Київ Михайла Врубеля: до 165-річчя художника

Який, одначе, гарний Київ!
Шкода, що я тут не живу. Я люблю Київ!
М. Врубель

17 березня виповнюється 165 років з дня народження видатного живописця, графіка, скульптора, майстра прикладного мистецтва та театрального художника Михайла Врубеля. З Україною, зокрема, з Києвом, митця, як він сам згадував, пов’язують найцікавіші та найщасливіші роки життя (з 1884-го до середини 1889-го).

В історію мистецтва Михайло Врубель (1856–1910) увійшов як один з найобдарованіших майстрів Срібного віку. Він був особистістю справді ренесансного розмаху, яка справила вплив не лише на своїх сучасників, але також на художників наступних поколінь. Сила його таланту й масштаб створених ним образів виявилися настільки потужними, що недовгі 25 років, протягом яких він працював, почали слідом за Олександром Бенуа називати «добою Врубеля».

Розпочалася ця доба в Києві, куди Михайло Врубель, тоді ще студент Петербурзької Академії мистецтв, приїхав на запрошення мистецтвознавця й професора Київського Університету Адріана Прахова, який займався реставрацією унікальних пам’яток Давньої Русі. Він керував роботами з відновлення щойно виявлених унікальних фрагментів живопису часів Київської Русі в Кирилівській церкві, а також внутрішньою обробкою споруджуваного Володимирського собору.

В Києві Врубель прожив п’ять років, які потім згадував як про найщасливішу пору свого життя. Та й після переїзду до Москви митець не раз відвідував уподобане місто. Приїхавши сюди вперше у травні 1884 року, 28-річний художник оселився спочатку у мезоніні будинку Миколи Мурашка на вулиці Володимирській, 46, де тоді розміщувалася Рисувальна школа (будинок не зберігся). Перш ніж розпочати роботу в Кирилівській церкві, Михайло Врубель прагнув осягнути своєрідність стилю візантійського та давньоруського монументального живопису. Він замальовував мозаїки та фрески Софійського собору, мозаїки в соборі Михайлівського Золотоверхого монастиря, вивчав постановку фігур і відтворення складок одягу. Упродовж 1884 року разом з художниками Миколою Пимоненком, Іваном Селезньовим, Харитоном Платоновим та учнями Рисувальної школи Врубель займається реставрацією первісного стінопису Кирилівської церкви. Усього художниками було відновлено не менше 150 фігур.

Одним з найважливіших завдань, яке перед Врубелем поставив Прахов, стало створення нових оригінальних композицій на вільних від живопису ділянках, а також у тих місцях, де давні фрески було повністю втрачено або від них лишилися тільки прошкрябані контури. «Дотримуючись смаку та стилю старих образів», він пише на північному передвівтарному стовпі фігуру архангела Гавриїла зі сцени Благовіщення, у центральному нефі — «Вхід Господень до Єрусалима», у ніші нартексу — «Надгробний плач», на хорах — «Ангелів з лабарами» та інші зображення.

Велику та складну композицію «Зішестя Святого Духа» (на склепінні хорів, зробленому в XVII столітті) він виконував без попереднього ескіза, використовуючи для загальної схеми знімок мініатюри з Гелатського Євангелія. За свідченням сина професора Прахова, Миколи Адріановича, у ликах апостолів і Богоматері художник зафіксував риси реальних людей. Серед них — його батько, фельдшериця Марія Єршова, священник Кирилівської церкви Петро Орловський, протоієрей Софійського собору Петро Лебединцев, археолог Віктор Гошкевич.

У той же період, коли велися роботи в Кирилівській церкві, Врубель відновив утрачені фрагменти фігур трьох архангелів у головному куполі Софійського собору. Талант і неабияка майстерність дозволили йому настільки вправно імітувати олійними фарбами шматочки смальти, що ні тоді, ні тепер, дивлячись на купол знизу, неможливо відрізнити дописані фрагменти від зображень, створених в XI столітті візантійськими мозаїстами.

Ще одним завданням, покладеним професором Праховим на Врубеля, було створення чотирьох образів — Богоматері з Немовлям, Христа, святих Кирила та Афанасія Александрійських — для нового одноярусного мармурового іконостаса. Ним мали замінити високий різний іконостас XVII століття, що затуляв давні фрески й утруднював їх відновлення. Прототипом образу Богоматері для іконостаса Кирилівської церкви послужила дружина професора Емілія Львівна Прахова. Водночас образ, над яким Врубель працював у Венеції, є збірним. Він увібрав у себе риси «невимовно печальної» Діви Марії з церкви Санта-Марія Ассунта на острові Торчелло, і молодої італійки, яка позувала Врубелю, і його рано померлої матері — Ганни Григорівни Басаргіної.

Мріяв Михайло Врубель взяти участь і у розписі Володимирського собору, роботи з внутрішнього оздоблення якого, на той час тривали вже четвертий рік під керівництвом Прахова. Він зібрав потужний творчий колектив з 96 художників і декораторів. Над створенням настінних розписів працювали запрошені до Києва Віктор Васнецов, Михайло Нестеров, брати Павло та Олександр Свєдомські, Вільгельм Котарбінський, Андрій Мамонтов, а також місцеві майстри — Микола Пимоненко, Віктор Замирайло, Олександр Курінний, Сергій Костенко, Степан Яремич та ін.

Врубелю Прахов запропонував виконати ескіз на тему «Воскресіння» для стін північного приділа. Незважаючи на те, що композиція зі сплячими воїнами не була прийнята Будівельною комісією, художник продовжив працювати над ескізами і зробив ще один варіант «Воскресіння» та чотири варіанти «Надгробного плачу».

Наприкінці 1887 року питання про участь Врубеля в розписі Володимирського собору було вирішене: Павло Свєдомський поступився йому частиною своєї роботи — орнаментами в бічних вівтарях. Їх Врубель виконав у першій половині 1889, року за ескізами, над якими працював узимку. Однак на меморіальній дошці, де перераховано всіх, хто займався оформленням храму, його імені немає. Дослідники пояснюють це тим, що офіційної угоди на соборні роботи Будівельна комісія з художником не укладала.

В середині 1889 року Врубель залишає Київ та переїздить до Москви. Серед найяскравіших живописних робіт «київського періоду» – «Дівчинка на тлі персидського килима» (1886 р.), для якої позувала дочка власника позичкової каси Марія Дахнович. Полотно експонується в Національному музеї «Київська картинна галерея», чия колекція налічує 185 творів художника, включаючи живопис (5), графіку (171), скульптуру та декоративно-ужиткове мистецтво (9).

Більше цікавинок про «київський період» Михайла Врубеля можна знайти у виданні «Київські адреси Михайла Врубеля».