«АНАТОЛЬ ПЕТРИЦЬКИЙ. ЗАПЕРЕЧЕННЯ БАНАЛЬНОСТІ»

У мистецькому центрі «Шоколадний будинок» до 20 березня триває виставка «Анатоль Петрицький. Заперечення банальності». В експозиції представлені роботи митця – ескізи театральних костюмів з колекції Музею театрального, музичного та кіномистецтва України. Супроводжують виставковий проєкт об’ємно-просторові композиції, відеоматеріали та рекламні постери, створені студентами Майстерні графічного дизайну Віталія Шості (НАОМА), які спробували переосмислити та актуалізувати мистецьку спадщину авангардиста та сценографа.

Анатоль Петрицький (1895–1964) – ключова постать у розвитку нового авангардного театру та активний експериментатор у живописі та книжковій ілюстрації. Відкритий мистецьким і технічним новаціям, він виробив свій неповторний художній стиль, здійснив справжню революцію в царині організації сценічного простору та дизайну театрального костюму. Петрицький був одним з засновників футуристичної організації «Нова генерація», обіймав посаду головного художника молодого театру Леся Курбаса, першого державного драматичного театру УРСР й Української музичної драми у Києві, брав участь у Венеціанському бієнале 1930 року.

Ще зі шкільної лави А. Петрицький почав свою художню діяльність одночасно і як художник-живописець, і як художник театру. У 17 років він стає учнем Київського художнього училища, кістяк викладацького складу якого складали класики передвижництва та визнані метри українського мистецтва: І. Селезньов, М. Пимоненко, Г. Дядченко, Г. Крюгер-Прахова, В. Менк, Х. Платонов та ін. Проте, в царині професійного живопису для Петрицького все різко змінюється після знайомства з творчістю Е. Мане, К. Моне, Е. Дега, П. Сезанна та В. ван Гога, яке відбулося в Студії декораційного мистецтва Олександри Екстер. Дослідивши манеру імпресіоністів і постімпресіоністів, митець починає писати «чистими, не змішаними фарбами, довідається про теорію розкладу кольорів, про сприйняття світу не в тих застиглих нерухомих формах, а в самому рухові життя, в тремтливому коливанні світла, що огортає всі видимі форми. Він дізнається, що ні фабула, ні зміст, а самі світло і колір можуть стати предметом досягнення художньої творчості». Художник знаходить себе, визначаючись у подальших творчих пошуках, стає яскравим і потужним кольористом. 

Давня любов до гри і театралізації швидко спрямовують Петрицького до театру. Його перші творчі адреси – театри малих форм «Гротеск» та «Дім інтермедій». Невеликі приміщення та обмеженість у технічних і художніх можливостях не тільки не стримували, а навпаки, стимулювали до фантазії, тяжіння до внутрішньої свободи і розкутості. Художник оформлював вистави великих і малих форм, розписував завіси, розписував фойє театральних приміщень і клубів. 

Справжня майстерність Петрицького проявилася із приходом до «Молодого театру» Леся Курбаса, для якого  сценічне оформлення було активною частиною театральної дії. Режисер годинами сидів над ескізами декорацій та костюмів з художниками Петрицьким і Хвостенко-Хвостовим. Колектив оголосив війну театральній рутині й намагався вивести українське театральне мистецтво на рівень європейської культури, знайомлячи глядачів із шедеврами світової драматургії, зі старим українським театром вертепу та українською класикою, з творами сучасних драматургів.  

У роботі із Курбасом Петрицький назавжди відчує глибинну сутність справжньої захоплюючої театралізації, уміння вільно і творчо активно грати, створювати образність, що існує у дієво органічному зв’язку із пластичним задумом режисера та акторським буттям у просторі, відчує роль художника у виставі як творчого інтерпретатора сценічного простору. Петрицький зухвало порушував пропорції та руйнував канони реалістичного мистецтва, застосовував у оформленні сцени конструктивістські ідеї і рухомі конструкції, чого не траплялося доти в національному театрі.

Новим був і підхід митця до театрального костюму. Його не цікавила лише функціональність чи краса: в своїх ескізах він наперед проєктував цілісний образ театрального персонажа. Власне, Анатоль Петрицький виступав як рівноправний з режисером співтворець вистави. Сценічні костюми буяли кольорами та вражали контрастними пластичними прийомами. Зачаровували екзотичним й водночас гармонійним поєднанням елементів традиційної української культури і стрімких, гострих ритмів тогочасного міста.

Триватиме виставка «Анатоль Петрицький. Заперечення банальності» до 20 березня у мистецькому центрі «Шоколадний будинок» (вул. Шовковична, 17/2). 

Фото: із відкритих джерел