«Мені Бог дав сторицею. Маю так багато планів та ідей, але для цього мені потрібно прожити мінімум чотири життя…»
Поки Михайло Білас жив, ці слова були просто словами. Тепер, коли його три роки з нами немає, починаємо розуміти всю їхню глибину і правдивість.
Чи достатньо знають Михайла Біласа в Україні? Мабуть, ні. Широкому загалу його ім’я не надто відоме. Однак, як показує досвід, чимало людей, які бачать його твори на власні очі вперше, назавжди стають його прихильниками.
В цьому році виникла ідея звернутися до Українського культурного фонду з проханням про підтримку проекту створення віртуального музею творів Михайла Біласа.
Несподівано для всіх роботи виявилося набагато більше, аніж сподівалися учасники проекту. Класичний айсберг в океані. І ось нарешті робота завершилася. Щиро вдячні УКФ за колосальну підтримку.
Чому виникла ідея створення саме сайту робіт художника? Мабуть, в наш час це найкращий спосіб показати світові твори Михайла Біласа і спробувати довести його геніальність. Його роботи специфічні в плані зберігання та виставлення. Це вовна, натуральні барвники, папір, льон, нитки… Простою мовою кажучи, тепер його роботи «законсервонано» та надано можливість світові познайомитися з художником.
В першому, створеному за життя Михайла Біласа, державному музеї в Трускавці експонуються його текстильні роботи: гобелени, килими, верети, ліжники, вишивані сервети, доріжки, подушки, багатопланові сюжетні панно та декоративні квіти. Окрім художнього текстилю, Михайло Білас чудово малював, володів вишивкою і аплікаціями. Особливу увагу у своїй творчості він приділяв підбору кольорів.
Неважливих деталей в роботі для нього не існувало. Абсолютно все мало значення, і ретельно опрацьовувалось. Провівши багато місяців біля верстату за створенням гобелену, і майже закінчивши роботу, Михайло Білас міг раптом зупинитися та випороти все, бо був невдоволений результатом.
До свого вибору він йшов довго, багато всього перепробувавши. В пошуках себе Білас починав з хореографії, вокалу, акторської роботи, далі — вишивання, в’язання, малювання, тоді — ткацтво та дизайн одягу. Все це і стало основою його творчості.
Оцей геніальний художник, перфекціоніст у всьому, Михайло Білас для мене був просто нашим стриком Михасем. Тому для мене його особливість в першу чергу — не як художника, а як людини, як члена сім’ї. Його побут і його життя були частиною нашого життя.
Пам’ятаю, як багато листів він отримував та писав у різні міста своїм друзям та знайомим. Багато активного спілкування, обговорення, обдзвонювання.
Він був людиною, котра сама давала собі раду. Сам читав, сам малював, сам дивився кіно, в музеї ходити любив сам (бо ніхто його не рухав, не відволікав). Всі свої роботи він виготовляв власноруч: ескіз, підбір, вифарбовування ниток, натягування основи на верстат, ткацтво, оформлення. Лиш не любив сам їсти. Часто дивився польське телебачення – там вибирав різні комедійні серіали. Його гучний сміх було чути на пів вулиці.
Міг лежати кілька днів, думати, читати книжку, дивитися фільм, слухати музику, гуляти з собакою, готувати їсти і чекати припливу своєї музи. Музи, котра керувала ним, давала силу, ідею. Музи, котра вимучувала його і надихала. Тоді і починалося оте важке щоденне обов’язкове …вигулювання та годування собаки, сніданок і знову тривале простоювання цілого дня біля ткацького верстату. До темряви, до пізньої ночі… Насправді він дуже любив працювати вночі, бо навколо тиша, всі сплять, не заходять, не телефонують і побут не відволікає.
Пам’ятаю, як я захистила наукову роботу в Києві, і як холодним, просніженим березневим ранком ми з мамою приїхали до Трускавця. Як Михась (мій брат, лісничий) нас зустрічав, як вискочив з машини в робочому одязі з оберемком величезних квітів, і завіз нас додому. На вулиці було сіро. Але ми почувалися щасливими, бо все вже позаду, і ми нарешті зустрілися з рідними. А в хаті, у вітальні, на нас чекав накритий стіл. Стрик Михайло запросив родину, щоб вони розділили зі мною радісну подію. Мене посадив в голові столу – єдиний раз за життя – і нікому не дозволяв спілкуватися на інші теми, окрім теми мого захисту. Я мала розказати про цю подію все. Бо вже завтра настане побут, і подія не матиме того сенсу. Цей урок став для мене незабутнім.
Він до пізнього віку пік складні пляцки, робив непрості салати. Він дбав і про якість страв і про сервірування столу. Все мало бути ідеально.
Йому до всього було діло. До кіно, до музики, до постійного навчання, одягу, гумору. Він знав стільки анекдотів і смішних історій! Таких, що можна було розказувати і дорослим, і дітям. Щотижня я приходила до нього допомогти прибрати. Він весь цей час розказував багато історій, книжок, фільмів, про музику, про його друзів, колег, про митців. Час пролітав швидко і цікаво.
Особливим було ставлення Михайла Біласа до свят. До Різдва. До Великодня. Свою хату він завжди прикрашав по різному. На Святу вечерю – дідух, багато свічок, шопки, різдвяні сервети, особливі страви. На Паску – великодні вишиванки, багато писанок, неповторний запах святкового сніданку.
Уже скоро Різдво. Для стрика Михася серед свят найважливішим був день Святої вечері. Четвертий рік він не вечерятиме з нами. Не буде звучати в нашім домі його улюблена коляда, яку співав лише він…
«Ходить Господь по раю,
З Адамом бесідує….»
Текст: Юлія Білас