Частина колекції Музею Ханенків буде доступною для незрячих та слабозорих людей на постійній основі. В рамках проєкту «Тактильні копії шедеврів світового мистецтва та інші засоби доступності для Музею Ханенків», який реалізується за підтримки Українського культурного фонду та Zagoriy Foundation, у постійній експозиції уже розташували три керамічні репліки експонатів. Нині завершується виробництво тактильних копій решти обраних музейних предметів.
Докладніше про проєкт та його реалізацію “Антиквару” розповіли заступниця директора Музею Ханенків з освітніх програм Ганна Рудик та провідна наукова співробітниця, кураторка проєкту Катерина Гоцало.
Розкажіть детальніше про проєкт, зокрема, які музейні експонати обрано для створення тактильних копій? До речі, влітку повідомлялося, що вже виготовлена перша тактильна копія кам’яного барельєфа XV сторіччя з портретом дівчини.
Катерина Гоцало: Так, першу тактильну копію (жіночого рельєфного портрету італійського майстра ХV століття) було зроблено гончарною майстернею «Sakhno art» для Музею Ханенків ще у 2019 році. Це була перша проба пера – керамісти подарували копію музею. Вона була високої якості та передавала усі нюанси оригінальної роботи. Копію було вирішено розмістити в постійній експозиції музею, поруч з оригіналом. Її ми використовуємо під час екскурсій та занять для незрячих та слабозорих людей, а також під час будь-яких інших екскурсій, особливо дитячих. Тактильний канал сприйняття – вкрай важливий для широкого кола відвідувачів/ок музею – з інвалідністю та без. Ознайомитися із тактильної копією може будь-хто: поруч із нею розміщено інформаційну табличку українською та англійською мовами, дубльовану шрифтом Брайля.
Ми бачили необхідність розмістити тактильні копії і в експозиції мистецтва Азії. Тому в рамках проєкту, фінансованого Українським культурним фондом та Фондом родини Загорій ми запросили майстрів із «Sakhno art» поспівпрацювати знову. Ми хотіли, щоб тактильні копії для постійної експозиції передавали фактуру оригінальних творів мистецтва, можна сказати суть використаного в давніх речах матеріалу. Тому гончарі обрали керамічні шедеври колекції Музею Ханенків для відтворення. Це – таїландська скульптура «Голова Будди» 12 століття, а також іранський фразовий кахель 14 століття. Ці речі є значущими для розкриття різноманітних культурних та мистецьких контекстів. Їх можна використовувати, інтерпретувати, обговорювати у численних тематичних екскурсіях, досліджуючи все нові й нові смисли. Наскільки нам відомо, виготовлення тактильних копій в оригінальній техніці твору мистецтва – не надто поширена у світі практика. Тож ми відкриті до обговорень нашого досвіду – з радістю дамо поради та вислухаємо конструктивну критику.
Що стосується альбомів із пластиковими копіями, твори мистецтва для них ми обирали за схожим принципом. Нам було важливо, щоб тактильні копії розкривали широту та повноту колекції Музею Ханенків – музею світового мистецтва. Тому ми намагалися обирати однакову кількість предметів з різних розділів колекції, хотіли дати уявлення і про різноманітність видів мистецтва та художніх технік.
А як відбувається адаптація експонатів до виготовлення їхніх тактильних копій, скільки часу це займає? Та які особливості роботи над кожним обраним твором мистецтва?
Катерина Гоцало: Під час проєкту «Тактильні копії шедеврів світового мистецтва та інші засоби доступності для Музею Ханенків» ми розробляємо та створюємо тактильні копії творів мистецтва двома різними способами. По-перше, у кераміці відтворюємо два шедеври азійського мистецтва з колекції Музею Ханенків для розміщення в постійній експозиції. По-друге, створюємо альбоми з тонкими пластиковими тактильними копіями 17-ти творів мистецтва з колекції Музею Ханенків. Вони легкі та візуально схожі на звичні паперові аркуші. Лише на дотик можна відчути, що насправді ці копії – доволі цупкі та рельєфні.
Створенням керамічних тактильних копій займалися професійні керамісти з гончарної майстерні «Sakhno art». Вони ретельно вивчали оригінальні твори мистецтва – робили їхні замальовки та фото усіх деталей. Однак, незважаючи на бажання якомога точніше відтворити оригінали, доводилося враховувати, що копії необхідно буде сприймати тактильно. Тому керамісти навмисне робили певні нюанси оригіналів більш виразними у копіях. Крім того, на тактильній копії іранського кахля 14 століття, наприклад, було у рельєфі відтворено частину візерунку, який в оригінальному виробі є мальованим. Це дозволяє незрячій чи слабозорій людині тактильно розглянути орнамент. Виготовлення двох таких тактильних копій зайняло близько двох місяців.
У керамічних тактильних копіях було відтворено саме глиняні твори мистецтва. Тому вважаємо, що якщо є така можливість – відтворити об’ємний предмет в оригінальній техніці – варто спробувати. Водночас можна використати 3D моделювання та 3D друк.
Також під час проєкту було виготовлено 7 однакових альбомів із пластиковими тактильними копіями. Це було зроблено для того, щоб під час екскурсій та занять всі учасники/ці групи могли одночасно оглядати твори мистецтва. В кожному альбомі – по 17 тактильних копій предметів з колекції Музею Ханенків, а також рельєфні портрети Богдана та Варвари Ханенків, засновників музею.
Виробництвом альбомів займався «Ресурсний центр «Безбар’єрна Україна». Вони єдині в Україні виготовляють тактильні копії творів мистецтва у такій техніці, співпрацюючи із професійними адпторами. Консультанткою та адапторкою у нашому проєкті була тифлопедагогиня Ольга Свєт. Вона радила, які деталі творів мистецтва варто спростити, підкреслити чи навпаки прибрати, аби копія «читалася» на дотик. Ми вже апробували ці альбоми на екскурсії для незрячих та слабозорих дітей і можемо стверджувати: учасники/ці групи змогли розпізнати різноманітні деталі на пластикових копіях.
Якщо говорити про двовимірні твори мистецтва, їх можна відтворювати саме у пластикових тактильних копіях, до прикладу. Такий спосіб передбачає можливість використання рельєфних контурів та різноманітних фактур для позначення фігур, предметів, просторів. Насправді така технологія (пласкі листи пластику із мінімальним рельєфом) дозволяє робити тактильну копію будь-якого твору мистецтва, як двовимірного так і тривимірного.
Таким чином, на сьогодні у світі існує декілька основних методів розробки та виготовлення тактильних копій творів мистецтва. Однак дослідження та дискусії стосовно переваг та недоліків кожного з них тривають. Це царина, відкрита для експериментів та нововведень.
Звісно, робота в царині інклюзії на має кінцевої точки: завжди є що удосконалювати. Сподіваємося, найближчим часом зібрати певну кількість референсів від цільової аудиторії та у подальшому розробляти ще більш якісні тактильні копії та інші засоби доступності.
Як експонуватимуться тактильні копії у виставкових залах? Чи є можливість, розміщувати їх на постійній основі, або їх демонструватимуть на вимогу відвідувачів з особливими потребами?
Катерина Гоцало: Нині три керамічні тактильні копії вже знаходяться у постійній експозиції Музею Ханенків. Їх встановлено на спеціальних підставках, дизайн яких було розроблено архітектором та художником Олексієм Нашивочніковим.
Звісно, обмежені площі музейних залів, а також необхідність дотримуватися балансу між історичними інтер’єрами та інтерактивними нововведеннями (такими як тактильні копії), не дозволяють розмістити у постійній експозиції велику кількість тактильних копій.
Однак для нас було важливо, щоб тактильні копії з’явилися саме у залах постійної експозиції музею. Видима підтримка музеєм цінностей рівного доступу, толерантності та інклюзії сприяє зміцненню в суспільстві поваги до кожної окремої людини як унікальної та самоцінної особистості.
А альбоми з пластиковими тактильними копіями ми використовуватимемо під час спеціалізованих екскурсій та занять для незрячих та слабозорих людей. Із альбомів можна легко дістати саме ті тактильні копії, що потрібні на конкретній екскурсії, залежно від її тематики.
Вочевидь, виготовлення тактильних копій експонатів, – не перший інклюзивний проєкт, впроваджений в Музеї Ханенків. Які проєкти цьому передували? І чому вирішили нині зосередитися на виготовленні тактильних копій? У чому важливість і переваги тактильних копій у порівнянні з іншими інклюзивними заходами?
Ганна Рудик: Перші інклюзивні проєкти, адресовані людям з інвалідністю, музей реалізував у 2013 році. Наприклад, розробка програми комплексних занять для розвитку та соціалізації дітей та дорослих з ментальними порушеннями. Програма називалася «Трамплін». В процесі створення сценаріїв ми тісно співпрацювали з фахівцями з корекційної педагогіки дитячого спеціалізованого навчального комплексу «МРІЯ» Деснянського району Києва та Центру трудової реабілітації «Трамплін» Оболонського району Києва. Власне, від останнього партнера ми і запозичили назву програми, яка працює в музеї і сьогодні. Тоді ж, у 2013 році, був проєкт «Музей гуртує», адресований родинам дорослих осіб з ментальними порушеннями. Цей проєкт мав на меті розбудову довготривалих міксосоціальних зв’язків довкола такої особи засобами музейної освіти і комунікації. Паралельно, у 2013 та 2015 роках в музеї відбулося два міжмузейні семінари з поширення досвіду та кращих практик інклюзії, зокрема для людей з ментальними порушеннями. В результаті семінару у 2015 році в музеї виникла програма «Мій добрий дракончик» для родин з дітьми з РАС та дітьми з синдромом Дауна. В цьому ж напрямку ми працювали і в проєкті 2020 року, присвяченому ментальній та сенсорній доступності – впровадженню методик легкого читання, легкої мови та доступного друкованого дизайну в музеях України. Цей проєкт було реалізовано спільно з Коаліцією захисту прав людей з інвалідністю та з 2 партнерськими музеями.
У 2019 році ми створили перший в Україні музейний вебсайт, повністю доступний за міжнародним стандартом WCAG 2.1. Тут знадобився наш досвід не лише у роботі з людьми з аутизмом, з синдромом Дауна та іншими інтелектуальними порушеннями, але й знання особливостей людей з різними порушеннями зору, слуху та моторики, а також людей з комплексними функціональними порушеннями. З нами в проєкті працювали провідні українські експерти з цифрової доступності, люди з інвалідністю. Найкрутіше, що цей напрямок далі підхопили інші музеї, це стало одним з сучасних трендів української музейної справи.
З 2017 року музей розвиває програми і послуги з незрячими та слабозорими людьми. Чимало стереотипів подолано на цьому шляху. У 2019 році в експозиції музею з’явилася перша тактильна копія музейного експонату. Це дуже символічний момент: музей виділив людям з інвалідністю не лише час, інформаційний та кадровий ресурс, але й експозиційний простір, чим публічно продемонстрував, що ці люди важливі для музею і для суспільства.
Тактильні копії 2021, 2 стаціонарних і 15 переносних, плюс 2 мнемосхеми музейних приміщень – це черговий етап «Комплексної програми послуг музею для людей з порушеннями зору», прийнятої до впровадження на початку цього року. У кураторки напряму, розробниці Програми Катерини Гоцало є чітка дорожня карта, яку імплементує цей проєкт. Тактильні копії, як свідчить і закордонний, і наш власний ханенківський досвід, мають багато переваг. Не лише для незрячих людей, що отримують основну інформацію з дотику, але й для багатьох інших людей з інвалідністю та без неї. Традиційні музеї – території тактильного голоду. Багатьом з нас, а тим паче дітям, буває важко довго сприймати інформацію лише двома, нехай основними, каналами – візуальним і вербальним, дотримуючись вимоги «не чіпати». Тактильне підкріплення дуже важливе для полегшення комунікації, для емоційного відпруження, воно стимулює уяву і вносить в процес важливий ігровий момент. Крім того, як і я вже акцентувала вище, тактильні копії в музеях – це важливий сигнал суспільству про те, що люди з інвалідністю та їхні права – важливі.
Наскільки вартісний цей проєкт та, чи міг би музей дозволити собі реалізацію такого проєкту без інституційної підтримки та без меценатів?
Ганна Рудик: Це доволі вартісний процес, який потребує залучення висококласних вузькоспеціалізованих фахівців: експертів з універсального дизайну, з сенсорної доступності, з навчання незрячих та слабозорих людей, з розробки інженерного проєкту, дизайну, а також з виготовлення спеціальних музейних підставок для копій та мнемосхем. Це професійна комунікація, зокрема відеопродакшн для поширення досвіду проєкту. Теоретично, музей міг би реалізувати цей проєкт і напряму з державного бюджету, адже наша держава, зокрема, керівництво Києва (а Музей Ханенків – муніципальний музей) все відчутніше підтримує цінності інклюзії. Але практично це було б набагато складніше з огляду на реально ригідну систему та процеси фінансування держустанов. Високі ризики порушення зобов’язань перед партнерами, на які ми не готові йти. Донорські інституції, зокрема УКФ або House of Europe, в цьому плані – значно надійніші фінансові партнери.
Чи є у подальших планах музею реалізація інших інклюзивних проєктів?
Ганна Рудик: Проєкти – це тимчасові процеси, націлені на чіткий результат: отримати знання, досвід, засоби діяльності чи інші ресурси, щоб вивести роботу музею на кращий рівень. За музейними проєктами, зазвичай, йдуть більш сучасні – актуальні та досконалі – постійні програми. Впровадження у постійну практику музею тактильних копій та мнемосхем надасть нашим відвідувач(к)ам новий доступ до колекції, а нам – можливість побачити нові горизонти та цілі в напрямку створення більш комфортного і корисного музею для незрячих та слабозорих людей. В інших напрямках інклюзії також є цікаві ідеї. Одна з них – перетворення музею мистецтв на простір, в якому люди зможуть розкрити свій творчий, мистецький потенціал незалежно від особливостей здоров’я та обставин життя.