Широкоанонсований проєкт «Ритуальності. Тефтологія» став однією із найпомітніших подій Музею Сучасного українського мистецтва Корсаків кінця 2021- го початку 2022 року.
Імена авторів Олекси Фурдіяка та Володимира Кауфмана – добре відомі у мистецькому середовищі сучасної України, поставили перед собою серйозне завдання: на тлі багатогранності музейних експозицій продемонструвати нові можливості художнього мовлення, новітні виражальні засоби, новий градус відчуттів. Одночасно проєкт став своєрідним дослідженням метафізичних, теоретичних, філософських засад існування Homo sapiens-людини та її духовного буття.
Головний месседж авторів – заклик поглянути у вічі дійсності, відчути єством ту тонку грань поміж добром та злом, про яку в історії мистецтва точиться відвічний дискурс. Ця тема хвилювала Арістотеля, Пікко дела Мірандолу, Франциска Ассизького, Сковороду, Леонардо Мікеланджело, Рембрандта, Мунка… Не втрачають своєї актуальності ці ідеї сьогодні, в наш передапокаліптичний час. Адже у всі віки людству незмінно притаманні духовна боротьба, радість прозріння, відраза до ницості, біль втрат… Змінився лише ракурс бачення та формат відображення, його засади й технічні можливості.
У своєму проєкті Олекса Фурдіяк та Володимир Кауфман вирішили візуалізувати ці сентенції, використовуючи матеріальні структури паперу, картону, руберойду, металу. Головний засіб вираження – кольори-антитези: чорне та біле як зримий, прадавній символ добра і зла, як дуалізм ангельського і пекельного в людській душі та людському суспільстві. Магістральний об’єкт – сувій білого паперу, що простягся долівкою вздовж всієї зали, як символічна дорога життя, як шлях до неба, стежина до рідного дому, до раю. Драматизму, ба, навіть, трагосу цій цнотливій паперовій білизні додали уривчасті ритми чорних площин цупкої, грубої непіддатливої суті руберойду – матеріалу, сама природа якого віщує про невблаганну жорсткість темних сил, їхній руйнівний, сповнений агресії, антигуманний потенціал. Які актуальні метафори з огляду на наше сьогодення?! Сакраментальне чередування смуг світлого і темного в інсталяції проєкту, неначе контрасти людського буття, нагадують про крихкість, беззахисність тонкого духовного начала. Ці місткі образи-символи в контексті екзенстенціоналістського світобачення нагадують про неповторність кожної миті, як і неповторність кожної особистості. Пластичну переконливість об’єктів, їхній, можливо аж надмірний мінімалізм, увиразнюють твори, що розміщені на верхівках колон, які виступають зі стін. Вони прочитуються як своєрідні рефлексії на скульптуру Пінзеля, його барокову естетику, пластичну феєрію ритмів та фактур з тонкими емоційними вібраціями, що співзвучні із акордами органу. Знову папір – однак тьмяних сіро-коричневих тонів, що нагадують зістарілий левкас – його піддатлива природа дозволила інтерпретувати експресію драперій, поривчасті рухи, міміку персонажів, що закарбував у дереві геніальний мистець барокової традиції. Знову руберойд, знову протиріччя, знову боротьба стихій… Об’єкти повертають глядача до класики. Без бридливості, епатажної бравади, трешу куратори висвітлюють духовні та філософські конотації, трактуючи мистецтво і творчість як безперервний ланцюг повсякчас актуальних ідей. Саме ці деталі проєкту збагачують його структуру достоту особистісними людськими інтонаціями. Його найвищою кульмінаційною точкою став момент, коли автори зримо, неначе на театральному підмостку, продемонстрували головний посил – рішуче і безжально зібгавши у купу брухту і білосніжну дорогу, і чорноту руберойду із блискітками металу, неначе закликаючи сучасників пережити й подивитись у вічі дійсності, розпізнати свою власну незалаковану реальність. Відтак глядачі музею враз перетворились на глядачів театру, а художники в середовищі зали, неначе виконували якийсь загадковий архаїчний ритуал на арені життя, зрештою як і всі ми виконуєм власні партії у цьому шаленому світі.
Зоя Навроцька, мистецтвознавець, м. Луцьк