Шановні читачі нашого журналу! Раді повідомити вам, що сьогодні, 19 лютого, вийшов 109-ий номер журналу «Антиквар» — «Біле золото Межигір’я». Щоб замовити його або оформити передплату на наш журнал, пишіть або дзвоніть нам.
Хедлайнер цього номера журналу «Антиквар» — виставковий проект Національного музею історії України «Традиція і стиль», присвячений 220-річчю заснування Києво-Межигірської фаянсової фабрики.
Співпраця з державним музеєм для нашого видання — завжди бажана, але все ще рідкісна можливість долучитися до висвітлення фундаментальних академічних напрацювань.
На жаль, теперішня практика публікацій подібних досліджень зазвичай здійснюється у двох антагоністичних вимірах: «на гора» видаються або кондові зразки герметичного анахронічного псевдоакадемізму, або відверта маркетингова попса, що заграє з публікою на території маскульту, знецінюючи інтелектуальний та духовний вміст і зміст культурно-історичного надбання.
Делікатна розгерметизація музейного контенту, коректна адаптація та шаноблива презентація здобутків наукової спільноти для більш широкої аудиторії — і мета, і метода редакційної політики «Антиквара». Саме формат і досвід нашого видання дозволяють створювати якісний та яскравий науково-популярний контекст, у якому візуалізується та формулюється загальне культурологічне значення певних історичних чи мистецьких явищ та їх чуттєве сприйняття у сьогоденні.
Отже, перший номер 2019 року присвячено Києво-Межигірській фаянсовій фабриці, що стала для українських земель знаковим підприємством «білого золота» подібно до Майсена для Німеччини, Севра для Франції, Херенда для Угорщини. Нині ми повертаємо собі знання про історію та продукцію цієї фабрики, а разом з тим — знання про втрачену історію самого Межигір’я як місця походження та нашарування символічних для України явищ і смислів.
Анна Шерман, головна редакторка журналу
Статті, що увійшли до нового номеру:
«Традиція і стиль»
Вступне слово запрошеного редактора Тетяни Сосновської, генерального директора Національного музею історії України.
«Калейдоскоп історій та раритетів»
Куратори виставки «Традиція і стиль» Ярослав Затилюк і Юлія Осташевська розповідають про мистецькі шедеври з Межигір’я, представлені на виставці в Національному музеї історії України. «За цими раритетами стоїть історія в кількох вимірах. З одного боку, це минуле самої фабрики та її майстрів, з другого — подальше життя предметів, пов’язане з формуванням перших колекцій межигірських виробів, з їх дослідженням і долями самих збирачів».
«Кантата для межигірського відлуння»
Художньо-публіцистичний нарис відомого історика та есеїста Олексія Зотикова охоплює майже тисячолітній період вітчизняної історії. Це панорамний опоетизований погляд на Межигір’я як певний феномен і місце походження та нашарування знакових для України культурно-історичних явищ.
«Вірність невидимому»
Колекціонер і меценат Дмитро Піркл розказує, як розшукує, збирає та досліджує все, що пов’язано з «втраченою історією» Межигір’я. «Важливо наситити інформаційне поле цим матеріалом і донести до широкого загалу, чим насправді є для нашої країни Межигір’я. Тому що для більшості людей це лише зразок містечкового жлобства з жалюгідними легендами про золоті батони».
«Біле золото» Межигір’я
У ґрунтовному дослідженні доктора мистецтвознавства Ольги Школьної йдеться про історію заснування та розвиток Києво-Межигірської фаянсової фабрики, про художні особливості та долю її продукції, про майстрів, завдяки яким це вітчизняне виробництво склало серйозну конкуренцію провідним закордонним фірмам. Автор статті переконливо доводить, що для українських земель Межигірська фабрика є таким само знаковим підприємством, як Майсен для Німеччини, Севр для Франції, Херенд для Угорщини, Веджвуд для Англії.
«Від абсолютного невтручання до повного відтворення»
Про особливості відновлення творів з тонкої кераміки розповідає художник-реставратор Національного музею історії України Наталія Ревенок.
«Легенди, що живуть і досі»
Людмила Федевич, завідувачка фонду декоративного мистецтва Сумського обласного художнього музею імені Никанора Онацького пише про те, як знавець українських старожитностей Оскар Гансен (1879–1964) захопився історією Межигірської фабрики і за короткий час зібрав найбільшу в світі колекцію зразків її продукції. Значна частина цієї колекції майже 100 років тому ввійшла до фондів Сумського художньо-історичного музею.
«История моей жизни составляет часть истории моей Родины»
Про те, який вплив справила на Т. Г. Шевченка подорож до Межигір’я і як вона відбилася у його творчості розповідає головний зберігач Національного музею Тараса Шевченка Юлія Шиленко. Статтю доповнено матеріалом її колеги Олени Слободянюк, яка на підставі дослідження малюнка Т. Шевченка «Києво-Межигірський монастир» зробила його нову атрибуцію.
«Культурний капітал Києво-Межигірської фаянсової фабрики: питання ціни й цінування»
Про ринкову долю виробів Києво-Межигірської фаянсової фабрики розмірковує мистецтвознавець-експерт, співробітник Національного музею історії України Мілена Чорна. На її думку, це невід’ємна частина національного культурного капіталу, що потребує зваженого підходу не лише щодо фізичного збереження предметів, але й у плані популяризації спадку, та дає привід скорегувати уявлення про співвідношення ціни та цінування.
“Маємо честь і приємність запросити Вас…”
«Шенборнські парасольки, або ж Воловець, любов моя»
Любов художниці Ольги Кравченко до Закарпаття трансформувалася у чималий творчий доробок, присвячений мальовничій природі цього краю та неквапливому життю його мешканців. У своїй статті мистецтвознавець Олег Сидор-Гібелинда розповідає про улюблені мотиви мисткині, її уважність до деталей провінційного побуту, завдяки чому глядач занурюється в атмосферу сільського спокою, де час наче стоїть на місці.
«Восхищайтесь талантливыми, храните их в своей душе…»
55 лет своей жизни посвятила Зоя Гинзбург сохранению и популяризации работ мужа, выдающегося графика Бориса Гинзбурга, ушедшего из жизни всего в 30 лет. В своем интервью вдова мастера рассказывает о выставках, на которых в разные годы демонстрировались произведения Гинзбурга, о книге, посвящённой его творчеству, и о судьбе архивной части его обширного наследия.
«Майстер, який нікого не залишає байдужим»
Нарис мистецтвознавця та колекціонера Олександра Брея присвячено живопису Євгена Кріпа. Автор аналізую різні періоди творчості майстра, говорить про широту його обдарування, про алюзії, що виникають при спогляданні певних кріпівських картин, про оригінальність художнього бачення митця та еволюцію стилістики його робіт.