Галина Алавердова,
завідуюча науково-дослідним відділом
Національного музею «Київська картинна галерея»
Матеріал з журналу "Антиквар" #113: "Майстри та колекції"
У лютому 2019 року виповнилося 125 років від дня народження видатного київського лікаря-педіатра Давида Лазаровича Сігалова (1894–1985). Його пристрасть до мистецтва та бездоганний художній смак дозволили створити унікальне приватне зібрання живописних і графічних творів ХІХ–ХХ століть, історія формування й мистецький рівень якого є безпрецедентними для вітчизняного колекціонування радянського часу.
Уродженець містечка Переяслав під Києвом (нині Переяслав-Хмельницький), Д. Сігалов з юних років захопився колекціонуванням. Попервах його вабили художні листівки, але згодом виникло бажання збирати оригінальні твори мистецтва. Спочатку хронологічні й тематичні рамки майбутньої колекції були доволі широкими. Однак поступово головним об’єктом уваги стає творчість російських живописців і графіків кінця ХІХ — початку ХХ століття й передусім — членів об’єднань «Світ мистецтва» і «Союз російських художників».
Зібрана до 1940‑х років колекція містила у собі твори М. Реріха, О. Бенуа, К. Сомова, О. Головіна та інших славетних художників, утім її було втрачено під час Другої світової війни, і все довелося починати майже з нуля.
Десятки років присвятив Д. Сігалов формуванню вже нового зібрання, яке на середину 1980‑х налічувало близько 300 творів, серед яких були картини передвижників різних поколінь, роботи майстрів «Срібного віку», твори радянського періоду.
Високі естетичні критерії відбору та знання історії мистецтва дозволили Д. Сігалову створити колекцію найвищого рівня. Досить назвати кілька художників, чиї роботи склали значну й кращу її частину: І. Рєпін, В. Суриков, В. Васнецов, І. Левітан, М. Врубель, Б. Кустодієв, З. Серебрякова, К. Коровін, М. Нестеров, В. Борисов-Мусатов, Б. Григор’єв, М. Сар’ян… І цей перелік можна продовжувати.
Дружні стосунки Д. Сігалова з науковими співробітниками нашого музею, зокрема Михайлом Факторовичем та Еммою Бабаєвою, неодноразове експонування картин з його колекції на музейних виставках стали в 1976 році приводом для першого акту дарування тодішньому Київському музею російського мистецтва (КМРМ; нині Національний музей «Київська картинна галерея») понад 30 прекрасних творів. Згодом Давид Лазарович склав заповіт, за яким усе зібрання мало після його кончини перейти до КМРМ.
У 1986 році колекцію, що стала частиною культурного надбання міста, було в повному обсязі показано в залах музею, і відтоді глядачі регулярно зустрічаються з «сігалівськими» творами як у постійній експозиції, так і на численних виставках. Зокрема, у 2016 році шанувальники мистецтва мали нагоду знову побачити вже знайомі картини та малюнки і вкотре оцінити ерудицію, художню інтуїцію й точність ока Сігалова-колекціонера.
До 125‑річчя від дня народження збирача Київська картинна галерея підготувала виставку «Квіти Сігалова», що є частиною виставкового проекту «Музей і колекціонери». Для показу було відібрано живописні та графічні роботи видатних митців — представників різних творчих об’єднань і художніх напрямів, що існували на зламі XIX–XX століть, у 1920‑х — на початку 1930‑х і в повоєнний час.
Мотиви квітів і цвітіння, що знайшли відображення в жанрах натюрморту і пейзажу, створили відповідну ювілеєві радісну атмосферу й надали можливість уперше продемонструвати частину колекції Д. Сігалова як експозицію, об’єднану однією темою.
Більшість зображень — це квіткові букети та окремі квіти у вазах, склянках, банках і кашпо. Імена авторів цих творів — М. Врубель, В. Борисов-Мусатов, О. Бенуа, З. Серебрякова, П. Кузнецов, М. Сар’ян, М. Тирса, С. Чехонін, Р. Фальк, А. Фонвізін — зроблять честь будь-якому художньому зібранню.
Бездоганністю технічного виконання й характерним піднесеним трактуванням мотиву квітки вирізняється «Шипшина» (1884) Михайла Врубеля. Ніжні й тендітні пелюстки рослини, мов на фотонегативі, виділяються чітким світлим силуетом на тлі великого срібного блюда з орнаментованим бортиком і сюжетною композицією в центрі. Його верхня частина перекрита строкатою тканиною, теплий тон якої підкреслює холодне тьмяне світіння срібла, перегукується з кольором іншого — латунного чи мідного блюда й «підіграє» орнаментові на розписній фарфоровій вазі, що разом з квіткою стає домінантою твору. Ця акварель демонструє дивну здатність Врубеля підкоряти художнім завданням властивості предметів і матеріалів, з яких їх виготовлено.
Серед чотирьох живописних робіт, представлених на виставці, — натюрморти М. Сар’яна і М. Тирси. За всієї схожості мотивів, обидва художники зберігають притаманне тільки їм ставлення до об’єкта відображення та систему живописних прийомів.
На картині Мартіроса Сар’яна «Квіти Вірменії» (1916) — улюблений живописцем мотив букета, розміщеного на умовному тлі. Натюрморт, де, здавалося б, безладно з’єднані польові квіти, колоски та квітучі трави, насправді ретельно продуманий та врівноважений. Позначені кольоровими плямами різних розмірів квітки та суцвіття ніби підтримуються віялом з жорстких стріл диких злаків, що змішуються у верхній частині букета з дрібним квітом різнотрав’я. Уся ця «конструкція» нагадує вінець, прикрашений дорогоцінним камінням. Живописне рішення твору побудовано на грі контрастних кольорових плям, світла й тіні. Картина втілила дух Вірменії, відобразила, нехай і в умовних формах, своєрідність її природи.
«Квіти у склянці» (1934) — єдиний твір у колекції Київської картинної галереї, виконаний Миколою Тирсою — видатним художником, теоретиком і педагогом. Відомий як блискучий графік і книжковий ілюстратор, Тирса був настільки ж самобутнім і вишуканим живописцем. Ще в середині 1920‑х він виступив прибічником нової концепції «живописного реалізму», яка базувалася насамперед на французькій художній традиції. А наприкінці десятиріччя сповідував принцип «враження», співвідносячи термін «impression» уже з практикою авангарду й модернізму. Свого розквіту живописний дар художника досягає саме у 1930‑ті роки, коли й було створено представлений в експозиції натюрморт. Тут, як і в багатьох інших творах, М. Тирса зіштовхує теплі й холодні кольори, змушує їх сперечатися, дисонувати, завдяки чому живописна поверхня сповнюється відчуттям пульсації життя. Використовуючи характерний косий мазок, він формує площини та простір кольором, і за всієї умовності форми досягає вражаючого ефекту правдоподібності, хоча ми насилу вгадуємо, скажімо, різновид квітки. Головне — це загальний настрій картини, враження тепла та яскравої строкатості літа.
Життя переплело творчі й людські долі двох чудових художників-графіків, видатних книжкових ілюстраторів (зокрема, творів О. С. Пушкіна, якого обидва любили й досконало знали), учасників групи «13» — Тетяни Мавриної та її чоловіка Миколи Кузьміна. Найповніше творчий дар митців виявився саме в станковій графіці, тож не дивно, що їхні акварелі з квітковими натюрмортами зайняли належне місце й у колекції Д. Сігалова, і на виставці. У цих композиціях, написаних швидким, легким та артистичним пензлем, відбився індивідуальний стиль кожного з авторів. Т. Маврина у властивій їй декоративній манері поєднує впізнавані форми квітів календули з умовним рисунком орнаментального фону. М. Кузьмін розподіляє по площині начебто безформні плями, окреслює тушшю контури вази й квітів, а потім, розмивши їх пензлем у потрібних місцях, позначає тінь. Завдяки щедрому дарові Давида Сігалова музей володіє єдиною поки що роботою Т. Мавриної, а акварель М. Кузьміна стала першою у невеличкій, але якісній добірці його графічних творів, що склалася згодом.
Пізнім твором представлений ще один учасник групи «13», визнаний майстер дитячої книжкової ілюстрації Володимир Конашевич. «Вікно. Квіти» (1951) — класичний натюрморт, у якому автор залишився вірним традиціям вітчизняного мистецтва, збагативши їх рисами індивідуальної авторської манери.
Усі п’ять графічних творів знаменитого живописця Роберта Фалька з’явилися в музейній колекції завдяки Сігалову. Один з них — акварель «Букет жасмину». Весняні квіти в простій скляній банці стоять на краю круглого столу, подібно до людини біля обриву, перед якою відкривається безмежний неозорий простір.
Утім, квіти — це не тільки букети чи окремі рослини, а й чарівна краса весняно-літньої природи. У всіх зібраних на виставці пейзажах звучить тема парку або саду, що стала однією з визначальних у становленні та розвитку символізму в кінці ХІХ — на початку ХХ століття. Але кожен з художників інтерпретує цю тему на свій лад. Так, на акварелі «Гілка» Віктора Борисова-Мусатова зображено маленький куточок саду, що наче ніжиться в теплому повітрі весняного дня. А під гілкою причаїлися гостролисті паростки ірисів, і тане у ліловому мареві ледь помітний кущ квітучого бузку.
У картині Миколи Сапунова «Квіти шипшини» дзвінка блакить неба змагається з яскравими барвами квітів, що рясно вкрили кущ і тремтять на вітерці. Простий мотив дозволяє художникові передати своє захоплення невичерпним розмаїттям природи, котра щовесни відкривається йому наче наново.
Такі різні за мотивами акварелі «Травень у Версалі» (сер. 1920‑х рр.) Олександра Бенуа і «Фруктовий сад» (1908) Зінаїди Серебрякової розповідають про одне — красу землі, чи то старовинний королівський парк з майстерно формованими кущами, чи то залитий золотом сонця сільський сад з укритими пахучим цвітом деревами. Велич і чарівність природи, хоча й перетвореної руками людини, є головною темою цих творів.
Яскравим і «повнокровним» краєвидом весняного Криму представлена на виставці творчість Павла Кузнецова. Його картина «Яблуні у цвіту» (1907) вже давно ввійшла до постійної експозиції музею разом з іншими подарованими Д. Сігаловим творами майстрів об’єднання «Голуба троянда».
Обсипаний білими суцвіттями по‑вангогівському кулястий кущ черемхи, польові квіти, наче намистини, розсипані у траві, строката клумба — усе вібрує, дихає, живе в «Сільському краєвиді» (1900‑ті рр.) Давида Бурлюка. Пригадуються рідні місця художника на Сумщині — вулиці та садиби села Рябушки, що потопають у травневі дні в запашних заростях бузку та черемхи.
Вдало доповнюють тему виставки й інші роботи з колекції Д. Сігалова — натюрморти Льва Жегіна та Артура Фонвізіна, віньєтка Костянтина Сомова.
Зібрані разом, ці квіти — символічний вінок слави Давида Сігалова, який залишив людям свій безцінний скарб.