Гамбурзька картинна галерея виклала у відкритий доступ цифровий каталог-резоне з усіма картинами німецького експресіоніста Макса Бекманна. Збірка включає 843 картини, а також кілька тисяч архівних матеріалів про творчість художника, його участь у виставках, публікації та аукціонну історію робіт. Великим доповненням до живопису Бекманна стали його щоденники, листи, драми і есе, де він виклав філософію своєї творчості.
Цифровий каталог вже доступний у мережі, а невдовзі, в середині лютого 2021 року, вийде друкований варіант авторства Анни Тідеман.
Макс Бекманн (1884-1950) — німецький живописець, гравер, друкар, скульптор та письменник. Художник вважається одним з найбільших майстрів міжвоєнного періоду XX століття й видатним портретистом. У художніх роботах митець поєднував брутальний реалізм та соціальну критику.
Художню творчість Макс Бекманн розпочав з автопортретів. Вперше він намалював себе в 13 років. А у 17 зобразив себе зі скошеним вправо оком та кричущим від жаху обличчям. В цей же час він став студентом Веймарської Академії живопису. Після її закінчення Макс Бекманн багато подорожував. У 23 роки вирішив зупинитись в Берліні. Через два роки став членом Нового Берлінського Сецессіону (Secession), що об’єднав німецьких художників, які відкидали академічні доктрини й передчували модерн. Художники працювали переважно в експресіоністській манері. Цей стиль набув надзвичайної популярності перед Першою світовою війною. Незабаром культуролог Пауль Кассірер проведе першу виставку робіт Макса Бекманна й напише про нього монографію.
У цей час Бекманн захоплювався постімпресіоністським живописом Ван Гога та експресіонізмом Едварда Мунка. Свій живопис художник проголосив сумішшю Сезанна та Ван Гога. Під цим впливом Макс Бекманн малює картини «Землетрус в Мессіні» (1909) і «Загибель Титаніка» (1912), хоча ні в Мессіні, ні на «Титаніку» він не був. Як з’ясувалось, художника хвилювала більше тема людської загибелі та безсилля перед долею, аніж історична достовірність зображення. Через деякий час про ці картини Бекмана скажуть, що вони виразили передчуття трагічних подій XX століття: воєн, соціальної кризи і торжества фашистських режимів.
У 1914 році Макс Бекманн йде добровольцем на фронт, де працює санітаром в медичному загоні. Там він робив замальовки в морзі і досконало «вивчає» анатомію. Через рік його демобілізують після нервового зриву. Війна зробила живопис Бекманна ще трагічнішим та складнішим. Додаються теми самотності і людських страждань, мотив насильства та скорботи. У 1915 році Бекманн пише пише новий автопортрет в стилі веризму (реалістичного напряму кінця XIX століття, якому був властивий натуралізм і сатира). В 20-ті роки веризм стане для Бекмана пріоритетним стилем.
В період між Першою та Другою світовими війнами, період Веймарської республіки, вважається піком творчості Бекманна. Його захоплює нова художня течія Neue Sachlichkeit (нова речевість). Вона виникла в Німеччині у 20-30-х роках як заміна пізнього романтизму та експресіонізму, і вичерпала себе з приходом нацистської влади. Завданням нового стилю було «адекватне вираження неадекватного світу». Течія пов’язана з настроями цинізму та покірності долі, й художники вже сприймають реальні речі такими, якими вони є, без жодних ідеалізуючих фільтрів.
Бекманн представляв ліве крило течії, яке базувалося в Берліні та Дрездені. Роботи його представників відрізнялися любов’ю до соціальної критики і карикатурі. За що були, в свою чергу, були вщент розкритиковані Гітлером. З 30-х в роботах Бекманна переважає трагічна манера, близька Рембрандту, Брейгелю і Грюневальду, але відтворена в експресіоністському стилі. Для експресіонізму характерно, перш за все, зображення суб’єктивного світовідчуття художника і відображення негативних соціально-політичних процесів. Приводів для страхітливих картин в першій половині XX століття було досить.
Техніка Бекмана стає більш витонченою, а стиль алегоричність, як в одному з найвідоміших триптихів художника «Відплиття». Він був написаний в 1932 році, за рік до приходу Гітлера до влади в Німеччині. У ньому відображено тривожне ставлення до майбутнього політичного режиму. Ця робота жодного разу не виставлялася в Третьому рейху.
У 1925 році Бекман став професором Державної Школи мистецтв у Франкфурті-на-Майні. У 1927-му отримав Почесну імператорську премію, багато подорожував Європою, працював у Парижі. Через кілька років, за часів Третього рейху, Бекманна звільняють з інституту, 500 його картин вилучають з німецьких музеїв, на які нацистські влада ставить клеймо «дегенеративне мистецтво». Поняття було введено особисто Гітлером.
У 1937-му Бекманн разом з дружиною емігрує в Амстердам, а через десять років до США. Там він викладав в університеті Сент-Луїса. В місцевому художньому музеї зберігається чимало його картин. Більше третини робіт Бекманна з’явилися після еміграції. В цей період вони стають більш міфологічними, символічними та заплутаними. В них переважають теми смерті, болю й туги за батьківщиною, якої більше немає.
У 1946-му американець Курт Валентин влаштував в Нью-Йорку виставку-продаж картин Макса Бекманна. Як відомо нині, їх розкупили всі. Останніми роботами німецького художника стали триптихи: «Аргонавти» ( «Argonauten», 1950), в основі якого лежить описаний в «Одіссеї» похід до Колхіди на кораблі «Арго», та «Амазонки» ( «Amazonen», залишився незавершеним).
Макс Бекманн помер 27 грудня 1950 року в Нью-Йорку. Нині його ретроспективні виставки проходять в нью-йоркському Музеї сучасного мистецтва (МОМА), паризькому Центрі Помпіду в Парижі та петербурзькому Ермітажі.
Фото: Very Important Lot
Джерело: За матеріалами АртГід / Max Beckmann catalogue