Про виставку у Національному художньому музеї України
1900-1930-ті роки — період в історії України, близький і зрозумілий сучасним українцям. Це трагічний час війн і революцій, і водночас — період прагнення до свободи, національного відродження, пошуку власної ідентичності. В історії українського мистецтва — це один із найяскравіших періодів, і водночас — маловідомий, майже не представлений в наших музеях і галереях.
З 21 лютого до 13 квітня у Києві, в Національному художньому музеї України проходить виставка «В епіцентрі бурі. Модернізм в Україні 1900–1930-х». Це — один із етапів мандрівного виставкового проєкту, що у 2022-2024 роках проходив у найвідоміших європейських галереях (в Іспанії, Німеччині, Бельгії, Австрії, Великобританії).
Детальніше про цю виставку читайте у нашому матеріалі. Авторка — Лариса Лавренюк.
Робота над виставкою «В епіцентрі бурі» почалася у березні 2022 року. Музейники хотіли евакуювати цінні картини за кордон, вберегти їх від війни, і водночас — розказати усьому світу про те, що українське мистецтво існує і має визначну роль у світовій культурі. Кураторами проєкту стали Констянтин Акінша, Катя Денисова та Олена Кашуба-Вольвач.
Зазвичай європейські музеї готуються до таких виставок довго — більше двох років, проте вже 29 листопада 2022 року виставка українського модернізму відкрилася у Мадриді, в Музеї Тіссена-Борнеміса. Проєкт «В епіцентрі бурі. Модернізм в Україні» отримав дуже багато уваги і захоплених відгуків, про нього писали арт-критики таких видань як The Times, The Guardian, New York Times, The Art Newspaper та багато інших.
Європейські глядачі побачили твори відомих митців, яких доти вважали «російськими» — адже росія завжди привласнювала собі не лише території, а й культурне надбання, досягнення митців і науковців. Серед таких художників — Олександра Екстер, Давид Бурлюк, Олександр Богомазов, Олександр Архипенко та інші.
Завдяки виставці в Європі побачили роботи й тих талановитих митців-новаторів, чиї імена не стали відомими у світі: адже в 1930-х роках майже усі їхні картини знищили, а самих митців вбили — Михайла Бойчука, Миколу Касперовича, Василя Седляра, Івана Падалку.
У лютому цього року шедеври українського модерного мистецтва на певний час повернулися в Україну. В експозиції художнього музею — 57 живописних та графічних творів 27-ми митців. Це роботи із колекції музею. Частина — із «спецфондів», у які в 1937-1939-ті роки звозили твори, які мали бути знищені (роботи «ворогів народу», «формалістів», «націоналістів» тощо). Через початок Другої світової війни та завдяки окремим музейникам частина цих робіт збереглася, хоча з кінця 1930-х років до часів Незалежності ніхто їх не бачив.
У Києві виставка проходить у трьох виставкових залах.
У першій залі показали розмаїття мистецьких напрямів, у яких в 1900-ті та на початку 1920-х років працювали художники в Україні. У цей час митці активно експериментували: опановували нові європейські течії та створювали власні модифікації стилів.
Тут є динамічні футуристичні роботи Олександра Богомазова — «Базар», «Боярка. Потяг», «Пожежа».
Є паризький пейзаж Олександри Екстер «Міст. Севр» (виконаний у стилі кубізм), її футуристична робота «Три жіночі постаті» та футуристична робота Давида Бурлюка «Карусель».
У першій залі можна побачити також кубофутуристичний твір Віктора Пальмова «Портрет М. Чужака, С. Третьякова, М. Асєєва». А ще — авангардні роботи Василя Єрмілова, Анатоля Петрицького, Вадима Меллера, графіку Олександра Архипенка тощо.
Друга зала виставки присвячена національному відродженню в мистецтві України (від часу утворення УНР до репресій 1930-х років).
Тут є роботи єврейських художників, які входили до «Культур-Ліги» (культурно-просвітницької організації, що діяла у 1918—1924 роках у Києві). Через мистецтво вони розповідали про трагічні події, про свою культуру, зберігали та відроджували її. Це твори Мануїла Шехтмана, Марка Епштейна, Еля Лисицького.
Також у другій залі можна побачити роботи художників-«бойчукістів» і самого Михайла Бойчука.
Бойчук був одним із засновників Української академії мистецтв — першого в Україні вищого навчального закладу для художників. Він керував майстернею фрески і декоративного малярства та прагнув створити новий український національний стиль у мистецтві. «Бойчукісти» поєднували візантійські традиції з європейськими новаціями та українським народним мистецтвом. Як і середньовічні художники-монументалісти, вони самостійно створювали фарби, їхнім ідеалом була спільна, колективна робота.
На жаль, небагато робіт художників-«бойчукістів» пережили радянський період. Усі монументальні ансамблеві розписи радянська влада знищила. Залишилися тільки окремі картини та ескізи. Самого Бойчука і майже усіх його учнів розстріляли у 1937 році. Таким чином радянська влада знищила цілу мистецьку школу.
У другій залі виставки є «Молочниця» Михайла Бойчука, «Жінки біля яблуні» Тимофія Бойчука, «Портрет Оксани Павленко» Василя Седляра, «Портрет дівчинки» та «Качки» Миколи Касперовича, ілюстрація до поезії Тараса Шевченка Софії Налепинської-Бойчук, «Селянка з дівчинкою» Оксани Павленко, «Фотограф» Івана Падалки.
Усі ці роботи мають спільні риси: вони дуже виразні, з простим рисунком, з ритмічною побудовою композицій, зі спокійними кольорами, характерними для фресок. В сюжетах робіт часто зображене життя українців, їхній побут.
У третій залі представили роботи, створені у кінці 1920-х — на початку 1930-х років.
У 1921 році владу в Україні захопили більшовики. Радянська влада боролася з усім, що нагадувало про українську державу — УНР, та про національну культуру. У 1924 році Українську академію мистецтв реорганізували у Київський художній інститут. В мистецтво активно і жорстко просували радянську ідеологію.
Творчий імпульс попередніх років певний час ще зберігався, художники експериментували з кольором, побудовою композицій в картинах тощо.
У третій залі зібрали картини саме цього історичного періоду. Тут є яскрава «Правка пил» Олександра Богомазова (із серії «Пилярі»), «За столом» Анатоля Петрицького, ескіз розпису конференц-залу Казимира Малевича, «Перше травня» Віктора Пальмова, «Відпочинок» Олександра Сиротенка та інші цікаві роботи.
У 1932 році ЦК ВКП(б) (Центральний комітет всесоюзної комуністичної партії більшовиків) заборонив усі творчі об’єднання. Єдиним художнім напрямом, у якому дозволяли працювати художникам, став «соцреалізм».
Розвиток модернізму в Україні зупинився. Хтось із художників зміг виїхати за кордон, комусь вдалося пристосуватися до нових обставин, але багато митців стали жертвами радянської влади. Нині ми називаємо це покоління «розстріляним відродженням».
Виставка у художньому музеї невелика. Проте вона дуже добре показує яскравий (хоч і короткий за часом) період українського модернізму. У кожній роботі ми бачимо творчу пристрасть, пошуки, прагнення до свободи у творчості і у житті. А ще — історичний контекст: не лише історичні події, а й побут, одяг, заняття і настрої людей.
Виставка «В епіцентрі бурі. Модернізм в Україні 1900–1930-х» буде відкрита для відвідувачів ще три дні — у п’ятницю, суботу та неділю (11, 12 та 13 квітня). Музей працює з 12:00 до 18:00 (вхід до 17:30). Адреса — Київ, вул. Михайла Грушевського, 6.