Марія Щур, Юрій Гіттік
Друкована графіка 1970-1980 років, головним чином невеликі офорти й літографії, посідають у творчості художниці Надії Пономаренко особливе місце. Насамперед, ці роботи важливі як самостійний – доволі елітарний – жанр малих форм графіки зі своїми правилами побудови візуально насиченого мініатюрного зображення. Крім того, монохромні друковані твори – свого роду лабораторія художниці, в якій досліджувалися і розвивалися теми й формальні знахідки для її кольорової нетиражної графіки та живописних творів з характерною тонкою колористикою.
Графічні роботи нерідко названі Ex libris, та це ніяк не книжковий знак для бібліотеки. Така назва використовувалася тільки для присвячення певній людині – як графічне послання або ж візуальне відтворення особистості адресата. Невеликі форми офорту часто виконувалися і для вітальних листівок, особливо новорічних (позначались як PF – від фр. pour féliciter – для вітання).
Монохромна графіка художниці, іноді розфарбована гуашшю, вирізняється ретельно опрацьованою композицією та організацією пластичних рішень, вивіреним співставленням «зображення – тло» і точними лініями. Візуальний ряд завжди «заряджений» внутрішньою фабулою – певним сюжетом чи темою, здебільшого як роздуми та спроба усвідомлення екзистенціальних проблем. Як постмодерністський прийом, такий наратив, часто іронічний або навіть саркастичний, надає твору загальної тональності та визначає його композицію.
Водночас, творам завжди притаманні поетичність та ліричне забарвлення. Метафоричний візуальний ряд часто об’єднує в собі навколишню реальність, цитування класики, традиційні та власні символи. Часом зображення вміщує й тексти, які не тільки акцентують рефлексії художниці, але й доповнюють його візуально.
Використання двох естампних технік – спочатку класичного офорта (травлений штрих), а пізніше літографії, дозволило Н. Пономаренко розширити спектр художніх засобів для творчих пошуків. Цікаво прослідкувати еволюцію візуально подібних зображень: від офортів зі строгими лініями, чітким рисунком, інтенсивним штрихуванням і лише кольоровими акцентами – до літографій з насиченими, але більш м’якими пластичними рішеннями і вже живописними колористичними ефектами. Особливій вишуканій ліричній тональності сприяє оксамитова фактура літографій. Зберігаючи власний індивідуальний стиль в усіх роботах, художниця за допомогою різноманітних технік збагачує варіативність станів та настроїв своїх візуальних образів.
Витоки графіки Н. Пономаренко знаходимо в творчості популярних в часи формування її авторської мови Босха й Брейгеля. Саме звідси інспіруються насиченість зображення та особлива увага до сюжетності. В ранніх роботах проглядається захоплення стилістикою і прийомами прибалтійських графіків, зокрема, використання певних візуальних елементів, ритміка композиції та її знаковість, а також розфарбовування відбитків. Та головним для становлення її творчості стало мистецьке середовище Львова.
«Alma mater» художниці – Український поліграфічний інститут, і це вже багато що пояснює. Завершивши навчання у 1972 році, вона повернулась зі Львова до Ужгорода. Та до середини 80-х продовжувала тісно спілкуватися зі львівськими графіками, в першу чергу з Б. Пікулицьким, О. Аксініним, В. Онусайтісом, І. Соболєвою, Г. Левицькою.
Схожість творчих пошуків особливо поєднувала її з Олександром Аксініним – однокурсником, близьким товаришем та однодумцем. Вони поділяли не тільки мистецькі прийоми постмодерністської гри, але й певні теми, стилістику та образи графічних творів. Водночас роботи Н. Пономаренко відрізняє емоційність та ліричний настрій, порівняно з більш раціональними та семантично навантаженими офортами О. Аксініна. Інша важлива особливість графіки художниці, на відміну від аксінінського умовного зображення предметного світу, – це використання реалістичних образів. Її графіка завжди відображає навколишню дійсність, часто із символами та образами українського народного мистецтва.
Представлена підбірка друкованої графіки демонструє поки що не дуже відому частину творчості Н. Пономаренко. Ретроспектива 1970-80 років розкриває шлях її становлення як художниці з широкою палітрою зображальних засобів. Саме тоді сформувались головні принципи нонконформістської естетики мисткині. Розширюючи часові рамки періоду представлених робіт, помічаємо, що цей «стрижень» допоміг художниці зберегти і розвинути свій індивідуальний шлях у майбутньому. Навіть в період пасіонарної «нової хвилі» українського мистецтва 1980-2000 років її особистий «голос» лише підсилився більш вираженою національною автентичністю та сакральним змістом.
На головному фото: PF-85. Офорт, 1984
***
Підбірка з 90 творів друкованої графіки Н. Пономаренко представлена у віртуальній галереї Art Hall.
Фото: Сайт Олександра Аксініна