Інтерв’ю з Юрієм Комельковим
На початку вересня вийшов з друку журнал «Антиквар» №135 з темою «Музею авангарду — бути!», а вже 12 листопада Київська міська військова адміністрація прийняла рішення про створення Музею авангарду в структурі Музею історії міста Києва.
Тож у новому випуску проєкту «Час і натхнення» Ганна Шерман, шеф-редакторка видань Медіахолдингу мистецької періодики, розмовляє з Юрієм Комельковим, куратором мистецьких проєктів, видавцем, засновником Музею авангарду. Мова йде про шлях до створення музею, про труднощі, важливі знахідки і мрії.
Нижче — короткі цитати з розмови.
Про перші кроки до створення музею
Усе почалося ще у 2009 році: я видавав журнал «АУРА» і у нас було число з темою «Авангард вчора, сьогодні, завтра». Головними у ньому були публікації Дмитра Горбачова та Ігоря Диченка про тяглість авангарду у мистецтві… Зерна, посіяні цими публікаціями, довго проростали у моїй голові. І у 2021 році у мене з’явилася мета — створити Музей авангарду у Києві.
Вважаю, що авангард як явище — це найпотужніша культурна революція в історії мистецтва. І так вийшло, що найбільша кількість авангардистів, світових зірок, мають пряме відношення до української культури, українського мистецтва: вони тут народилися, тут пройшли становлення як митці, тут надихалися народним українським мистецтвом.
Авангард вплинув на образотворче мистецтво, театр, кіно, музику, літературу, архітектуру, навіть на побутову техніку. І сьогодні ми живемо в авангардному світі у всіх сенсах цього слова.
Про колекцію музею та спецвипуск журналу «Антиквар»
Музей авангарду стане десятою філією Музею історії Києва. Є закон про музейну справу, згідно його положень — спочатку має сформуватися колекція, і лише після того, як держава її отримає у власність, може відкрити відповідний музей.
З 2021 року у мене були домовленості з художниками, колекціонерами, науковцями щодо колекції і щодо створення музею. Повномасштабне вторгнення у 2022 році на деякий час зупинило цей процес. Але на початку 2023 року, після стратегічної сесії у Київській міській державній адміністрації, як голова громадського об’єднання «Музей авангарду», я підписав меморандум з Департаментом культури, підписав угоду про співпрацю з Діаною Поповою (генеральною директоркою Музею історії Києва) і почав збирати колекцію.
Спочатку в колекції з’явилися роботи з приватних колекцій, від митців. Паралельно я почав працювати з фондами Музею історії міста Києва. В цьому музеї дуже великі фонди: майже пів мільйона експонатів. Не так давно почалося оцифрування експонатів, і я отримав доступ до цих файлів, з оцифрованими експонатами. Вже перші місяці роботи дали неймовірний результат: я знайшов шість робіт Анатоля Петрицького (серед них — ескіз театрального костюму Міністра Панґа, до опери «Турандот»), дві роботи Вадима Меллера, одну роботу Олександра Богомазова.
Під час збору колекції у деяких людей з’явилися питання щодо «класичного» і «некласичного» авангарду в колекції… Я вирішив, що ці питання треба обговорити, висвітлити у професійному виданні, і звернувся до редакції журналу «Антиквар». Так з’явилася ідея спеціального випуску, присвяченого Музею авангарду і його колекції.
У мистецтвознавців, вихованих у часи радянської влади, є думка, що авангард — це мистецьке явище, що існувало до 1930-х років. Якщо точніше — то до 1932 року. У 1932 році вийшла постанова ЦК ВКП(б), за якою знищили усі художні об’єднання, і з’явилося одне об’єднання — Союз художників. Проте течії, які «народив» авангард, не померли…. Тож команда, яка працювала зі спецвипуском журналу «Антиквар», поставила перед собою завдання зробити науковий аналіз закордонної літератури, розповісти про те, що відбувалося в українській культурі у ХХ — на початку ХХІ століття, щоб показати тяглість авангарду у мистецтві.
Про приміщення та співробітників Музею авангарду
Я рухаюся за принципом драбини — поступово, крок за кроком. Після виходу журналу «Антиквар» відбулася наукова рада в Музеї історії Києва. Наукова рада одноголосно підтримала рішення про створення нової філії — Музею авангарду.
Після цього ми пройшли велике коло бюрократичної роботи, зібрали усі підписи і юридично створили музей як інституцію. У березні наша інституція проведе виставку колекції з новими надходженнями. Це буде перший крок нового музею.
Після того, як ми закриємо усі юридичні питання, пов’язані з реєстрацією музею, зміною положення, будемо звертатися до Київської міської державної адміністрації, до Департаменту комунальної власності щодо приміщення для музею. Будемо розглядати усі пропозиції від міста. Також будемо узгоджувати штатний розпис, запрошувати людей працювати у новому музеї. Вже були співбесіди, є кандидати на посади, дуже хороші фахівці.
Про нове академічне видання та виставкові проєкти
Тепер Європою мандрує великий виставковий проєкт «В епіцентрі бурі: модернізм в Україні». Реакція європейських глядачів дуже позитивна для нас: куратори виставок, мистецтвознавці дізнаю́ться, що митці, яких вони вважали російськими, насправді українці. Для того, щоб європейські знавці і шанувальники мистецтва «перевчилися», потрібні відповідні наукові видання. Тому ми готуємо велике академічне видання під назвою «Український авангард. Еволюція» з усіх напрямків: образотворче мистецтво, література, кіно, музика, театр. У цьому проєкті беруть участь відомі українські науковці, загалом — більше 30-ти фахівців.
І я, і Діана Попова (генеральна директорка Музею історії Києва) не хочемо великих «розривів» між виставковими проєктами. Поки займатимемося приміщенням, штатним розписом, виставки все одно будуть. Це показуватиме людям, що музей працює і розвивається.