З 15 березня в Українському Домі проходить виставка, присвячена пам’яті і творчості художниці Алли Горської. Розповідаємо, чим цікава ця виставка.
1. Найповніше зібрання творів Алли Горської та інформації про її життя
На виставці «Боривітер» представили більше 100 творів живопису, графіки, ескізів монументальних робіт. Їх привезли з музеїв та різних приватних колекцій. Також тут можна прочитати уривки з листів і щоденників художниці, побачити її фото, матеріали з архівів КДБ, послухати спогади людей, які особисто знали Аллу Горську.
Сьогодні ім’я Алли Горської доволі відоме в Україні. Проте ми досі небагато знаємо про історію її життя, її творчість і суспільну активність. Тож ця виставка — добра нагода відкрити для себе справжню Аллу Горську: побачити усі грані її таланту, дізнатися про її характер, її вподобання та мрії.
2. Занурення в історичний контекст того часу, коли жила художниця
Майже на початку виставки є велике зображення «лінії часу», що охоплює період з 1929 до 1970 року: від народження до смерті художниці. На шкалі років позначені події в особистому житті Алли Горської, а також події, що відбувалися у колишньому Радянському Союзі та у світі загалом.
Лише 41 рік, зовсім короткий період історії, проте неймовірно насичений подіями:
- насильницька колективізація в СРСР та початок Великої депресії у світі;
- у Британії починає працювати ВВС, в Україні — закон про «п’ять колосків»;
- угода про ненапад між Німеччиною та СРСР, переїзд родини Горських до Ленінграда, блокада Ленінграда…
- Алла Горська вступає до Київського художнього інституту; Генеральна асамблея ООН приймає декларацію прав людини; в СРСР відновлюють смертну кару після трьох років мораторію…
Окрім «лінії часу» на виставці є багато експонатів, які допомагають глядачам зрозуміти той час, коли жила Алла Горська, відчути проблеми, з якими стикалися митці, побачити їхні прагнення. Це — листи, документи, відео, супровідні тексти.
3. Огляд монументальних творів, які створювала Алла Горська
«Монументальне мистецтво — мистецтво колективу. Як море, яке створюється річками “Я”. Коли одна з тих річок повертає і розтікається, то втрачає свою силу, і море міліє…», — писала Алла Горська до Опанаса Заливахи у 1965 році.
Разом з чоловіком, Віктором Зарецьким, з художниками-однодумцями — Григорієм Синицею, Галиною Зубченко, Борисом Плаксієм та іншими — Алла Горська створила цілий ряд мозаїчних панно.
Більшу частину мозаїк група Горської створювала у східній частині України. Тож, на жаль, сьогодні майже усі ці роботи втрачені: частина з них потрапила під окупацію ще у 2014 році, маріупольські мозаїки «Дерево життя» та «Боривітер» росіяни обстріляли навесні 2022 року. Збереглися тільки дві мозаїки, над якими працювала мисткиня, — «Вітер» (на стіні колишнього ресторану «Вітряк» у Києві) і «Птах» (на фронтоні ресторану «Супій» у Гельмязові, на Черкащині).
На виставці є окремий зал, присвячений мозаїкам Алли Горської. Тут представлені фото мозаїк, ескізи робіт (здебільшого по декілька варіантів до кожної мозаїки), уривки з листів до друзів, у яких ідеться про роботу над мозаїками. Також можна подивитися фрагмент документального фільму «Кам’яний живопис». У ньому — унікальні кадри роботи Алли Горської: видно, як художниця коле смальту, викладає мозаїку.
4. Огляд сценографічних творів художниці
Алла Горська була учасницею Клубу творчої молоді «Сучасник». Він працював у Києві чотири роки: з 1960 до 1964. Клуб складався з п’яти секцій: письменницької, художньої, музичної, театральної та секції кіно. Головою клубу був режисер Лесь Танюк, тож театральна секція працювала особливо активно. Алла Горська була головною художницею театральної секції. Митці відкривали для себе та прагнули відродити естетику українського авангардного театру 1920-х років.
В «Сучаснику» Алла Горська розробила художнє оформлення до п’яти вистав. Але, на жаль, жоден із її проєктів не вдалося реалізувати. Усі вистави, які готували митці, радянська влада заборонила, і сам клуб врешті-решт закрила.
На виставці, в окремому залі, можна побачити ескізи декорацій до вистав, ескізи театральних костюмів та масок для вертепу. Усі ці роботи показують, наскільки Алла Горська захоплювалася сценографічним мистецтвом: її проєкти яскраві, оригінальні, дотепні. Водночас у них добре помітні українські театральні традиції — і народного театру, і авангардного театру 1920-х років, зокрема, робіт Анатоля Петрицького.
5. Живописні та графічні роботи
На другому поверсі Українського Дому для виставки змонтували невеликі перегородки, на яких демонструють живописні та графічні роботи Алли Горської. Велика частина з них — портрети: автопортрети та портрети митців-шістдесятників (Івана Драча, Леся Танюка, Василя Симоненка, Івана Світличного, Надії Світличної, Ліни Костенко). І графічні, і живописні роботи Горської виконані дуже майстерно.
Також тут відображені пошуки власного стилю художниці. В окремій частині залу представлені роботи тих українських митців, які були дуже важливі для Алли Горської і мали вплив на її творчість. Це — Анатоль Петрицький, Олександр Саєнко, Сергій Колос, Ганна Собачко-Шостак, Марія Примаченко. Поруч з роботами цих художників — роботи Алли Горської: унікальні, своєрідні, але пов’язані з ними. Це показує мистецький діалог між художниками.
6. Аудіовізуальна інсталяція за мотивами вітража «Шевченко. Мати» та Шевченкіана
Окремий цiкавий експонат виставки — інсталяція за мотивами вітража Алли Горської «Шевченко. Мати». Її зробили сучасні художники: Олексій Сай, Микола Марусик і Олександр Кохановський.
У 1964 році керівники Київського університету ім. Тараса Шевченка замовили вітраж із зображенням Шевченка до 150-річчя від його Дня народження. Алла Горська разом з групою колег створила ескізи, а потім і макет вітража у натуральну величину. Макет виготовили з фарбованого скла, чорних дерев’яних рамок, картону.
Це був модерністичний вітраж, із незвичним образом Шевченка — він виглядав як розгніваний пророк, а зображення обрамляли слова з «Подражанія 11 псалму»: «Возвеличу малих отих рабів німих, я на сторожі коло них поставлю слово».
Ця робота не відповідала радянській ідеології і дуже налякала керівництво університету. Напередодні відкриття сам ректор Іван Швець розтрощив, розбив молотком макет вітража, навіть не дочекавшись висновків комісії. Авторів вітража виключили зі Спілки художників УРСР.
Окрім інсталяції, на виставці можна побачити ескізи вітража «Шевченко. Мати» та інші роботи Алли Горської, присвячені Тарасу Шевченку і його творам. У всіх творах Горської Тарас Шевченко не такий, як його прийнято було зображати у той час. Він — експресивний, емоційний, борець, а не сумний дідусь і страждалець.
7. Коло спілкування та спогади митців про художницю
Алла Горська завжди була дуже активною, енергійною. Вона входила до кола молодих українських поетів, художників, театралів і разом з ними прагнула зберегти, відродити українське мистецтво.
Художниця організовувала виставки, літературно-мистецькі вечори, Шевченківські свята. У квартирі і в майстерні Алли Горської та Віктора Зарецького (її чоловіка) часто збиралися друзі. Вона ініціювала поїздки митців зі Спілки художників до різних регіонів України. У цих поїздках люди відкривали для себе Україну, її фольклор, архітектуру, візуальну культуру.
Алла Горська свідомо обрала для себе бути українкою. З 1961 року вона почала вивчати і перейшла на українську мову. Горська розмовляла українською, українською писала листи, щоденники.
На виставці є багато спогадів про Аллу Горську від її колег і друзів. Зокрема, це уривки з документального фільму «Усім нам смерть судилася зарання», відеозаписи розповідей Людмили Семикіної, Євгена Сверстюка, Маргарити Довгань, Володимира Прядки та інших. Також є цитати з листів і спогадів Леся Танюка, Опанаса Заливахи.
8. Історія Биківні
Після смерті Сталіна влада СРСР зробила крок до пом’якшення державного тиску. Публічно почали засуджувати диктатуру. Але це пом’якшення було тимчасовим, і здебільшого — у вигляді демократичних гасел, а не насправді, у реальному житті. Проте молоді митці повірили у наміри влади, вважали їх щирими.
У 1962 році на творчому вечорі, присвяченому Лесю Курбасу, художники говорили про репресії і про репресованих митців. До Леся Танюка підійшла жінка і сказала, що неподалік Києва, у Биківні є таємний могильник. У кінці 30-х років там закопували страчених людей.
Митці-шістдесятники — Алла Горська, Василь Симоненко та Лесь Танюк — поїхали у Биківню і були вражені тим, що побачили на цьому місці. Тіла людей закопували неглибоко, тому з часом вода вимивала з ґрунту на поверхню прострілені черепи, кістки, залишки одягу.
Митці першими намагалися публічно розповісти про масові поховання людей у Биківні, привернути увагу суспільства до трагедії. Вони зверталися до київської влади, просили дослідити та упорядкувати могили. Але, звісно, радянська влада не збиралася відкривати свої злочини. За митцями встановили стеження КДБ…
Лише у кінці 1980-х влада визнала, що у Биківні захоронені люди, розстріляні НКВС (Народним комісаріатом внутрішніх справ). На думку науковців, у могильнику в Биківні може покоїтися від 30 до 50 тисяч репресованих людей. На сьогодні встановили прізвища більше 18 500 осіб.
У виставковому залі, присвяченому історії Биківні, приглушене світло, на стіну виведені фото і відео з цього місця, увімкнутий аудіозапис інтершумів. На стінах — спогади Леся Танюка та вірш Василя Симоненка, який він написав після поїздки у Биківню. Також в експозиції є ґудзики страчених людей, що знайдені у Биківні. Для виставки їх надав меморіальний комплекс «Биківнянські могили».
9. Алла Горська і система КДБ
Алла Горська, як і інші митці-шістдесятники, шукала натхнення в українській національній культурі. Захоплювалася роботами українських митців попередніх поколінь: Тараса Шевченка, Лесі Українки, митців Розстріляного відродження (20-30 років ХХ століття). Намагалася відродити національні традиції — колядування, водіння кози… Звісно, це не подобалося радянській владі, яка прагнула стерти пам’ять людей і відчуття власного коріння, яка хотіла, щоб мистецтво було засобом пропаганди.
Крім того, Алла Горська була активна в громадському русі: відкривала правду про биківнянські могильники, виступала проти порушень прав людини, підтримувала ув’язнених митців — листувалася з ними, збирала кошти і допомагала їхнім сім’ям. У квітні 1968 року Алла Горська та ще 138 митців і науковців підготували листа з протестом проти арештів української інтелігенції, і відвезли його у Москву.
Аллу Горську двічі виключали зі Спілки художників — в СРСР це практично було виключенням з професії. Їй забороняли брати участь у виставках, не дозволяли підписуватися під власними творами. За художницею та її чоловіком цілодобово стежили агенти КДБ. Проте це не лякало художницю, у листах до друзів вона глузувала з кадебістів.
28 листопада 1970 року Алла Горська поїхала у Васильків до свого свекра. За кілька днів її там знайшли мертвою, також знайшли мертвим свекра, Івана Зарецького, біля залізничної станції у Фастові. Друзі Алли Горської розуміли: і художницю, і її свекра убили люди з КДБ. Та слідчі подали це як «сімейний конфлікт», і справу закрили. Усіх друзів Горської, які виступали на похороні, незабаром заарештували.
Документів, пов’язаних із убивством Алли Горської, немає. Очевидно, чекісти їх знищили або вивезли до Москви (в останні роки існування СРСР вони активно «чистили» київські архіви). Але залишилися протоколи стеження та повідомлення, пов’язані з похороном Горської і з заходами до річниці її смерті.
На виставці є окремий зал, присвячений історії убивства Алли Горської. На стінах тут розвішені довгі «полотна» доносів КДБ, є фото з похорону художниці, а з аудіоколонки чути постійний тріск друкарської машинки — холодний, механічний і бездушний.
10. Цікаві кураторські рішення
Виставка «Алла Горська. Боривітер» велика і дуже інформативна. Окрім самих експонатів, вона приваблює кураторськими рішеннями.
Є багато текстів, які супроводжують картини та інші виставкові матеріали. Вони змістовні, лаконічні, допомагають краще зрозуміти виставку, пояснюють історичні факти, деталі. Фото-, відео- та аудіоматеріали емоційно занурюють глядачів у світ шістдесятників.
Одразу, на вході, глядачів зустрічає велике зображення птаха Боривітра (на основі маріупольської мозаїки «Боривітер»). Це зображення надруковане на довгих полотнах легкої, напівпрозорої тканини. Від руху людей тканина легенько колихається і здається, ніби птах також рухається. На другому поверсі є сторінки зі щоденника Алли Горської, надруковані на такій самій легкій тканині.
Усе це нагадує про те, що творчі ідеї, думки Алли Горської продовжують жити, «витати у повітрі», навіть після того, як художницю вбили, а її твори знищили.
До речі, боривітер — це птах із роду соколів. Боривітри уміють зависати у повітрі високо над землею, вони тримаються проти вітру, ніби переборюють його. Митці-шістдесятники, очевидно, також почувалися «боривітрами», бо мусили жити «проти вітру», щоб не зраджувати своїм цінностям, своїм ідеям.
Боривітер Алли Горської нагадує чи то Фенікса, чи Жар-Птицю — якогось чарівного птаха, що постійно відроджується, воскресає із попелу, і його неможливо вбити.
Куратори виставки: Олена Грозовська, Тетяна Волошина, Михайло Кулівник, Катерина Лісова.
Організатори: Національний центр «Український Дім», Арт-фундація «Дукат». У співпраці з Фондом Алли Горської і Віктора Зарецького.
Виставка «Алла Горська. Боривітер» проходитиме до 28 квітня 2024 року. Адреса — Київ, вулиця Хрещатик, 2 (Український Дім працює з 11:00 до 19:00, понеділок — вихідний).
Підготувала Лариса Лавренюк.