’язки зі своїм хрещеником, коли той став дорослим, нам не вдалося.
Упевненіше можна говорити про атрибуцію іншого портрета, на якому зображено молодого чоловіка в темному костюмі. Можливо, єдиний раз робота відтворювалася 1931 року в книзі Костя Сліпка-Москальцева, проте знову без підпису 13. На щастя, двома роками раніше вийшла стаття Юхима Михайліва, де він пише про захоплення Мурашка технікою пастелі та про «новий шедевр», створений ним 1914 року в новому матеріалі — «Портрет А. Бабенка». «Це велика ретельно виконана, без натяку на ескізність, праця. З першого ж моменту вона переконує своєю серйозністю, великим майстерством і школою. Загальний тон композиції спокійно синьо-чорний, а з нього виринає спокійне обличчя мужчини, trois-quatre, з надзвичайно гостро виявленими рисами індивідуальности. Це справжня картина в одному обличчі. Тут і психологія і зовнішня схожість з’єдналися в одній формі. Спокійне тло м’яко порушується теплою плямою картини Веласкеца „Маркіз del Borro“ 14. Цим скромним жестом Мурашко вказав на того, чиї твори уважно вивчав у Луврі» 15.
У часи Мурашка (та, певно, і Ю. Михайліва) портрет вважався творінням Дієго Веласкеса 16, однак нині його приписують пензлю французького живописця першої половини XVII століття Шарля Меллена, не вказуючи при цьому імені зображеного. Саме репродукція картини Меллена стала визначальною в атрибуції чоловічого портрета роботи Олександра Мурашка.
Що ж до А. Бабенка, то він був учнем приватної студії Мурашка і навіть старостою, як свідчить одна з учениць митця Н. Алексєєва-Горбунова (у спогадах вона називає Бабенка Бабієнком) 17. На жаль, його повне ім’я встановити поки не вдалося. Судячи з листа, надісланого молодим художником своєму вчителеві з фронту, їх пов’язували не тільки професійні інтереси, але й приятельські стосунки 18. Відомо, що в 1917 році портрет Бабенка демонструвався на виставці перших професорів Української академії мистецтва з нагоди її відкриття. Збереглося фото експозиції, завдяки чому можна скласти уявлення про розмір твору. Згодом він фігурував на посмертній виставці О. Мурашка (під № 23) 19, а після її закриття на початку 1923 року слід пастелі губиться.
Якщо портрети фрау Герінг та А. Бабенка ще можуть з’явитися у полі зору дослідників, то твори, про які йтиметься далі, сьогодні вважаються втраченими. Історія їхньої атрибуції почалася 2016 року, коли до автора цих рядків звернувся завідувач відділу графіки НХМУ Данило Нікітін із проханням допомогти у пошуках репродукції однієї з робіт, що зникла під час Другої світової війни. Її детальний опис містився в інвентарних книгах надходжень до художнього відділу Всеукраїнського історичного музею імені Т. Г. Шевченка (нинішнього НХМУ), які свого часу вів Ф. Ернст, і вивченням яких уже багато років займається Д. Нікітін: «Погруддя жінки в білій блузі. Поясний портрет, сидить, корпус ¾, голова профіль; років 30, буре волосся зачисане назад, шія одкрита, блузка з одкладним комірцем, ліва рука з кілечком. Під лівою рукою — зелена матерія. Поле заштриховано переважно зеленим, червоним, чернобурим кольорами. Направо унизу підпис: „А. М. 1907“. Пастель. 76 × 66» 20. На жаль, написане не асоціювалось у нас із жодною знайомою картиною О. Мурашка. І все‑таки була одна серйозна зачіпка: час створення, адже, як ми зазначали, митець украй рідко датував свої роботи. У каталозі виставки, влаштованої 1929 року на честь 30‑річчя Всеукраїнського музею, серед 13 творів Мурашка значився графічний портрет із тією самою датою — 1907 21.
Порівнявши розміри, вказані в інвентарній книзі та каталозі (до речі, післяреволюційні видання вже містили інформацію про техніку та розмір, що значно полегшує роботу науковців), ми переконалися, що це — одна й та сама робота. Також у виданні 1929 року сказано, що на портреті зображено доньку Н. Г. Яшвіль (Ернст помилково оцінив вік портретованої в 30 років, хоча насправді їй було вдвічі менше).
Княгиня Наталія Григорівна Яшвіль (у дівоцтві Філіпсон) була власницею маєтку на хуторі Княгиніне в чотирьох верстах від села Сунки (у той час Черкаського повіту Київської губернії, нині Смілянського району Черкаської області). Разом із сестрою Софією Григорівною Філіпсон вона перетворила хутір на справжній мистецький осередок, організувавши там артіль народних промислів. Для відпочинку та роботи до Княгиніного приїжджали Я. Станіславський, М. Прахов, М. Нестеров, який саме там написав 1905 року портрет Наталії Яшвіль; навідувався до сестер і О. Мурашко з родиною.
Обличчя Тетяни Миколаївни Яшвіль (у заміжжі Родзянко; 1892–1933) знайоме нам за чудовим портретом Нестерова з колекції Національного музею «Київська картинна галерея». До того ж, за свідченням М. Прахова, саме вона позувала Мурашкові для постаті молодої дівчини в картині «Неділя» (1909) 22. Утім, інформація про зовнішній вигляд портретованої не стала б у пригоді для виявлення репродукції (якої могло й не бути), коли б не щасливий випадок.
Наприкінці травня 2019 року старший науковий співробітник НХМУ Марина Дроботюк показала нам світлину чи то постійної експозиції Всеукраїнського музею ім. Т. Г. Шевченка, чи то виставкової зали, де фігурувало чимало творів О. Мурашка. Музейники розуміли, що знімок зроблено до 1941 року, але точну дату встановити не могли. Картини, що потрапили до кадру, були відомі науковцям, за винятком двох. Порівнявши твори на фото з указаними в каталозі 1929 року, ми переконалися, що знімок зроблено саме на цій виставці, а робота ліворуч і є портретом Т. Яшвіль. Опис Ф. Ернста також збігався з побаченим нами. Коли саме твір опинився в колекції музею, достеменно невідомо, однак ми припускаємо, що це сталося після 1919 року, коли вся родина Яшвіль-Філіпсон виїхала з Росії 23. Приблизно тоді ж до музею надійшов графічний портрет С. Філіпсон.
На фотографії була ще одна невідома нам робота, яка в каталозі значилася під № 718 — «„Портрет дівчинки”. Пол., олія. 40 × 33. Підпис: „А. Мурашко”». Скориставшись уже згаданими інвентарними книгами, ми знайшли портрет, що мав такі ж розміри, а саме «Портрет дочки М. І. Мурашка»: «Погруддя майже en-face, легкий поворот уліво. Темні очі, дивиться перед собою, розпущене волосся з проділом посередині падає на плечі. Зелене вбрання, червоно-руде тло. Внизу праворуч підпис: „А. Мурашко” (частина літер обсипалася разом з фарбою). Полотно, ол. фарби. 40 × 33» 24.
Ми припускаємо, що на картині зображено Лідію Мурашко (у заміжжі Малярову), молодшу доньку М. І. Мурашка. До речі, у своєму щоденнику Микола Іванович згадував про написання портрета Лідії у Бучі 1906 року, але, можливо, ішлося про іншу роботу 25.
До музею твір потрапив у квітні 1928 року, про що Ернст зробив відповідний запис, хоч і без уточнення імені портретованої 26. Відомо також, що у 1908‑му полотно експонувалося на виставці з нагоди 40‑річчя художньо-педагогічної діяльності М. І. Мурашка 27, а з часів Другої світової про нього немає жодної згадки.
Порівнюючи данні з музейної книги обліку експонатів і каталогу 1929 року, ми звернули увагу на те, що в інвентарі Федір Ернст указує, хто зображений на полотні — «донька М. І. Мурашка», а в друкованому виданні — ні, а з портретом Тетяни Яшвіль усе відбулося точно навпаки. Звісно, у другому випадку він міг чогось не знати на момент передачі твору до музею, але як пояснити першу ситуацію?
Отже, атрибуція кожної картини — це маленька історія, яка доводить, що навіть за обмеженої кількості джерел можна скласти уявлення про вигляд утрачених творів, попри те, що не всі вони відтворювалися на сторінках друкованих видань чи на фотографіях. Водночас, аналіз різнопланових джерел дозволяє атрибутувати маловідомі портрети, адже імена багатьох зображених забуто, і з кожним роком встановити їх стає все складніше.
Автор висловлює щиру подяку Данилові Нікітіну, Марині Дроботюк та Ірині Паюсовій за допомогу при підготовці матеріалу.
Примітки
1 Добріян Д., Понамарчук-молодший І. «Маємо честь і приємність запросити Вас…». Венеційське листування Олександра Мурашка. Антиквар. 2019. № 1 (109). С. 100–109; Добріян Д. «Propriété de Mr A. de Horwatt» До історії картини Олександра Мурашка «Над старим ставом». Антиквар. 2019. № 5 (113). С. 106–111.
2 Документально-архівний фонд Національного художнього музею України (ДАФ НХМУ), ф. 12 (Фонд Олександра Мурашка), од. зб. 166, арк. 1 зв.
3 ДАФ НХМУ, ф. 12, од. зб. 135 (а), арк. 1, 135 (б), арк. 1.
4 Весь Киев: адресная и справочная книга / С. М. Богуславский. К.: Типография 1‑й Киевской артели Печатного дела, Трехсвятительская ул., д. 5, 1912. С. 492.
5 Кузьмин Є. Олександр Мурашко (спогади). Червоний шлях. 1928. № 12. Вставка між С. 204–205.
6 ДАФ НХМУ, ф. 12, од. зб. 105, арк. 4.
7 Каталог V выставки картин Киевских художников. Педагогический музей. К.: Типография К. Н. Милевского и Ко, Б.‑Владим. 31, 1912. С. 15; Каталог посмертної виставки картин профессора Української Академії Мистецтв Олександра Олександровича Мурашко (1875–1919). [К.]: Государственный Трест «Киев-Печать», 4‑я тип. Крещатик № 42, [1922]. С. 5.
8 Кузьмин Е. Письмо из Киева. Аполлон. 1913. № 2. С. 68; М. Т. Вторая выставка картин в «Художественном салоне». Киевлянин. 1914. № 112. 25 апреля. С. 3; Динцес Л. Открытие посмертной выставки проф. А. А. Мурашко. Пролетарская правда. 1922. № 282 (395). 8 декабря. С. 3.
9 Щербаківський Д., Ернст Ф. Український портрет: виставка українського портрету XVII–XX ст. К.: Всеукраїнський історичний музей ім. Т. Шевченка, 1925. С. 40.
10 ДАФ НХМУ, ф. 12, од. зб. 105, арк. 4.
11 Виставка творів Олександра Олександровича Мурашка. Каталог. К.: Мистецтво, 1966. С. 36.
12 Добріян Д. Відповідь, що ставить запитання. Знайдений запис про хрещення О. Мурашка. Антиквар. 2017. Вип. 11–12 (105). С. 94–95.
13 Сліпко-Москальців К. О. Мурашко. Харків: Рух, [1931]. С. [Б/с].
14 Меллен Ш. Чоловічий портрет. Бл. 1630. Полотно, олія, 204,6 × 123,1. Берлінська картинна галерея (Berliner Gemäldegalerie).
15 Михайлів Ю. Майстер фарби й кольориту. Життя й революція. 1929. № 10. С. 152.
16 Beschreibendes Verzeichnis der Gemälde im Kaiser-Friedrich-Museum. Berlin: Georg Reimer, 1904. S. 399.
17 Алексєєва-Горбунова Н. Мені пощастило бути однією з перших учениць Академії мистецтва. Українська академія мистецтва. 1994. Вип. 1. С. 97.
18 ДАФ НХМУ, ф. 12, од. зб. 36, 2 арк.
19 Каталог посмертної виставки картин профессора Української Академії Мистецтв Олександра Олександровича Мурашко (1875–1919). С. 5.
20 Архів фондової документації Національного художнього музею України (АФД НХМУ), оп. 1а, од. зб. 5, спр. 1–82. Інвентарна книга обліку експонатів Художнього відділу, 1902–1926 рр., арк. 31.
21 Українське малярство XVII–XX сторіч. Провідник по виставці. Виставка присвячена тридцятирічному ювілею Всеукраїнського музею ім. Т. Г. Шевченка (1899–1929) / Під ред. й з вступ. нарисом Ф. Ернста. К., 1929. С. 87.
22 Добріян Д., Понамарчук-молодший І. «Маємо честь і приємність запросити Вас…». С. 101–103.
23 Кызласова И. Княгиня Наталья Яшвиль. Русское искусство. 2014. № 1. С. 138–145.
24 АФД НХМУ, оп. 1, од. зб. 49, спр. 1/80. Інвентарна книга обліку експонатів Всеукраїнського історичного музею ім. Т. Г. Шевченка, 1926–1935 рр., арк. 27–27 зв.
25 ДАФ НХМУ, ф. 17 (Фонд Миколи Мурашка), од. зб. 3, арк. 126–127.
Припущення, що М. І. Мурашко згадував про інший портрет своєї доньки, виникло тому, що в 1906 році Лідія вже не була дитиною. За інформацією дослідниці життя й творчості Миколи Мурашка Лесі Толстової, вона народилася приблизно між 1874 і 1877 роками.
26 Нестуля О. О. Федір Людвігович Ернст і його щоденник «Художній відділ» 1925–1933 рр. Полтава: РВВ ПУСКУ, 2008. С. 168; АФД НХМУ, оп. 1, од. зб. 49, спр. 1/80, арк. 27–27 зв.
27 Каталог выставки картин, устроенной по случаю сорокалетнего юбилея художественно-педагогической деятельности Н. И. Мурашко (1868–1908). Киев, 1908. С. [5]. Під № 207 тут згадується «Портрет Л. И. М.», але в примірнику з бібліотеки Київської картинної галереї навпроти твору олівцем дописано «Лидия», тож у другому ініціалі допущено друкарську помилку. До речі, складачі тогочасних каталогів досить часто плутали «И» та «Н», як в іменах портретованих, так і в іменах самих художників.