У мистецькому просторі ARTAREA у місті Дніпро триває виставка японських гравюр «Мистецтво мінливого світу. Три сторіччя японської ксилографії». Експозиція презентує понад 100 робіт видатних майстрів XVIII – XX століть, зокрема, Кацушіка Хокусай, Кітаґава Утамаро, Тойохара Кунітіка, Утаґава Хірошіґе та багатьох інших. Окрім цього, у захоплюючому відео-арті за мотивами японської ксилографії оживають суворі самураї та чарівні гейші, театр Кабукі та борці сумо, химери та чудовиська.
Укійо-е, що в перекладі з японської означає «картини плинного світу», – кольорова гравюра, яка ілюструє повсякденне життя японців того часу. Цей неповторний та яскравий жанр привертав увагу багатьох відомих європейських митців, серед яких, Клод Моне, Едуарда Мане, Поля Гогена та інші. Ван Гог їх навіть наслідував.
Укійо-е – одне з найпопулярніших напрямків образотворчого мистецтва Японії, яке є візитною карткою Країни висхідного сонця. Оригінальні колоритні, самобутні, техніки – неповторні у своєму виконанні. Своїм широким поширенням цей жанр завдячує відносною дешевизною. Економічний розвиток тогочасної (XV – XVII століть) Японії: купці та ремісники в цей час є однією з основних верств населення в Едо, чимало заробляють та великою мірою диктують віяння моди та культури. По суті, спочатку гравюри носили чисто утилітарну функцію: рекламували послуги мешканок веселих кварталів різного ступеня популярності та престижності, зображували акторів театру кабуки, ілюстрували різноманітну белетристику.
Використовували гравюри укійо-е і у навчанні. Приміром, друкували спеціалізовані аркуші, щоб полегшити дітям навички читання азбуки чи ієрогліфів, а також запам’ятовування назв квітів, птахів тощо. У епоху Мейдзі, коли Японія стала відкритою для світу і почалося навчання англійської мови, було надруковано гравюри, щоб вивчати алфавіт та базовий словник цієї мови.
З паломництвом, що увійшло в моду в XIX столітті, такі художники, як Хокусай і Хіросіге, вигадали чудові гравюри пейзажів, які були також значною рекламою представлених на них знаменитих місць.
Водночас у XV – XVII століттях японська гравюра зовсім не була «вільним мистецтвом». І керували процесом не художники. В мережі виробників художник — різьбяр матриць — володар друкарні — цензор, японський художник посідав останнє місце. І отримував за власну працю невелику платню. Найбільший прибуток мав володар друкарні, який узгоджував дозвіл на друк у цензора і який залишався володарем дощок-матриць навіть після смерті художника.
Японська влада неодноразово забороняла графічні твори Кітаґава Утамаро як аморальні, але художник продовжував їх створювати. 1804 він оприлюднив гравюру, на якій зобразив милування квітами героя японської старовини Тойотомі Хідейоші. За це шьоґунат заарештував художника і кинув до в’язниці. Тойотомі Хідейоші був родичем шьоґунського дому, тому використання його образу в якості персонажа міщанських картин було суворо заборонене. Лише через століття по смерті Кітаґава Утамаро він буде зарахований до класиків японської графіки.
Папір, на якому друкували гравюру, зберігав печатки цензорів і низку написів, котрі стануть для істориків важливими додатками до інформації про процес цензурного дозволу і друку, відомості про що не зберігали.
Споглядаючи японське мистецтво, слід навчитися бачити красу у повсякденності, спробувати осягнути геніальність простих речей. Життя, як і цвітіння сакури, доволі швидкоплинне. Сьогодні ви споглядаєте маленькі квіти на дереві, а вже завтра їх знесе поривом вітру у весняну заметіль.