ОСТРІВ ЛАПУТА В КОРОЛІВСТВІ АБСУРДІВ ОЛЕКСАНДРА АКСІНІНА

ЮРІЙ ГІТТИК, МАРІЯ ЩУР

У 1977-78 роках Олександр Аксінін виконав графічну серію «Королівство Абсурдів Джонатана Свіфта» за мотивами двох книг Д. Свіфта – «Мандри Гуллівера» та «Казка бочки». Перший, другий та четвертий аркуші графічної серії  тісно пов’язані з сюжетом про літаючий острів Лапута, описаний у книзі «Подорожі Гуллівера» (частина 3, глави I – IV). Такий вибір митця зовсім не випадковий, адже сама несусвітня сатирична ідея летючого острова, а також характер, звичаї та діяльність лапутян – все разом ніби представляє квінтесенцію абсурду як лейтмотиву серії.

Аркуш 1 «Лапута – I»

Перший аркуш серії  репрезентує і перший досвід  роботи митця над офортною дошкою великого формату. Можливо, саме тому офорт вирізняється мінімалістичною композицією – зображенням «острів–континент» у вигляді диску, розділеного на дві частини.

Зоряний концентричний образ більшої за розміром верхньої частини – асоціація з алмазною нижньою поверхнею острова Лапута. Фактура цегляної кладки нижньої частини нагадує стіни міста внизу на континенті. Їх  схожа «мерехтлива» текстура візуально створює відчуття вібрації всього зображення, а також руху острова над статичними стінами, подібно оптичним ефектам оп-арту.

Ще однією особливістю цього початкового аркуша, виконаного у липні 1977 року, відразу після закінчення роботи над серією «Аліса в Країні Чудес», є використання спільних для обох серій композиційних та візуальних засобів. Ритмізований простір офорта, як і більшості аркушів «Аліси», геометрично організований домінантними вертикальними та горизонтальними «смугами» й контрастним виділенням світлих площин. Саме так тут зображено поперечний вузький подвійний проріз з його внутрішніми стінами та квадратним «колодязем» у центрі.

Як формотворчий елемент, проріз парадоксально поєднує два напрямки проекції у зображенні: знизу вгору до небосхилу (зоряне небо або нижня алмазна поверхня острова) у верхній частині, і зверху вниз до просвіту прорізу з його високими зовнішніми цегляними стінами у нижній частині. Так створюється ефект об’ємності всього зображення як ешерівська ілюзія неможливого – абсурдного – тривимірного простору. Суперечливість просторових відношень нижньої та верхньої частин підкреслюється додатковою деталлю: із прорізу, наче легка повітряна кулька, на тросі вертикально висить важка куля, притягнута магнітом острова. Ремінісценція візуальних парадоксів М. К. Ешера використовується художником з метою акцентувати тему абсурду як головного мотиву усієї серії. Поєднання двох проекцій – це ще й дотепна алюзія на мешканців Лапути, у яких одне око дивилося прямо вгору, а друге всередину-вниз.

Мінімалістична композиція офорту доповнюється дрібними деталями, доступними лише уважному глядачеві: у прорізі бачимо дахи будинків і корабель, що тоне (посилання до історії подорожі Гуллівера), а також літери та цифри на стіні праворуч. «Матеріальність» важкої кулі підкреслюється фігуркою людини, що лежить на ній. Це також і загальний для всієї серії прийом включення образу Гуллівера як відстороненого глядача. 

Фрагменти офорта

Ледве помітна і нумерація секторів верхнього диска (як градуси від 10 до 150) по периметру верхньої частини, що нагадує систему сферичних небесних координат. Цікаво, що наприкінці ця нумерація проходить і «вглиб» диска як обчислення окремих прямокутних елементів текстури. Пізніше ідея наскрізної нумерації «атомарних» елементів зображення була використана в офорті «47 років» як один із ключових засобів для візуального представлення категорії часу.

Аркуш 2 «Лапута – II»

Другий аркуш серії побудований  як вільна візуальна інтерпретація механізму руху летючого острова Лапута. Детально описаний в книзі (частина 3, розділ III), цей механізм зображений у вигляді складної механічної конструкції. У монохромному офорті об’ємність та грандіозність усієї конструкції акцентовано особливою грою світла та тіні, і, як результат, у всій серії цей аркуш вирізняється витонченою світлотінню й багатою градацією світлого та темного*. Мотив тіні, яку відкидає летючий острів, – це також і певна ремінісценція одного із засобів боротьби короля Лапути з бунтівниками на материку: острів ширяв над їхнім містом і навколишніми землями, позбавляючи їх сонця та дощу.

Вертикаль зображення складається із трьох основних частин. Концентричне штрихування диску в його основі перегукується з оп-артівським зображенням алмазної основи острова у першому аркуші серії і так само створює оптичну ілюзію руху. У нижній та середній частинах зображення продовжено мінімалістичний стиль першого аркуша. На відміну від них, верхня частина – кругла конструкція острова та оточуючий його простір – по-босхівськи більш щільно насичена найрізноманітнішими деталями, від великих до ледве видимих. Тут присутні як всілякі людські фігури, так і зазначені в книзі конкретні деталі ландшафту та предмети побуту Лапути – ярусні галереї та сходи, водяні млини, бульбашки-брязкальця хлопальників, зорові труби та циркулі, блоки та мотузки з вантажами. Назву «Лапута» вписано у композицію в кількох місцях, причому на дзвіночках праворуч по периметру –  у зворотному порядку.

Безліч дзвіночків підкреслює особливе музичне середовище острова, включаючи здатність мешканців Лапути сприймати музику сфер. Відповідно, тут зображені й найрізноманітніші музичні інструменти, зокрема, у вигляді фрукта (віола-лютня, що нагадує  грушу), а також дотепний образ людини, яка грає на текстурі цегляної стіни, наче на арфі.

Фрагмент офорта

Суєта острова продовжується і в просторі навколо нього: його оточують літаючі фігури, труби та кулі (на одній з них праворуч надписано згаданий у книзі діаметр острова 7837 ярдів), а також безликі метафізичні бюсти як оммаж Дж. де Кіріко, одному з улюблених художників Аксініна.

В цілому композиція не тільки пов’язана з конкретним епізодом книги «Подорожі Гуллівера», але й звертається до загальної проблеми з’єднання різних сфер та рівнів, зокрема, співвідношення «верху» та «низу». Мотив летючого острова використовується як основа для візуальної інтерпретації з’єднання  (показаного як «зшивання») Небесного та Земного. Важливість цієї ключової теми всієї композиції Аксінін акцентував особливим чином. У цій серії Гуллівер часто зображується як сторонній глядач спільної дії. Тут же він показаний не звичайною стафажною фігуркою, а малопомітним непомірно великим реалістичним профілем (за меншим диском зліва), що уважно спостерігає саме за процесом «зшивання». Аксінін розвинув цю важливу для ноього проблематику у фінальному 11-му аркуші серії, де мотив «зшивання» став центральним зображенням.

Фрагмент офорта

Загальна метафізична ідея конкатенації представлена ще й дихотомією «суша-вода». Така двоїстість – у зображенні центрального диска як монолітної алмазної платформи і одночасно – водної поверхні з вітрильниками, островами і сушею, що її обрамляє. Той самий мотив показано і на острові Лапута: на його «тверді» від човна та плавця кругами розходяться хвилі, як на воді.

Фрагменти офорта

Додатковою темою офорта є множинність світів, одного з «наскрізних» мотивів не тільки всієї серії, а й творчості митця в цілому. Центральний образ зображення – механізм руху Лапути – показаний у певному «космічному» просторі разом із кількома іншими об’єктами. Так, диск ліворуч – спрощена репліка цього механізму (але без самого летючого острова), передбачає поширеність таких островів. Праворуч, на умовній «суші-воді» зображено п’ять нез’ясованих циліндричних об’єктів. У заключному 11-му аркуші серії художник розміщує їх у центрі зображення і символічно представляє як окремі мікросвіти загального макросвіту-універсуму. Ще один типовий аксінінський прийом подання множинності – це рекурсивність: загальне зображення включене в обрамлення-«мушлю», утворену трубчастою структурою з перистою текстурою і подібна (але не ідентична) «мушля-віяло» (як називав цю структуру Аксінін у своєму щоденнику) повторюється на малому диску зліва.

Ліворуч фрагмент 2-го аркуша серії. Праворуч фрагмент 11-го аркуша серії

Візуально пов’язуючи всі аркуші серії, зображення містить «наскрізні» образи вітрильників як символів морської подорожі, гральні кістки-кубики, сходи та колеса, бочки, лійки та труби, дзвіночки та язики. 

Аксінін виконав цей аркуш наприкінці 1977 року, паралельно працюючи над графічною серією «Босхіана», що,  безперечно, позначилося на стилістиці офорта. Крім уже зазначеної босхівської атмосфери та візуальної «насиченості» у верхній частині композиції, він включає і деякі типові символи та образи Босха – волинки, точну репліку ножа з клеймом, посудини-глечики, чудовисько-рибу на лижах під вітрилами. Дуже характерна ремінісценція – майже пряма цитата –  зображення людини-дерева з капелюхом-«підносом» (включно з його характерним ракурсом – поглядом через плече), з правої частини босхівського триптиху «Саду земних насолод».

Ліворуч — фрагмент картини Ієроніма Босха «Сад земних насолод». Праворуч — фрагмент офорта О. Аксініна

* – композиція та співвідношення між світлом і тінню офорта перегукуються з гравюрою Жан-Жака Гранвіля, ілюстрацією Лапути для французького перекладу «Подорож Гуллівера», виданого 1838 року; можливо, Аксінін був знайомий з цими гравюрами.

Гравюра Жан-Жака Гранвіля “Острів Лапута”

Аркуш 4 «Лапута – III»

Четвертий аркуш серії також пов’язаний з темою Лапути, як зазначив Аксінін у своєму щоденниковому записі від 30.12.1977, і є своєрідним варіантом 1-го аркуша серії з його мінімалістичною композицією «острів – континент» та оп-артівськими ефектами.

В офорті використаний той самий центральний образ – сферична фігура  з вузьким поперечним прорізом та ледь відмінною фактурою її верхньої та нижньої частин. По різному організована однакова лінійна структура з кульок візуально створює відмінну динаміку двом половинам сфери.

Якщо діагонально-округлі ряди кульок верхньої частини, що представляє літаючий острів Лапута, призводить до візуального ефекту його руху, то строго паралельна до прорізу, горизонтально сферично-опукла текстура нижньої частини підкреслює статичність континенту. Подібно до 1-го аркуша, у прорізі  показано вид міста зверху, наповненого дрібними деталями – дахами будинків, вежами та шпилями. Численні жердини та пружини, очевидно, вказують на конкретний епізод сюжету – захист міста Ліндаліно, коли король Лапути безуспішно спробував опустити острів прямо на бунтівне місто для знищення будинків та людей.

Фрагмент офорта

Ряди «кулястої» структури нижньої частини, як і в 1-му аркуші, пронумеровані зверху донизу від 1 до приблизно 125 (найнижчі ряди нечіткі). Тут же вписано і кілька малопомітних текстів:

 • у середині 51-го ряду: «Джонатан Свіфт 1667 – 1977 30 XI», оскільки робота над офортом наприкінці листопада 1977 р. збіглася з днем народження Дж. Свіфта 

• ліворуч у 87-му ряді: «Хвороба Г» як згадка про загострення хвороби Гелі (Енгеліни) Буряковської, дружини Аксініна, наприкінці 1977 р.; тоді він зробив серію рисунків «Графічний щоденник хвороби».