11 серпня на Байковій горі стартують роботи з відновлення Стіни Пам’яті – монументальної серії горельєфів авторства Ади Рибачук і Володимира Мельніченка. Наразі планується розкрити всю фігуру жінки, яка трубить у горн. Розкриття фрагменту меморіального комплексу відбувається з ініціативи Фонду збереження культурної спадщини митців АРВМ та арт-фундації «Дукат», за сприяння міської влади та завдяки допомозі благодійників – представників бізнесу та киян.
Над композицією загальною площею у дві тисячі квадратних метрів художники-монументалісти Ада Рибачук і Володимир Мельниченко працювали 13 років (з 1968 по 1981 роки). Їхнім співавтором у цьому проєкті був архітектор Авраам Мілецький. У 1975 році побудували київський крематорій, який був частиною майбутнього меморіального комплексу. А у 1982 році, коли Стіна була майже готова, рельєфи завдовжки 213 метрів і заввишки від 4,5 до 16 метрів радянська влада наказала поховати під шаром бетону, як такі, що не відповідали принципам соціалістичного реалізму.
Бетонували монумент упродовж трьох місяців, виливши 300 самоскидів цементного розчину. За однією версією, основну роль у знищенні Стіни зіграв Авраам Мілецький, посварившись із художниками. Архітектор особисто подбав, щоб художня комісія з образотворчого мистецтва й експертна рада з монументальної скульптури визнали стіну «чужою принципам соціалістичного реалізму». За іншою, перший секретар ЦК КПУ Володимир Щербицький, особисто оглянувши стіну, обурився неслов’янськими носами у фігур.
Монументальна композиція Стіна Пам’яті у формі стрічки, в якій розгортаються сцени зі світової історії та міфології: від міфу про Прометея до Другої світової війни та повоєнної доби, присвячувалася темі смерті й скорботи. Рельєф складався з десятків скульптурних епізодів. На початку Стіни — образи Жінки-берегині, Жінки-дощу, що уособлюють послання зверху, з «небесного». А далі — особисте горе кожного, хто мав іти в поховальній процесії, все більше і більше заступає велич Людини і непереможна сила Життя, – звідси образи Ікара та Прометея, Весни, Веселки, Квітучого саду, Подвигу, Творчості. Тут же – образ зла – Бабин Яр, Майданек, Аушвіц, і у фіналі шляху, перед самими дверима зали Прощання — рельєф людини з розпростертими руками, і це нагадує хрест або крила, і символізує кінцеву перемогу Життя. У назві „Стіна Пам’яті“ мова не про індивідуальну краплю пам’яті, а про океан пам’яті людства».
У добу незалежності України громадськість вимагала очистити від бетону скульптури. У 1992 році Міністерство культури України, а також Держбуд і Рада Спілки архітекторів засудили вчинений акт вандалізму, припинили дію всіх рішень про ліквідацію рельєфів Стіни Пам’яті й рекомендували відтворити її. Але лише через 16 років, 18 травня 2018 року було відкрито фрагмент Стіни пам’яті «Оборона Вітчизни» по дорозі до крематорію. Тоді вдалося розчистити 6 квадратних метрів. Нині (11 серпня 2021 року) відкривається ще один фрагмент – фігура жінки, яка трубить у горн, закликаючи ставати на захист країни під час війни.
Процес розкриття – дорогий та трудомісткий. Спочатку потрібно відбійним молотком знести зовнішній шар бетону. Потім – зрізати металеву сітку. Третій етап – найважчий: потрібно видалити залишки бетону, не пошкодивши барельєф та відновлене зображення пофарбувати, як було заплановано митцями від самого початку. Оскільки всі креслення проєкту були знищенні, відновити роботу з найбільшою точністю можна лише за присутності самого автора Володимира Мельніченка, якому нині 88 років.
Організатори сподіваються, що ініціатива явить Україні та світові втрачений шедевр і запустить процес відновлення колективної пам’яті.
Фото та джерело: АРВМ