Сьогодні у Парижі закінчується великий арт-ярмарок Salon du Dessin. Лондонський галерист Джеймс Баттервік представив на ньому стенд з українським модерним мистецтвом (з роботами Олександра Богомазова, Бориса Косарєва, Костянтина Піскорського, Якова Чернихова та Михайла Жука).
На сайті французького медіа Syma News вийшло інтерв’ю з Джеймсом Баттервіком. Журналістка — Florence Gopikian Yérémian.
***
Серед престижних галерей, які виставляються на 33-му Salon du Dessin, галерея Джеймса Баттервіка виділяється своєю унікальною темою. Великий колекціонер, який спеціалізується на «слов’янському» авангарді, елегантний житель Лондона представляє близько тридцяти робіт, створених між 1900 і 1930 роками українськими художниками модерністського руху.
— У 2023 році ваша галерея брала участь у виставці «В епіцентрі бурі. Модернізм в Україні». Чи перегукується ваш стенд у Salon du Dessin із цим перевідкриттям українських художників 1930-х років?
— Тут, у Парижі, ми представляємо п’ятьох митців із винятковою кар’єрою, але ще дуже маловідомих європейській публіці: Олександра Богомазова, Бориса Косарєва, Якова Чернихова, Михайла Жука та Костянтина Піскорського.
— Ваш стенд і каталог називається «П’ять художників. Український модернізм 1900-1930-х років», яка різниця між модернізмом та українським авангардизмом? Хіба це не більш-менш той самий напрямок?
— Це питання семантики. Наприклад, у листопаді 2024 року в Києві урочисто відкрили Музей українського авангарду з метою популяризації місцевої культурної спадщини. Водночас виставка «В епіцентрі бурі», яку демонстрували в Європі, віддала перевагу використанню термінології «український модернізм», щоб утвердити культурну ідентичність, яку надто часто стирали в контексті російського чи радянського авангарду. Роботи, які я представляю на Salon du Dessin, належать до цих двох категорій.
— Що є спільне між п’ятьма художниками, яких ви представляєте?
— Усі вони — українці та сучасники Малевича, але, на жаль, не виграли від його міжнародної слави. Однак кожен по-своєму розвинув новаторський підхід до мистецтва 1900-1930-х років: чи то через теорію, чи то через форми візуального вираження, близькі до футуризму, примітивізму, кубізму чи навіть модерну!
— Ви захоплюєтеся нонконформізмом цих п’яти фігур.
— Так. Незважаючи на історичний контекст, жоден із цих митців не підкорився тиску влади. Слід пам’ятати, що вони належать до періоду настільки складного, наскільки й хаотичного, коли «радянська» ера, яка народилася в 1922 році, змінила більшовицьку революцію під проводом Леніна в 1917 році. Незважаючи на режим, жоден із художників не піддався диктату: усі вони зберегли свою творчу свободу.
— Тобто на вашому стенді немає робіт соцреалізму?
— Ненавиджу цей напрямок. Соцреалізм був офіційно прийнятим за Сталіна у 1930-х роках, а потім його нав’язали іншим країнам радянського блоку, щоб прославляти лідерів партії та займатися пропагандою. Соціалістичний реалізм знищив усю творчу жилку митців, заборонив їм будь-який особистий вияв. Якщо вони не підкорялися, їх систематично переслідували або митці змушені були їхати у вигнання.
— Серед тих художників, яких ви представляєте, хто був найвідомішим у цьому футуристичному русі?
— Олександр Богомазов. Його також називають «українським Пікассо». Він навчався у Києві та Москві, подорожував до Фінляндії, викладав у Вірменії, перш ніж стати професором Київської академії мистецтв. Богомазов також є автором піонерського трактату «Живопис і елементи», де він закладає теоретичні основи сучасного мистецтва.
— Розкажіть про Якова Чернихова, відомого як «радянський Піранезі».
— Чернихов народився в Павлограді, у сім’ї, в якій було 11 дітей. Він жив і навчався в Одесі (в Одеському художньому інституті). Потім продовжив навчання у Петербурзькій академії на архітектурному факультеті. Він визначав себе як художника-архітектора і цікавився переважно конструктивізмом та супрематизмом. Наслідуючи Богомазова, Чернихов також опублікував кілька теоретичних праць, серед яких «101 архітектурна фантазія». Як і багатьох інших митців, його індивідуалізм призвів до численних конфліктів з режимом.
— Твори Бориса Косарєва, які ви експонуєте, здаються більш традиційними, ніж роботи його співвітчизників.
— Борис Косарєв навчався в Харківському художньому інституті і став одним із учасників кубофутуристичного гурту «Союз семи». У його творчості справді відчутний великий вплив українського фольклору, художник любив представляти мешканців та звичаї окремих сіл і хуторів.
— Чим особливі твори Михайла Жука?
— Навчаючись у Києві, Жук написав портрети усієї української інтелігенції свого часу. Він був і художником, й ілюстратором у різних журналах, був дизайнером кераміки. Особливо Жук цікавився варіаціями модерну, надаючи їм української ідентичності.
— А як щодо символізму? Чи виділяється цей напрямок у творчості представлених художників?
— Так, особливо він підкреслений у роботах Костянтина Піскорського, який, на жаль, помер від тифу у 29 років. Його мистецтво є переважно графічним. Через композиції, що поєднують футуристичні та символічні елементи, художник поступово еволюціонував до абстрактного мистецтва.
— До стенду «П’ять художників. Український модернізм 1900-1930-х років» ви додали шостого художника? Хто це?
— Дмитро Лебедєв. Я нещодавно відкрив його для себе і хотів показати публіці, тому що роботи художника дуже оригінальні і також пов’язані з символістським рухом того періоду. Дмитро помер дуже молодим, у віці 23 років, але його творчість була неймовірно оригінальною для свого часу.
— Серед усіх цих унікальних робіт українського модернізму, яка робота ваша улюблена?
— Я люблю малюнок Богомазова, блискучий портрет його дружини, яку він обожнював. Хочу зазначити, що значна частина творчості Богомазова — це роздуми про його подружні стосунки. У цій роботі, написаній через два роки після одруження, художник дозволяє собі стилістичну свободу, оскільки в подружжя встановилася велика довіра. Богомазов дозволяє собі зобразити дружину абсолютно абстрактно — в стилі, який одночасно є і кубізмом, і експресіонізмом.
Богомазов коментував свій малюнок у теоретичній праці, тому через нього ми також можемо сприйняти теоретичну основу творчості художників, характерну для цієї революційної епохи.
